22. Соборне уложення1649 р. Основні положення.

Соборне уложення царя Олексія Михайловича — звід законів,пам'ятка рос. феодального, права на етапі переростання станово-представницької монархії у стадію абсолютизму. Безпосереднім поштовхом до його розробки стало повстання 1648—49 посадських людей Москви, підтримане частиною дворянства. Проект закону розглядався на земському соборі у вересні 1648. Вступив у дію в січні 1649. Джерела: статті Судебника,«Стоглав», указні книги приказів, цар. укази, рішення земс. соборів, вироки Боярської думи, чолобитні від дворян і посадських людей, литовське, а також візант. право (див. Кормчі книги). Згодом С.У. в1649 було доповнено юридичними актами. Воно має 25 розділів та 967 статей. Уложення регулювало широке коло сусп.-політ. відносин. У ньому закріплювалися привілеї правлячих станів і нерівноправне становище залежних станів, статус царя як самодержавного і спадкового монарха. Містило ряд норм, що регулювали важливі питання держ. управління: прикріплення селян до землі, посад, реформу, зміну статусу вотчини й помістя, регламентацію роботи органів місц. самоврядування, режим в'їзду та виїзду. Цив.-прав. норми Уложення остаточно закріпили монопольне право феодалів на земельну власність, які набули право передавати помісні землі у спадщину, обмінювати їх за певних умов на помісні й вотчинні володіння. С. У.передбачало остаточне закріпачення селян, які втратили право переходу до іншого власника і підлягали безстроковому розшуку та поверненню власнику.

Увага приділена нормам крим. та суд. права. Кримінальний злочин - проти держави та особи государя — зрада, змова. Кримінальна відповідальність за злочини проти порядку, управління, суду, війська. Докладно регламентувалися злочини проти особи та її майна. Покарання: смертна кара, тілесні покарання — таврування, побиття батогами, ув'язнення, каторжні роботи, заслання, майнові покарання, церк. каяття тощо. Найвищими органами суду та апеляційними інстанціями були цар і Боярська дума. Існували також органи вотчинної воєвод, юстиції, губні та земські суд. установи, церк. суди.

23. Переростання станово-представницької монархії в абсолютистську (др. Пол. 17ст.)

В XVII ст. - зростання ролі помісного господарства в економіці країни, підйом політичного значення дворянства. У період становлення абсолютизму, монарх опирався на дворянство в боротьбі з боярською й церковною опозицією, яка виступала проти посилення царської влади. Найважливіші соціальні передумови абсолютизму в Росії виразилися в рості феодального землеволодіння, у різних привілеях російських купців на внутрішніх ринках країни. Установлення абсолютизму в Росії було викликано і зовнішньополітичними причинами: необхідністю боротьби за економічну й політичну незалежність країни, за вихід до моря. Велике значення мали Земські собори, початковою метою яких було зміцнення класу феодалів, а потім встановлення кріпосного права. Встановлення абсолютизму супроводжувалось широкою експансією держави, її вторгненням в усі сфери суспільного, корпоративного і приватного життя, прагненні до розширення своєї території і виходу до моря. Політика подальшого закріпачення. Посилилась роль держави у регламентації прав і обов’язків окремих станів та соціальних груп. Відбувалась юридична консолідація правлячого класу, із різних феодальних прошарків склався стан дворянства. Мануфактурне виробництво стимулювало ріст торгового обороту. Основними формами торгової діяльності були ярмарки і торжки. Ліквідація станово-представницьких органів була обумовлена позицією центральної адміністрації, реформою фінансової системи і збройних сил. Централізація влади, формування професійної бюрократії, руйнували систему земського представництва. Дворянство ставало єдиним правлячим станом, захопивши в центрі майже всі місця в державному апараті і армії. У кінці XVІІ ст. змінюється податкова система. Існуючі податки доповнюються додатковими, найважливішими з яких були: митний збір, кабацькі, данні, оброчні, ямські, стрілецькі, соляний і тютюновий акцизи.  У 1718 р. був проведений подушний перепис, і фінансові служби перейшли до подушного обкладання населення, духовний регламент заснував вищий орган церковного управління, який з 1721 р. став називатись Святішим Урядовим Синодом. З 1722 р. контроль за діяльністю Синоду був покладений на світського чиновника.  У 1762 р. створюється спеціальна комісія, яка розпоряджалась усім церковним майном, відміняються торгові привілеї духовенства.