Тема 10. Планування собівартості, прибутку і рентабельності

10. 1. Собівартість.

10. 2. Структура собівартості.

10. 3. Планування собівартості.

10. 4. Планування прибутку.

10. 5. Планування рентабельності.

10. 1. Собівартість

Загальні положення. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку підприємство може заправити за свою продукцію. Мінімальну ціну визначають витратами товаровиробника при виробництві та реалізації продукції. Будь-яке підприємство прагне визначити таку ціну, яка б цілком покривала витрати на виробництво і реалізацію продукції, і давала прибуток, необхідний для конкурентоспроможності й винагороди за докладені зусилля і ризик.

Собівартість робіт чи продукції – це витрати підприємства на їх виконання. Вона відбиває ефективність використання усіх ресурсів: машин, устаткування та інших основних фондів, матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Розрізняють кошторисну, планову і фактичну собівартість.

Кошторисна собівартість робіт чи продукції являє собою виражені у грошовій формі витрати підприємства на виконання робіт на одиницю продукції. Вона складається з витрат на оплату результатів минулої праці (сировини, напівфабрикатів, енергії, амортизації основних фондів та інших ресурсів) і витрат на оплату витраченого (заробітну плату, включаючи нарахування).

Кошторисна собівартість робіт чи одиниці продукції характеризує діяльність підприємства і враховується тільки нею. Крім цього, розрахунок кошторисної собівартості на основі усереднених кошторисних норм і цін не дозволяє враховувати фактичні умови виробництва і функціонування підприємства в цілому. Ці норми і ціни діють протягом порівняно тривалого періоду, тому можуть не враховувати зміни умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Обидва фактора обумовлюють необхідність використання показника планової собівартості продукції, який повинен враховувати конкретні умови діяльності підприємства: зміну потужності, структуру робіт і продукції, інші умови, що впливають на фактичні витрати.

Планову собівартість визначають на кожен планований період з урахуванням запланованих завдань зі зниження собівартості. Її встановлюють шляхом техніко-економічних розрахунків з огляду на конкретні умови виробництва. Планова собівартість визначає рівень допустимих витрат на виробництво продукції у планованому періоді.

Фактична собівартість виконання робіт чи одиниці продукції відбиває у грошовій формі усі фактичні витрати підприємства, у тому числі штрафи, пені, втрати матеріалів тощо. Зіставлення фактичної собівартості з плановою дає змогу визначити перевищення підприємством рівня передбачених витрат, а також оцінити ефективність діяльності підприємства. Враховують як продуктивні витрати на виконання робіт чи випуск одиниці продукції, так і непродуктивні. Продуктивними називають необхідні витрати, що випливають з існуючих технологій та організації виробництва, а непродуктивними – ті, котрі є наслідком порушення технології, низького рівня організації виробництва, недотримання договірних та інших умов тощо.

Планування та облік показників собівартості здійснюють за усіма групами робіт і номенклатурою продукції.

10. 2. Структура собівартості

Витрати на виробництво і реалізацію продукції поділяють на два види: перемінні та умовно-постійні.

Перемінні (прямі) витрати пропорційні обсягу продукції, що випускається. Вони здійснюють оборот упродовж короткого періоду часу – як правило, один на рік. Ці витрати можуть бути розраховані аналітично, виходячи з норм витрати і ціни одиниці ресурсу. До них належать:

• витрати на сировину, матеріали, заготівлю, напівфабрикати, що комплектують вироби (стаття “матеріальні цінності”);

• витрати на заробітну плату (лише на основну заробітну плату працівників, зайнятих в основному виробництві, у т. ч. тих, що входять до основного складу); до статті “зарплата” включають також нарахування на заробітну плату, витрати на енергію: електроенергію, газ, тепло, воду);

• інші прямі витрати.

Умовно-постійні витрати залишаються незмінними при визначених коливаннях обсягу виробництва. Це витрати на засоби виробництва з тривалим, більше року, часом обороту, а також поточні витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та їх керуванням. Верхню межу коливання обсягу виробництва, при якому умовно-постійні витрати залишаються постійними, визначають випуском продукції, якої можна досягти при максимальній інтенсивності використання діючих потужностей підприємства. Якщо потрібно наростити обсяг виробництва більше, ніж це дозволяють зробити діючі потужності, необхідні капітальні вкладення у розвиток підприємства. Вони зумовлюють зростання умовно-постійних витрат.

До умовно-постійних витрат належать адміністративно-господарські витрати, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів, орендна плата за приміщення та устаткування, плата за комунальні послуги, послуги охорони та інші.

До адміністративно-господарських витрат належать основна і додаткова заробітна плата працівників апарату управління, витрати на службові відрядження і пересування адміністративно-господарського персоналу тощо.

До витрат з обслуговування працівників належать додаткова заробітна плата працівників, зайнятих на виробництві (витрати на оплату відпусток молодим робітникам, учням, доплати за керівництво бригадою тощо), відрахування на соціальне та інше страхування, витрати на санітарно-побутове обслуговування працівників, охорону праці і техніку безпеки.

Витрати на організацію і виробництво продукції враховують також питання пожежної і сторожової охорони, використання виробничого устаткування та інвентаря (амортизацію, поточний ремонт, переміщення), поповнення зносу малоцінного швидкозношуваного інвентаря, інструментів, оплату комунальних послуг тощо.

Величина умовно-постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, не може бути визначена прямим розрахунком за аналогією з прямими витратами. Їх розраховують в цілому по підприємству для заданого обсягу виробництва, їх величину визначають на одиницю продукції у вигляді норми у відсотках до перемінних витрат.

Сума перемінних (прямих) і умовно-постійних витрат утворить собівартість виробництва продукції. Співвідношення між витратами на виробництво продукції за статтями витрат характеризує структуру собівартості. На кожному підприємстві вона має свої особливості.

10. 3. Планування собівартості

Загальну величину матеріальних витрат на виробництво продукції чи виконання робіт на основі даних плану матеріально-технічного забезпечення щодо потреби у матеріально-технічних ресурсах відповідно до номенклатури та ціни одиниці кожного виду ресурсів визначають за формулою:

,

де V_i – потреба в і-му матеріальному ресурсі у натуральних показниках;

Ц – ціна (ринкова, договірна, оптова) одиниці 1-го виду матеріального ресурсу.

При визначенні матеріальних витрат необхідно враховувати витрати на транспортування матеріалів і вантажно-розвантажувальні роботи, заготівельно-складські витрати тощо.

Зміна собівартості продукції у планованому періоді порівняно зі звітним, яка має відбутися за рахунок зміни величини матеріальних витрат в результаті намічуваного збільшення чи зменшення норм витрати матеріальних ресурсів та цін, можна визначити за формулою:

,

де ΔС_м – зміна собівартості матеріальних витрат, %;

У_м – питома вага витрат на дану сировину у відсотках до собівартості продукції у звітному періоді;

У_в – відсоток зміни норми витрати даної сировини;

У_ц – відсоток зміни ціни на дану сировину.

Розрахунок зміни витрат за статтями здійснюють на основі розрахунку економії за окремими техніко-економічними факторами, що визначає зміну планової величини витрат на виробництво продукції відповідно до рівня витрат у базовому періоді й собівартості.

Заходи щодо зниження собівартості виробництва продукції поділяють на дві групи: зовнішні щодо діяльності підприємства, які часто не залежать від неї, і внутрішні, які характеризують рівень управлінської роботи, і реалізовані самим підприємством.

Зовнішні фактори – це зміна цін на ресурси та енергію, введення у дію нових законодавчих актів із праці та заробітної плати, з оподаткування тощо. Ці фактори встановлюють загальні “правила гри” у сфері управлінської діяльності.

Внутрівиробничі фактори – це поліпшення використання усіх матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення організації виробництва, технічного розвитку, удосконалення планово-економічної роботи і управління підприємством в цілому.

При розробці плану зі зниження собівартості повинні також бути враховані фактори, що підвищують витрати на виробництво продукції. При виборі конкретних заходів щодо зниження собівартості необхідно спланувати їх так, щоб виконання забезпечувало намічене зниження собівартості на планований період.

До розробки заходів щодо зниження собівартості слід ставитись надзвичайно серйозно, оскільки це дуже важливо для виживання і збереження конкуренто-спроможності підприємства чи організації.

Відповідно до основної формули прибутку: П = V × Ц – З

підприємство може збільшити прибуток (П) за рахунок наступних заходів:

• збільшення обсягу випуску продукції (V)´;

• підвищення ціни на продукцію (Ц);

• зниження собівартості (З) продукції, що випускається.

Собівартість продукції на підприємстві слід планувати на основі калькулювання. При плануванні витрат їх потрібно групувати за економічними елементами, а при калькулюванні – за цільовим призначенням. Основне завдання планування собівартості – виявлення і використання на підприємстві резервів, зниження витрат на виробництво продукції та збільшення прибутку.

Для упорядкування розрахунку при плануванні собівартості рекомендована послідовність, наведена на мал. 10. 1.

Мал. 10. 1.

З плану організаційно-технічного розвитку відомі усі заходи на запланований період, а отже – усі витрати, а також очікувані результати їх виконання у вигляді зниження матеріалів чи енергоємності підприємства, підвищення продуктивності чи зниження трудомісткості. На основі цих результатів визначають матеріально-технічне забезпечення виробництва продукції. Обсяг капітальних вкладень і будівництва, фонд оплати праці також впливають на величину собівартості. Уся ця інформація дозволяє визначити витрати залежно від обсягу продукції (табл. 10.1. – 10.6).

Таблиця 10. 1

Розрахунок перемінних (прямих) витрат на виробництво одиниці продукції

Стаття витрат	Джерело інформації	Одиниця виміру	Витрати ресурсів на одиницю продукції	Вартість одиниці ресурсів, грн.	Витрати на одиницю продукції, грн.
1. Матеріальні витрати	Виробничий відділ: норми, нормативи витрати ресурсів
2. Заробітна плата	ВОПіЗ, калькуляція, норми затрат праці, виробітку	люд.-год. люд.-дні
3. Нарахування на заробітну плату	До 15% до п. 2	грн.	–	–
Всього	–	–	–	–

Таблиця 10. 2

Розрахунок перемінних (прямих) витрат на планований обсяг виробництва продукції (місячний, квартальний, річний)

Вид продукції	Джерело інформації	Одиниці виміру	Обсяг виробництва місячний, квартальний, річний	Перемінні витрати, грн.
				на одиницю продукції	на увесь обсяг
– –
– –
Всього	–	–	–	–

Таблиця 10. 3

Розрахунок умовно-постійних витрат підприємства на рік

Стаття витрат	Джерело інформації	Витрати
		середньо-місячні	річні
Амортизаційні відрахування, всього 1.1. Заробітна плата 1.2. Обладнання	Бухгалтерія, розрахунок
Заробітна плата, всього 2.1. Апарат управління Персонал	ВОПіЗ, розрахунок
3. Нарахування на зарплату	До 51% до п. 2
4. Орендна плата	Договір, оренда
5. Інші	Розрахунок
Всього

Таблиця 10. 4

Розрахунок норми умовно-постійних витрат

Статті витрат	Джерело інформації	Одиниці виміру	Значення показника
1. Перемінні витрати на рік	Табл. 10.2	грн.
2. Умовно-постійні витрати	Табл. 10.3	грн.
3. Норма умовно-постійних витрат	(С2/С1) × 100	%

10. 4. Планування прибутку

Обсяг виробництва. На мал. 10.2 показані графіки залежностей прибутків підприємства, витрат і сукупного доходу від обсягу продукції.

Точка беззбитковості відповідає ситуації, при якій сукупний доход СД стає рівним сукупним витратам СВ.

Для визначення ТБ необхідно врахувати ціну реалізації одиниці продукції (Ц), прямі (ПВ) та умовно-постійні витрати на одиницю продукції (УПВ):

УПВ = ТБ × (Ц – ПВ),

ТБ (V) = УПВ/(Ц – ПВ).

т ис. грн.

50 Сукупний доход Прибуток

40

30 ТБ Сукупні витрати

20 Умовно-постійні витрати

10

0 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 Обсяг продукції

Мал. 10. 2.

З графіків (мал. 10.2) видно, як впливає на прибуток зміна численних перемінних виробництва продукції Лише на перший погляд наявність умовно-постійних витрат виробництва зумовлює наступні наслідки:

1. Підприємство несе визначені витрати незалежно від того, випускає воно продукцію чи ні.

2. Потужність підприємства зберігається постійною і не може бути змінена протягом короткого періоду, хоча за рахунок зміни перемінних витрат обсяг виробництва продукції може змінюватися у широких межах – від нуля до максимально можливого на діючих потужностях.

3. Чим більше обсяг виробництва підприємства, тим нижчі умовно-постійні витрати, що припадають на одиницю продукції, а отже і нижня межа, за якою підприємство має змогу продавати продукцію. Таке становище – ефект концентрації виробництва.

4. Ефект концентрації має місце до визначеної межі, після досягнення якої величина перемінних і умовно-постійних витрат на одиницю продукції підприємства починає зростати (форсований режим). У зв’язку з цим існує оптимальний для даного підприємства обсяг виробництва, при якому собівартість одиниці продукції мінімальна.

Оптимальний обсяг виробництва. Розглянуті вище залежності собівартості від обсягу виробництва дозволяють зробити наступні висновки:

1. Для кожного підприємства існує оптимальний обсяг виробництва, при якому собівартість одиниці продукції мінімальна.

2. При ціні реалізації продукції, рівній нижче собівартості, при будь-яких обсягах виробництва підприємство не може мати прибутку.

3. Для кожного значення реалізації продукції вище собівартості існує інтервал зміни обсягу виробництва (який містить оптимальне значення обсягу), що дозволяє підприємству отримувати прибуток.

Змальована залежність собівартості від обсягу виробництва дає змогу знайти для кожного значення ціни реалізації зону беззбитковості, розрахувати величини прибутку від реалізації одиниці продукції і всього обсягу виробництва. Якщо задана величина необхідного прибутку, ця залежність дає змогу розрахувати ціну реалізації, при якій буде отриманий такий прибуток.

Необхідний прибуток – це прибуток, величина якого достатня для підтримки виробничої діяльності підприємства у досягнутих масштабах. Якщо необхідний розмір прибутку не досягається, підприємство рано чи пізно збанкрутує.

За рахунок прибутку фінансують витрати на розвиток виробництва і соціальні нестатки трудового колективу, виплачують премії за показниками роботи підприємства в цілому, створюють страхові (резервні) фонди, а також виплачують дивіденди тощо.

Для визначення мінімально необхідного прибутку варто розрахувати, які ресурси потрібні для виконання усіх вказаних вище заходів, і визначити величину податкових платежів із прибутку в бюджет. Сумарний розмір необхідного прибутку співвідносить із собівартістю річного обсягу виробництва. Норму необхідного прибутку розраховують як відношення її сумарної величини до собівартості річного обсягу виробництва.

Ціну виробництва одиниці продукції визначають як суму перемінних витрати, умовно-постійних витрат і необхідного прибутку, тобто:

Ц_пр = ПВ + ПВ × Н_упв/100 + Н_п (ПВ + ПВ × Н_упв/100)/100,

де Ц_пр – ціна виробництва одиниці продукції, грн.;

ПВ – перемінні (прямі) витрати на одиницю продукції, грн.;

Н_упв – норма умовно-постійних витрат, %;

Н_п – норма необхідного прибутку, %.

Запишемо наступні формули:

умовно-постійні витрати на одиницю продукції –

УПВ = ПВ × Н_упв/100;

собівартість одиниці продукції –

С = ПВ × (1 + Н_упв/100);

величина необхідного прибутку при реалізації одиниці продукції –

П_р = ПВ × (1 + Н_упв/100) × Н_п/100.

Норму умовно-постійних витрат визначають за формулою:

,

де УПВ – умовно-постійні витрати підприємства за рік, грн.;

N – кількість видів продукції;

О_і – річний обсяг і-го виду продукції, грн.;

ПВ_і – перемінні витрати на одиницю і-го виду продукції.

Норму необхідного прибутку визначають за формулою:

,

де П – абсолютний розмір необхідного прибутку підприємства у планованому році.

Послідовність розрахунку ціни виробництва представлена наступною схемою (мал. 10.4); розрахунок норми необхідного прибутку наведений у табл. 10.7, розрахунок ціни виробництва – у табл. 10.7, 10.8.

Мал. 10. 4.

До ціни виробництва необхідно що додати суми для сплати в бюджет непрямих податків, у т. ч. податку з додаткової вартості та акцизному зборі. Ставки, порядок розрахунку і внесення до бюджету цих податків, а також склад підакцизних товарів визначають діючими законодавчими актами.

Розрахунок собівартості одиниці продукції (табл. 10.5) і собівартості річного обсягу виробництва (табл. 10.6) здійснюють для кожного виду продукції (робіт, послуг), передбаченого на планований рік.

Таблиця 10.7

Розрахунок норми необхідного прибутку

Показник	Джерело інформації	Одиниця виміру	Значення показника
1. Собівартість річного обсягу виробництва	Табл. 10.6	грн.
2. Необхідний прибуток, всього Кошти на розвиток виробництва Кошти на соціальні потреби Кошти на проектування Грошові виплати (дивіденди) Фінансовий резерв Податок на прибуток	пп. 2.1+ 2.2 + 2.3 + 2.4 + 2.5 + 2.6 Кошторис ФРП Кошторис ФСР Кошторис ПФ Розрахунок дивідендів (пп. 2.1 + 2.2 + 2.3 + 2.4) × 5/(100 – 5) (пп. 2.1 + 2.2 + 2.3 + 2.4) × СН/)100 – CН)	грн. грн. грн. грн. грн. грн.
3. Норма прибутку	(С2/С1) × 100	грн.

Таблиця 10.8

Розрахунок ціни виробництва

Вид витрат	Джерело інформації	Одиниця виміру	Значення показника
1. Собівартість одиниці продукції	Табл. 10.5
2. Норма необхідного прибутку	Табл. 10.7
3. Необхідний прибуток на одиницю продукції	С1 × С2/100
4. Ціна виробництва одиниці продукції	С1 + С3

Обчислення собівартості і ціни виробництва одиниці продукції дає змогу визначити можливу ціну реалізації. При цьому можуть виникнути наступні ситуації.

1. Вільне ціноутворення:

а) ціна виробництва менша від цін, що діють на ринку. У цьому випадку ціну реалізації встановлює підприємство в інтервалі між ціною виробництва і ринкової (табл. 10.9). Її значення у цих межах визначають ціновою політикою підприємства в конкретний момент випуску товару на ринок збуту;

Таблиця 10.9

Межі зміни ціни реалізації при вільному ціноутворенні

Вид ціни	Джерело інформації	Ціна, грн.	Відхилення від ціни виробництва
1. Ціна виробництва одиниці продукції	Табл. 10.8
2. Ринкова вільна ціна	Маркетинг, дослідження ринку
3. Ціна реалізації : мінімальна максимальна	С1 С2

б) ціна виробництва вища від цін, що діють на ринку. У цьому випадку виробництво певного виду продукції (робіт, послуг) не забезпечує підприємству необхідного рівня рентабельності. Підприємству варто переглянути заходи щодо зниження матеріаломісткості, трудомісткості, підвищення продуктивності, обсягу випуску продукції або є відмовитися від випуску такої продукції.

2. Регулювання цін державою шляхом встановлення граничного рівня рентабельності:

а) норма необхідного прибутку нижче граничного рівня рентабельності, встановленого державними органами управління. У цьому випадку ціну реалізації призначає підприємство у межах між ціною, рівною собівартості, і ціною, що забезпечує граничний рівень рентабельності (табл. 10.10);

Таблиця 10.10

Розрахунок ціни реалізації продукції при встановленому граничному рівні рентабельності

Показник	Джерело інформації	Одиниця виміру	Значення показника
1. Ціна виробництва одиниці продукції	Табл. 10.8	грн.
2. Собівартість одиниці продукції	Табл.10.5	грн.
3. Норма “необхідної” рентабельності	Табл. 10.7	%
4. Граничний рівень рентабельності, встановлений урядом	Постанова КМ	%
5. Ціна, розрахована з урахуванням граничного рівня рентабельності	С2 × С4/100 + С2	грн.
6. Відхилення ціни, визначеної встановленим граничним рівнем рентабельності	С5 – С1	грн.
7. Дотації держави на виробництво річного обсягу продукції у зв’язку з регулюванням цін	П. 6, річний обсяг виробництва	грн.

б) при перевищенні планово необхідного прибутку встановленого рівня рентабельності підприємства має можливість отримати дотацію на виробництво продукції у зв’язку з державним регулюванням цін або припинити випуск нерентабельної продукції.

Розрізняють прибуток балансовий і чистий.

Балансовий прибуток розраховують як алгебраїчну суму прибутку від реалізації продукції, позареалізаційних доходів і витрат:

П_б = ЦV – С + Д_пр – Р_пр,

де Д_пр – позареалізаційні доходи;

Р_пр – позареалізаційні витрати.

Чистий прибуток – різниця між балансовим прибутком і платежами в бюджет:

П_ч = П_б – П_б × СН.

На величину прибутку впливають усі ті ж фактори, що й на собівартість і матеріаломісткість, а також обсяг виробництва і зв’язку виробництва продукції (табл. 10.11).

Таблиця 10.11

Розрахунок величини планового прибутку підприємства

Показник	Джерело інформації	Одиниця виміру	Значення показника
Плановий обсяг виробництва, всього 1-й вид продукції 2-й вид продукції	Табл. 10.6	натуральний вимір
2. Собівартість планового обсягу виробництва	Табл. 10.6	грн.
3. Ціна планового обсягу виробництва	Табл. 10.8	грн.
4. Ринкова ціна	Маркетингові дослідження	грн.
5. Реалізація	С1 × С2	грн.
6. Балансовий прибуток	С5 – С2	грн.
7. Чистий прибуток	С6 –С6 × СН/100	грн.
8. Відношення	С5, С3

При плануванні прибутку необхідно використовувати операційний аналіз “витрати – обсяг – прибуток”, що дає змогу забезпечувати залежність результатів від витрат і обсягу виробництва (збуту), тобто визначити чутливість результатів до прийнятих управлінських рішень з виробничо-господарської діяльності.

Основні елементи операційного аналізу:

• операційний важіль;

• поріг рентабельності;

• запас фінансової надійності підприємства.

У практичних розрахунках при плануванні для визначення рівня чутливості впливу операційного важеля УЧр застосовують відношення валової маржі до прибутку (валова маржа (ВМ) являє собою різницю між виторгом від реалізації і перемінних витрат):

УЧ_р = ВМ/П = (В – ПЗ)/П,

де В – виторг від реалізації продукції;

П – прибуток.

Цей рівень чутливості показує, на скільки відсотків змінюється прибуток при зміні виторгу за рахунок реалізації продукції на один відсоток.

Оскільки зміна витрат прямо впливає на прибуток, то рівень чутливості можна визначити за формулами:

УЧсз = СЗ/П;

УЧпз = ПЗ/П;

УЧупз = УПЗ/П.

10. 5. Планування рентабельності

Ступінь прибутковості підприємства називають рентабельністю. Вона характеризується абсолютними та відносними показниками: сумою прибутку та рівнем рентабельності.

Найчастіше використовують такі показники рівня рентабельності:

1. Рівень рентабельності усіх активів підприємства:

R_a = П_ч/А = (П₆ – П₆ × СН)/А,

де П – чистий прибуток підприємства;

А – середньорічна вартість активів підприємства.

Цей показник дає змогу визначати, скільки грошових одиниць потрібно підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку незалежно від джерела залучення цих засобів. Він – один з найважливіших індикаторів конкурентоспроможності підприємства, рівень якої визначають за допомогою порівняння рентабельності всіх активів аналізованого підприємства зі середньогалузевим показником чи показником інших підприємств.

2. Рівень рентабельності продукції (реалізації) розраховують за допомогою розподілу прибутку на обсяг реалізованої продукції (виторгу). Розрізняють два основних показники рентабельності продукції:

• з розрахунку за балансовим прибутком від реалізації:

R_a = П₆/В;

• з розрахунку за чистим прибутком:

R_п = П_ч/В = (П₆ – П₆ × СН)/В.

Перший показник відбиває зміни у політиці ціноутворення і спроможність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції, тобто ту частину засобів, що необхідна для оплати поточних витрат, які виникають у виробничо-господарській діяльності, виплаті податків тощо. Динаміка рівня рентабельності може свідчити про необхідність перегляду цін або посилення контролю за використанням ресурсів.

Важливішим є другий показник, обумовлений як відношення чистого прибутку від сплати податків до обсягу реалізованої продукції. Він дає змогу визначити, скільки грошових одиниць чистого прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

3. Рентабельність основної діяльності (виробництва продукції) визначають як відношення прибутку до сукупних витрат, тобто:

R_од = П_б/СВ чи R_од = 0/СВ.

Цей показник дозволяє визначити, скільки грошових одиниць витрачено для одержання однієї грошової одиниці прибутку. А оскільки сукупні витрати на виробництво продукції складаються зі змінних і умовно-постійних витрат, то

R_од = П_б/(ЗВ + УПВ) чи R_од = П_ч/(ЗВ + УПВ).

4. Рентабельність основного капіталу (R_ок) визначають як відношення прибутку до балансу-нетто (б-н):

R_ок = П/Підсумок середнього б-н = П/ОК.

5. Рентабельність власного капіталу (R_вк) дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками, і порівняти цей показник з можливим одержанням доходу без вкладення цих засобів в інші цінні папери:

R_вк = П/СК.

6. Рентабельність основних фондів визначають відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів:

R_оф = П/(ОФ + ОК),

де ОФ – середньорічна вартість основних фондів;

ОК – середньорічна вартість оборотних коштів.

7. Рентабельність праці визначають як відношення прибутку до середньоспискової чисельності працівників:

R_Т = П/С або R_Т = П/Я,

де С – середньоспискова чисельність працівників;

Я – загальна кількість людино-днів, відпрацьованих усіма працівниками за планований період.

Місячний, квартальний, піврічний, дев’ятимісячний (плановий) рівень рентабельності визначають наростаючим підсумком для обчислення планового річного рівня рентабельності.

Поряд із планованими величиною прибутку і рівнем рентабельності необхідно аналізувати поріг рентабельності і запас фінансової стійкості підприємства (планові).

Розрахунок рентабельності підприємства зручніше робити за наступною формою (табл. 10. 12).

Таблиця 10. 12

Розрахунок рентабельності

Показник	Джерело інформації	Одиниця виміру	Значення показника
1. Собівартість планового обсягу виробництва	Табл. 10.6	грн.
2. Обсяг реалізації (виручка)	Табл. 10.11	грн.
3. Балансовий прибуток	Табл. 10.11	грн.
4. Чистий прибуток	Табл. 10.11	грн.
5. Рентабельність продукції (Rб)	С3/С2	%
6. Рентабельність продукції (Rч)	С4/С2	%
7. Рентабельність основної діяльності (Rод)	С3/С1; С4/С1	%