8. Династична війна в Моско. Князівстві та її наслідки

Василій Дмитр. залиш. після себе єдиного сина – Василія II,(на той час йому було 10р.). Своє право на моск. великокн. престол В.II обґрунт., посилаючись на “царево жалування” (тобто на жалування ординського хана). В. II спирався перш за все на військово-служилих землевласників центр. областей Моск.князівства – областей, які були мало пов’язані із торгівлею і не мали майже ніяких природних багатств. Однак свої претензії на великокн.престол поч.висувати дядько В.II – князь Юрій Дмитрович, – спираючись на заповіт Дмитра Донського, який записав “вел. князювання” др.за віком синові, дотрим.принципу родового старійшинства (на той час, коли Дмитрій Донський складав заповіт, у Василія I ще не було дітей). Юрій Дмитр. був блискучим галицьким князем, мав стійкий авторитет у різних землях Пв-Сх.Русі. Окрім того, він був мужнім воїном і полководцем, вірним своїм переконанням і слову. Династ. криза вилилась у майже 30-річну запеклу б-бу у “гнізді Калити” за великокн.престол. Юрію Дм.двічі вдавалося захопити престол у Москві (1432, 1434). Після його смерті (1434) династичну війну продовжили його сини Дмитрій Шемяка і Дмитрій Красний. Споч. вони виступали на боці В.II, не бажаючи підкор.рідному братові Василію Косому. Скор.цим, В.II завдав поразки Василію Косому, полонив і осліпив його. У 1445 р. онук Тохтамиша Улу-Мухаммед під час свого походу на пв.-сх. руські землі розбив моск.війська під Суздалем, а В.II потрапив у полон. Тільки за вел.викуп (200 тис. руб.) йому вдалося звільнитися з полону. Невдовзі Дмитрій Шемяка, викор.незадоволення протатар.політикою В.II, під час богомілля у Троїце-Сергієвому монастирі у лют.1446 р. осліпив В.II (за що він і дістав прізвище Темний). Отже, міжусобна боротьба між двоюрідними братами супроводж. жорстокістю, клятвопорушеннями, стратами, розправами тощо. У війну були втягнуті не тільки регіони власне Московського князівства, а й Новгород, Твер та ін. В.II був ув’язнений в Угличі. Однак вже літом 1446 р. поч.б-ба прибічників В.II проти Шемяки. Під тиском Церк.Собору Шемяка вимушений був примиритися з В.II і звільнити його. Крім того, Шемяка надав в уділ В.II і взяв з нього обіцянку не домагатися моск.престолу. Однак ігумен Кирило-Білозерського монастиря Трифон зняв з В.II хрестоцілування Шемяці, і московський князь невдовзі опинився у Твері, де отримав від тверського великого князя необх.допомогу. Незабаром поч.похід прибічників В.II з Литви на Москву. Тільки у лют.1447 р. В.II остаточно повернув собі престол вел.князя москов. Цього ж року В.II уклав з Дмитрієм Шемякою угоду, за якою “старійшинство” визн.за В.II. Однак війна ще не закін.. У січ.1450 р─ війська В.II здобули перемогу над військом Шемяки, який після поразки втік до Новгорода. 1453 р. Дмитрій Шемяка був отруєний у Новгороді за вказівкою В.II. Так переможцем у дин.війні за великомоск.престол став В.II, який був досить посереднім політиком та полководцем, неодноразово зазнаваючи поразок. Ця перемога була забезпечена консолідацією моск.боярства, яке підтримувало свого сюзерена В.II. Підтрим. В.II і більшість ієрархів, які вбачали в ньому акт.захисника православ’я. Перемога В.II у б-бі з опозицією привела до ще більшого посил.влади вел.князя моск..