47. Зовнішня політика в Росії в період правління Павла і (1796-1801)

На відміну від Катерини ІІ Павло відмовився надавати воєнну допомогу Австрії, Англії і Пруссії для війни із Францією і почав проводити політику щодо Середземного моря. Уже у 1797 р. він взяв Мальту, але пізніше вона була захоплена Наполеоном. Цей факт став причиною вступу Павла у нову антифранцузьку коаліцію (1798 - Австрія, Осм.імп., Англія і Неаполь): у Австрії був поставлений допоміжний корпус рос. військ, в Середз. морі - Чорноморська ескадра (Ф.Ф. Ушаков). Завоювали від французів фортецю Корф. Ще більші успіхи мали місце на суші - командувати з’єднаними рос-австр. військами було назначено О.В. Суворова. 15-17.04.1799 р. він розгромив фр. при р. Адді. Після цього наполеонівські генерали залишили Мілан і Турин. Але перебування військ Суворова у Пн. Італії було небажаним для австрійців.

Суворову було запропон. відправитись і Швейцарію, де по дорозі об єднані війська рушили б на територію Франції.Та австрійці не дочекавшись Суворова залишили корпус Римського-Корсакова, також не забезпечили війська Суворова продовольством. У відповідь Павло відізвав війська в Росію і в 1800р. розірвав союз з Австрією, Англією (остання не допомогла їм у Голландії). Стається крутий поворот у зовн.політ. Павла - він укладає союз із Францією і вступає в нові союзи - з Пруссією проти Австрії і з Пруссією, Швецією і Данією – проти Англії. Ці договори викликали масу обурення серед дворян - особливо тих, які підтримували торгівельні зв’язки з Англією. В результаті, зчинилась змова проти царя і 12.03.1801р. його було вбито.

Дарована грамота ставила всі шість категорій міського населища під контроль держави. Реальна влада в місті знаходилася в руках городничого, управи благочинності і губернатора.

2