Відомість чистого доходу (відомість доходів і витрат)

Проектний баланс відображає загальну картину фінансування по окремих тимчасових інтервалах у період функціонування проекту. Сутність балансового методу планування фінансових показників полягає в прогнозуванні таких основних статей балансу, як готівка, інші поточні активи (сировина, суми, що підлягають отриманню, незавершена і готова продукція), основний капітал, а також акціонерний і позиковий капітал й поточні активи, необхідні для нормального функціонування підприємства.

11. 5. Що містить у собі планування витрат виробництва?

Будь-яка виробнича діяльність в умовах ринкової економіки доцільна лише у тому випадку, якщо вартість виготовлених благ перевищує вартість вихідних ресурсів (чи факторів), витрачених на їх виробництво і збут. Основна мета підприємства – максимізувати цю різницю.

З економічної точки зору витрати являють собою вартість усіх видів витрачених матеріалів (ресурсів) і послуг.

Розрізняють економічні та бухгалтерські витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише явні витрати, представлені у вигляді платежів за ресурси, які надходять.

Економічні витрати враховують використання усіх ресурсів, у тому числі непокупних (праця власника підприємства, участь капіталу, землі тощо). Ступінь розходження між економічними і бухгалтерськими витратами залежить від обсягу і видів ресурсів, наданих підприємству їх власниками.

Витрати також поділяються на постійні і перемінні, загальні і середні, валові і питомі, короткочасні і довгострокові та ін.

Постійні витрати – це витрати, величина яких не змінюється залежно від обсягу продукції, що випускається. До них відносять витрати на утримання технологічного обладнання, виробничих споруд, орендну плату, амортизаційні відрахування та ін.

Валові витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від обсягу випущеної продукції. Вони включають витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, заробітну плату виробничих робітників та ін.

Загальні (чи валові) витрати – це сума постійних і перемінних витрат при кожному обсязі випуску продукції. При нульовому обсязі виробництва загальні і постійні витрати рівні. При збільшенні обсягу виробництва валові витрати змінюються на величину перемінних витрат.

Середні витрати Иср визначають величину виробничих витрат у розрахунку на одиницю продукції:

И_ср = И_пер /В_п ,

де И_пер – сума перемінних витрат;

В_п – обсяг випуску продукції.

Середні витрати використовують при плануванні для порівняння з ринковими цінами і служать мірою для обґрунтування оптимальних обсягів випуску різних видів продукції.

У плануванні виробничих витрат широко застосовують також граничні витрати, що визначають додаткові, витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Граничні витрати Ипр можна визначити для кожної додаткової одиниці продукції як відношення приросту витрат до відповідного приросту кількості виготовлених товарів:

И_пр = П_ви /П_вп ,

де П_ви – приріст валових витрат;

П_вп – приріст випуску продукції.

Важливим планово-економічним показником, що узагальнює витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виконання робіт чи послуг, є собівартість продукції, що являє собою сумарну вартісну оцінку ресурсів (природних, виробничих, трудових, фінансових та ін.), що використовують у процесі виготовлення і зубу товарів. У загальному планову собівартість продукції С_и можна виразити сумою наступних витрат, згрупованих за їх економічним змістом:

С_п = З_мат+З_о+О_с+А_о+З_ін,

де З_мат – матеріальні витрати;

З_о –витрати на оплату праці;

О_с – відрахування на соціальні нестатки;

А_о – амортизація основних фондів;

З_ін – інші витрати.

У практиці планування усі витрати групуються за двома основними ознаками: економічними елементами та калькуляційними статтями. Групування витрат за економічними елементами передбачає їх об’єднання за ознаками однорідності незалежно від того, де і для чого вони здійснені. Таке групування застосовують при плануванні кошторису витрат на виробництво. Однак в економічних елементах неможливо планувати собівартість одиниці продукції. Для цього необхідне групування витрат за виробничим призначенням і калькуляційними статтями.

При плануванні собівартості продукції прийнято класифікувати калькуляційні статті витрат за наступними ознаками:

• за способом віднесення на собівартість одиниці продукції – прямі і непрямі;

• за характером залежності від обсягу виробництва – перемінні і постійні;

• за складом (ступенем однорідності) – прості (елементарні) і комплексні;

• за ступенем участі у виробничому процесі – основні (технологічні) і накладні.

Прямі витрати являють собою окремі калькуляційні статті і відносяться на собівартість продукції на підставі первинних документів.

Непрямі витрати, до складу яких входять загальновиробничі витрати, враховують спочатку за місцем виникнення, а наприкінці місяця розподіляють за видами продукції, відбиваючи у собівартості окремими статтями. Вони включаються у собівартість конкретних видів продукції пропорційно якій-небудь базі розподілу, наприклад, заробітній платі основних виробничників.

В сучасному виробництві планова калькуляція містить наступні типові статті витрат:

1. Сировина і матеріали.

2. Поворотні відходи (віднімаються).

3. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперативних підприємств.

4. Паливо та енергія на технологічні цілі.

5. Разом матеріальних витрат.

6. Основна заробітна плата виробничих робітників.

7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

8. Відрахування на соціальне страхування.

9. Витрати на підготовку та освоєння виробництва нової продукції.

10. Виготовлення інструменту і пристосувань цільового призначення.

11. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

12. Цехові витрати.

13. Втрати від бракую.

14. Інші виробничі витрати.

15. Цехова собівартість.

16. Загальногосподарські витрати.

17. Виробнича собівартість.

18. Позавиробничі витрати.

19. Комерційна собівартість.