7. Культура мови і мовлення. Мовна норма

Ріі іаЬгісапйо /аЬег —

майстром стає людина

завдяки практиці

Найбільші мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літе­ратурна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Вона фор­мується на народно-розмовній основі, вбирає в себе всі писем­но-літературні традиції попередньої доби і кращі надбання народно-поетичної творчості.

Кожна літературна мова формується під впливом найрізно­манітніших чинників. У творенні української мови їх було аж надто багато, бо територіальна відмінність мовленнєвої сфери великої за розміром території України поглиблювалася входжен­ням наддніпрянської, галицької, буковинської й закарпатської територій у різні держави. Звідси одна з причин мовленнєвого розмаїття українського народу, яке не завжди сприяє загально­національній мовленнєвій культурі¹⁹.

¹⁹ Див.: Панько Т.1. Мова і культура нації // Мова і культура нації: 36. статей. — Львів, 1991. — С. 3-7.

58

Сприйняття світу і його осмислення залежить від інтелекту­ального розвитку людини. Мовленнєвий її рівень сприймається Гільки на тлі суспільного розвитку, з урахуванням того загаль­ник) психологічного закону, згідно з яким людина найлегше :шпюює те, до чого підготовлена вихованням, суспільним ста-■ОВИщем, освітою.

Мова є першоосновою духовної культури, носієм її націо­нальної самообутності. Тому кожний із нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про під­несення культури усного і писемного мовлення.

Культура мови — це 1) сукупність комунікативних нкистей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови; відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови а певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних пі обистостей²⁰.

Для нас поняття культури мови має теоретичний і практич­нії і і аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з Мовними нормами, а практичний — власне мовну майстер­ність — володіння нормами літературної мови, вміння користу­ватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування иідповідно до мети і змісту мовлення.

Незаперечним є той факт, що носій високої загальної куль-гури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати Мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони, і к.ілічена мова ніколи не підносила людину, а, навпаки, при­нижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелекту­ально зростати. Отже, справедливо говорять, що культура рід­ної мови — важливий показник загальної культури людини²¹. Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращо­му й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до чи­тача (слухача) роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна ви-Мова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбні синтаксичні конструкції викликають пендоволення, а то й обурення читачів і слухачів. Різного роду

²⁰ Див.: СтруганецьЛ. Культура мови: Словник термінів. — Тернопіль, .'()()(). - С. 31.

²¹ Див.: Жовтобрюх М.А. Культура мовлення і школа // Культура Слова. - 1998. - Вип. 34. - С. 3-11.

55»

помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей у колективі.

Культура мови — це також розділ мовознавчої науки, в якому розглядається питання дотримання мовних норм і доці­льності вживання мовних засобів.