2. 2. Виробнича потужність підприємства

Планування випуску продукції (для підприємств, які її виготовляють) – провідний розділ річного плану, оскільки інші плани забезпечують його реалізацію. План з випуску і реалізації розробляють у натуральному і вартісному вираженнях. Для підприємства, що випускає декілька видів продукції, випуск можна виміряти в умовних одиницях (за трудомісткістю, часу роботи устаткування).

План випуску продукції будь-якого підприємства визначають на основі:

• можливості випуску продукції залежно від його виробничих потужностей;

• сукупного попиту на вироблену продукцію.

Виробнича потужність підприємства – це потенційно максимально можливий випуск продукції необхідної якості за номенклатурою, передбаченою на запланований період (як правило, рік) при повному використанні устаткування і виробничих площ у відповідному режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Виявлення виробничих потужностей, які функціонуватимуть у плановому періоді, – найважливіший момент техніко-економічного обґрунтування плану з випуску продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають потужністю ведучих виробничих підрозділів (цехів, дільниць тощо), відображаючи виробництво продукції за профілем підприємства, значущу частину основних виробничих фондів і основну частку сукупних витрат живої праці.

Виділяють перспективну, проектну і діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології та організації виробництва, закладені у планований період.

Проектна виробнича потужність – це величина можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Це фіксована величина, оскільки розрахована на постійний умовний асортимент і постійний режим роботи. За період проектування (1–2 роки), будівництва (2–5 років) та освоєння потужності (1–2 роки) значно змінюється асортимент продукції, а також деякі технологічні характеристики устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати реальні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну спроможність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбачену планом асортименту. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва, тому її характеризують декілька показників:

• потужність на початок планованого періоду (вхідна);

• потужність на кінець планованого періоду (вихідна);

• середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховують:

• проведення заходів щодо ліквідації “вузьких місць” упродовж планованого року;

• збільшення кількості устаткування чи заміна його на продуктивніше;

• перерозподіл робіт між окремими групами устаткування і виробничими підрозділами;

• можливість збільшення змінності роботи устаткування і ланок, які лімітують випуск продукції.

Вихідну потужність підприємства визначають з урахуванням:

• намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації “вузьких місць”;

• введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів обумовлена стратегічним планом розвитку підприємства на рівні тактичних завдань, іншу частину передбачають при розробці поточних планів, відповідно до змін умов функціонування підприємства чи організації.

Середньорічну потужність і вартість визначають з урахуванням планової суми амортизації, фондовіддачі, плати за основні фонди, рентабельності. Середньорічну виробничу потужність обчислюють як середньозважену величину додатком до вхідної потужності середньорічного приросту і вирахуванням середньорічного вибуття потужностей, тобто:

,

де М_поч – вхідна початкова виробнича потужність;

ΔМ_і – приріст (“+”) чи збиток (“–”) виробничої потужності за місяць.

При цьому вихідна кінцева (на кінець планованого періоду) потужність підприємства:

.

Виробничу потужність розраховують по усьому виробничому устаткуванню (лініях, агрегатах), задіяному у виготовленні продукції. Діюче устаткування і бездіяльне внаслідок несправності, ремонту, модернізації, відсутності завантаження та інших причин беруть у розрахунок, простої устаткування, спричинені браком робочої сили, сировини, енергії, тимчасовою відсутністю попиту на продукцію підприємства чи іншими організаційними причинами, – не беруть до уваги. Виробничу потужність розраховують на основі прогресивних нормативів продуктивності устаткування, що встановлюють за нормами технологічного проектування, типовими проектами, технічним паспортом з урахуванням застосування передової технології та організації праці. Якщо на підприємстві ці нормативи відсутні, її розраховують, виходячи зі стійких досягнень інших підприємств чи із залученням консультантів з цих питань.

Розрахунок виробничої потужності підприємства обов’язково повинен супроводжуватися аналізом пропускної здатності сполучених ділянок виробництва. Показником, що характеризує відповідність пропускної здатності ділянки, сполученої з ведучою, може слугувати ступінь погодженості пропускної здатності границь С_j (навіть між двома агрегатами, що здійснюють операції послідовно):

при аналізі ;

при плануванні ,

де Пj – пропускна здатність j-ї границі;

Кнj – нормативний коефіцієнт використання j-ї границі і пропускної здатності (0,85 ≤ Кnj ≤ 0,95);

М – середньорічна потужність ведучої границі;

Кв – коефіцієнт використання виробничої потужності (ділянки агрегат);

α – відсоток виміру виробничої потужності по межі у планованому періоді.

При С_j = 1 досягається повна відповідність між границями, що на практиці зустрічається рідко. При С_j < 1 є “вузьке місце”, тобто сполучена j-а границя не забезпечує повного використання виробничої потужності ведучої межі. У такому випадку виникне простій або слід вживати заходів для забезпечення цієї відповідності. При С_j > 1 сполучена границя має у своєму розпорядженні визначений резерв для збільшення виробничої потужності чи самостійного випуску продукції (наприклад молока). Аналіз ступеня поєднання дає змогу визначити доцільність і напрямки використання наявних резервів або намітити організаційно-технічні заходи щодо усунення цієї невідповідності.

Баланс часу. На виробничу потужність впливають наступні фактори: продукція (конструктивно-технологічні характеристики, масовість, серійність), предмети праці (властивості, якість, питомі витрати матеріалів і сировини), засоби праці (типи, якість, кількість, площі) і праця персоналу (професійно-кваліфікаційний склад, кількість працівників). У взаємозв’язку вони визначають фонд робочого часу, машиномісткість, трудомісткість продукції і зайнятість устаткування випуском продукції визначеної якості та визначеного типу. Принципова залежність виробничої потужності від зазначених факторів має такий вигляд:

,

де η – кількість асортименту продукції;

В – фонд робочого часу виробничої одиниці (технологічної лінії, агрегату);

t_i – витрати часу на виготовлення одиниці продукції і-го асортименту (за один цикл);

q_i – обсяг продукції і-го асортименту продукції, виготовленої за одиницю часу (за один цикл);

η_і – питома вага продукції і-го асортименту в загальному випуску продукції (за один цикл).

Таким чином, на виробничу потужність визначений вплив справляє фонд часу роботи виробничого устаткування, що залежить від режиму роботи підприємства. У поняття режиму роботи входять кількість робочих змін, тривалість робочого дня і тривалість робочої зміни.

Залежно від втрат часу, які враховують при розрахунках виробничих потужностей і при плануванні, розрізняють календарний, номінальний і дійсний чи планові фонди часу.

Календарний фонд часу дорівнює добутку кількості календарних днів у планованому періоді на кількість голин у робочих змінах. Наприклад, для періоду в 1 рік при 3-змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він становить:

365 × 24 = 8760 год.

Номінальний фонд визначають режимом роботи підприємства. Він дорівнює добутку кількості робочих днів у році на кількість годин у робочих змінах.

Наприклад, при 6-денній роботі і 8-годинному режимі номінальний фонд становить:

(365 – 53)(8 = 312 (8 = 2496 год.,

а при 5-денному тижні і 8-годинному режимі :

(365 – 53 – 52) × 8 = 260 × 8 = 2080 год.

Дійсний (робочий) фонд часу дорівнює номінальному за винятком часу на планово-профілактичні роботи, але не при плануванні випуску продукції.

Можливі фонди часу роботи устаткування і режим роботи підприємства, а також фонд часу одного робітника наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2. 1

Показник	Фонд часу
	підприємства	робітника
Кількість календарних днів Неділі Суботи Святкові дні Невиходи на роботу, в тому числі: відпустка хвороби дозвіл адміністрації прогули	365 -52 313 -52 261 -8 253	365 -52 313 -52 261 -8 253 -24 229 -10 219 -5 214 -2 212
Фонд часу корисний (робочий)	253	212

В принципі, організація сама обирає режим роботи і використання номінального фонду, виходячи з необхідності досягнення намічених цілей і спроможності їх досягти.

Очевидно, якщо лімітуючий фактор – людські ресурси, то при визначенні потужності слід виходити з робочого фонду одного працівника.

Норми і нормативи. Плани розробляють на основі технічно та економічно обґрунтованих нормативів і норм, що утворять нормативну базу на планований період.

Норма – це максимально припустима абсолютна величина витрат конкретних видів ресурсів на виготовлення одиниці продукції, робіт чи послуг встановленої якості у їх натуральному вираженні в умовах виробництва планованого року.

Нормативи – це показники, що характеризують відносну величину (ступінь) використання засобів і предметів праці, їх витрата на одиницю продукції, робіт і послуг. Існують наступні основні види норм і нормативів:

• норми витрат живої праці (норми витрат часу на одиницю продукції чи робіт, норми обслуговування устаткування);

• норми затрат предметів праці (норми використання сировини, матеріалів, палива, енергії);

• нормативи використання знарядь праці (коефіцієнт використання, коефіцієнт позмінності, запаси).

Розрізняють такі норми і нормативи: індивідуальні і групові; перспективні річні і поточні; галузеві, місцеві та особисті.

При розробці і уточненні нормативної бази слід повною мірою враховувати усі заходи з технічного розвитку та організації виробництва, підвищення якості, передбачені у стратегічних, тактичних і поточних планах. Норми і нормативи повинні допомагати виконанню намічених програм і досягненню мети підприємства.

2. 3. Планування виробництва і реалізації продукції

Виробничий потенціал підприємства

Нормативний метод визначення виробничої потужності обмежується, в цілому, заліком можливостей технологічного обладнання. Разом з цим, обсяг виробленої продукції залежить не лише від параметрів і режиму експлуатації обладнання (ліній, агрегатів), а й від ряду інших параметрів: наявності та інтенсивності використання людських ресурсів, можливостей і пропускної здатності і систем матеріально-технічного забезпечення, пропускної здатності інших суміжних ділянок, які значно впливають на продуктивність підрозділів і всієї організації.

Головні дійові особи на виробництві – люди з їх часто нераціональною поведінкою, тому завжди слід враховувати людські стимули, відносини та їх взаємодію. Для розробки реальних планів потрібно враховувати усі випадкові фактори.

Крім цього, при нормативному методі визначення виробничої потужності на точність отриманих результатів впливає вихідна інформація, насамперед щодо продуктивності обладнання. А остання суттєво залежить від людини, яка на ньому працює.

Проблема інтегрованої за часом продуктивності, вартості й ресурсах оцінки виробництва має фундаментальне значення у сфері управління, однак до цього часу щодо неї немає задовільного рішення. Тому для підвищення ефективності планування виробництва необхідно, поряд з визначенням виробничої потужності, оцінювати виробничий потенціал підприємства та його підрозділів з урахуванням випадкових факторів впливу на випуск продукції. Якщо виробнича потужність характеризує підприємство з боку його технічних можливостей, то виробничий потенціал характеризує можливості підприємства, обумовлені усіма основними компонентами – робочою силою, ресурсами і предметами праці. Виробничий потенціал підприємства відповідає максимально можливому випуску продукції на одиницю часу при всіх оптимальних умовах, коли фактори, які його знижують, не діють або їх вплив мінімальний.

На основі статистичної інформації про випуск продукції протягом кожного інтервалу часу за тривалий період можна визначити статистичні параметри (математичне очікування обсягу випуску продукції Х, стандартне відхилення q_x і т. п.). За цими величинами, використовуючи апарат теорії імовірності, можна оцінити виробничий потенціал:

,

де М – виробнича потужність;

Х – математичне очікування обсягу виробленої продукції;

β – коефіцієнт розкидання з визначеною імовірністю;

q_x – стандартне відхилення від математичного очікування.

Оцінка виробничого потенціалу, поряд з розрахунком виробничої потужності, допомагає формуванню ефективніших нормативів для вирішення завдань планування і дає змогу аналізувати дійсність отриманих параметрів планування.