15. Політика опричнини Івана IV (друга половина 16 ст.)

Передумовами до опричнині було те, що уряд Грозного складалося з бояр, що об'єдналися в одній меті опанувати московською політикою і направити її по-своєму. «Вибрана рада», до складу якої входили нащадки удільних князів, «княжат», вела політику саме княжу і тому повинна була раночи пізно прийти в гостре зіткнення з государем ,усвідомлює своє повновладдя, а так само уряд царя не міг цілком успішно вести перетворювальне справу з тієї причини, що в нього самого не було згоди і одностайності. Так, вже в 1553 році, під час важкої хвороби Грозного,виявилося, що рада бажала воцаріння не маленького сина Грозного, Димитрія, а двоюрідного брата його (Грозного) - князя Володимира Андрійовича. У 1557-1558 роках у царя вийшло зіткнення з боярами через Лівонську війну, якої боярська рада не бажала. А в 1560 році, зі смертю дружини Грозного Анастасії Романівни, у Грозного з його радниками відбувся прямийрозрив. Сильвестр і Адашев були заслані, спроби бояр їх повернути повели дорепресій; однак ці репресії ще не доходили до кривавих страт. Зосередження все більшої повноти влади в руках Івана Грозного,прагнення домогтися підпорядкування феодалів своєї влади,змусило їх ставати в опозицию царя. Бояри, як і раніше прагнули зберегти свої права і привілеї і претендували на поділ влади зцарем.

Суть опричнини полягала в тому, що Грозний застосував до території старих удільних князівств, де знаходилися вотчини служилих князів-бояр, той порядок, який зазвичай застосовувався Москвою в завойованих землях. З підкорених земель виводили найбільш видатних і для Москви небезпечних людей в свої внутрішні області, а на їх місце посилали поселенців з корінних московських місць. Він вирішив вивести з питомих спадкових вотчин їх власників - княжат і поселити їх у віддалених районах від Москви; на місце ж висланої знати він поселяв службову дрібнота на дрібномаєткових ділянках,утворених із старих вотчин. Опричнина стала потужною військово-каральної машиною в руках Івана IV. Він розв'язав в країні масовий терор, який був спрямований проти всього її населення. Цар прагнув зміцнити особисту владу шляхом нагнітання в країні загального страху. Терор в Росії був тотальним. Грозний стратив і правих, і винних, прихильників, ісупротивників. Опричнина викликала невдоволення й озлоблення проти царя. Церква відмовилася підтримувати Івана Грозного в його діяннях. У 1556 році на Земському соборі було досить вагомо висловлено невдоволення опричнина,після чого пішли нові страти. грудень 1564 р.- Іван Грозний оголошує про своє зречення. лютий 1565 р. – оголошує про впровадження опричнини.

У 1569-1570 року Іван Грозний здійснив з опричних військом похід на Новгород за доносом в зраді. По дорозі опричники палили міста, грабували,вбивали жителів. Розгром Новгорода тривав 40 днів. Втрати, яких зазнала найбільш розвинена в господарському відношенні частина Росії, були величезні. Невдоволення опричнина в країні наростало; росло воно і в самій опричнині, так як страти «зрадника» почалися в ній самій. Погіршувати становище Росії ,яка ще брала участь тоді в Лівонській війні. Суб'єктивно Іван Грозний, вводячи опричнину, ставив за мету --зміцнення своєї самодержавної влади. Об'єктивно вона сприяла централізації країни, тому що завдала удару по залишках феодальної роздробленості.

Наслідки опричнинидля Росії були трагічні. Поряд з Лівонської війною вона сприяла тому, що наприкінці століття Росія опинилася у важкому економічному становищі. Кривава плутанина терору забрала безліч людських життів, погроми опричнини супроводжувалися знищенням продуктивних сил. Безчинства опричників були безпрецедентні і не мали виправдань.