9. 6. Планування продуктивності
Програма підвищення продуктивності праці. Організація повинна розробити з конкретних функціональних напрямків діяльності комплексну програму підвищення продуктивності праці для обґрунтування реалізованих цілей і виконання стратегічних планів. Заплановані заходи групують за тими ж розділами, що й при плануванні організаційно-технічного розвитку підприємства. Кожен розділ включає ряд підрозділів і опис заходів, що забезпечують економію трудозатрат і зростання продуктивності праці.
Для заходів, включених у план, наводять дані про їх виконання: фактичні за базисний рік (попередню п’ятирічку і т. д.) і заплановані на кожен рік орієнтовного обрію стратегічного плану, а також різні види економії трудових витрат (питома, за “одиницю” заходу, за весь період виконання, за кожен рік і в цілому за п’ятирічку), і приріст продуктивності праці в окремих підрозділах й розділах на п’ятирічку в цілому.
Ці заходи повинні забезпечувати приріст, передбачений планом продуктивності праці на весь період і по роках (кварталах, місяцях). База для визначення продуктивності – розрахункова планова чисельність по базовому виробітку. Для кожного планованого періоду (рік, квартал) її розраховують окремо. Точка відліку при плануванні продуктивності – продуктивність останнього календарного періоду (року) п’ятирічки.
Розроблений на кожен рік план організаційно-технічних заходів конкретизує передбачені стратегічним планом завдання відповідно до поточного завдання щодо зростання продуктивності праці. При його розробці кожен захід слід погоджувати з планом випуску продукції, конкретним місцем, часом і виконавцями, а також з виділеними матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами. Включення у план нереальних заходів знижує його дієвість, зумовлює необґрунтованість планового завдання з росту продуктивності праці. Тому у план повинні включати ті заходи, за якими можна розрахувати ефект від їхнього впровадження, а також ті, що забезпечують зростання продуктивності праці на рівні та умовах даної організації.
Продуктивність праці та її вимір. Продуктивність праці виміряють кількісною мірою обсягу робіт (кв. м, шт., пог. м, кг тощо), виконаних за одиницю часу (година, день, зміна, рік) – виробітком (випуском) або витратами часу на одиницю обсягу робіт – трудомісткістю. Рівень продуктивності праці V визначають за формулами:
B = V/t, Tp = t/V,
де B – виробіток (випуск);
Tp – трудомісткість;
t – кількість робочого часу, витраченого на виконання робіт.
Показник рівня продуктивності обчислюють в середньому за різні одиниці робочого часу (продуктивність за годину, денна, змінна, місячна, річна).
Застосовують кілька методів для виміру продуктивності праці.
Ціннісний метод полягає у визначення виробітку валового обсягу по вартості (змінної, планової, розрахункової) за одиницю часу на одного працівника. Його широко застосовують у плануванні, обліку, аналізі рівня продуктивності праці. Але цей показник не завжди дає змогу об’єктивно оцінити результати діяльності організації та її підрозділів, оскільки на нього впливає вартість минулої праці.
Натуральний метод. Рівень продуктивності праці вимірюють за кількістю продукції у натуральному вираження (кв. м, шт., пог. м, кг тощо), виробленої за одиницю часу, або по кількості часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції (що правильніше).
Виробіток одного працівника у натуральному вираженні за визначений календарний період (рік, місяць, квартал) визначають за формулою:
де Т – кількість робочих днів у визначеному періоді;
К – коефіцієнт рівня використання робочого часу;
tд – тривалість робочого дня (зміни);
tn – нормативний плановий час на виконання одиниці обсягу продукції, год.
Трудомісткість продукції чи робіт найбільш правильно характеризує рівень продуктивності праці. Залежно від способу обчислення розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість (продуктивність, виробіток).
Нормативну трудомісткість визначають на основі діючих виробничих норм часу на весь комплекс процесів чи робіт, необхідних для виробництва відповідної продукції. Її визначають за допомогою калькуляції трудових витрат.
Планову трудомісткість визначають на підставі показників нормативної (за калькуляцією) з урахуванням очікуваного перевиконання діючих норм у результаті здійснення запланованих організаційно-технічних та інших заходів щодо зниження витрат праці на виробництво продукції чи робіт.
Фактичну трудомісткість визначають розподілом фактичних витрат робочого часу на обсяг виготовленої продукції або виконаний обсяг робіт.
Додатковий обсяг продукції чи робіт, отриманий за рахунок підвищення виробленого у плановому періоді внаслідок виконання усіх організаційно-технічних заходів, можна визначити за наступними формулами:
• у
натуральних вимірах –
,
• по плановому зниженню трудомісткості –
,
де Вп, Вб – виробіток відповідно плановий і базовий;
Трб, Трп – трудомісткість відповідно базова і планова;
Кр – фонд календарного робочого часу у планованому періоді;
Rп – планова чисельність працівників.
Темпи зростання продуктивності. Для розрахунку середнього темпу зростання продуктивності праці за ряд періодів застосовують формулу обчислення середньої геометричної величини:
.
Таким чином, при розробці комплексного плану підвищення продуктивності праці використовують дані, що характеризують стан і напрямки організаційно-технічного розвитку, у тому числі за базовий період: статистичні звіти та аналітичні матеріали про виконання планів з праці, з нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, а також дані про виконання організаційних заходів, про використання машин і механізмів та ін. Такий план є базою для контролю виконання програми підвищення продуктивності праці та ефективності управління.