9. Розумово-логічні методи дослідження: методи дедукції та індукції.

Індукція – метод наукового пізнання, за яким загальний висновок являє собою знання про весь клас предметів, одержаних внаслідок дослідження окремих елементів цього класу.Індукція як логічний прийом дослідження пов’язана з узагальненням від одиничного до загального.

Відшукавши схожі риси у багатьох предметах певного класу дослідники доходять висновку, що ці риси притаманні всім предметам даного класу.

Розрізняють такі головні групи індуктивних умовиводів:

1. Повна індукція

2. Неповна індукція (2 типи неповної індукції: популярна та наукова)

Наковій індукції притаманні власні методи пізнання: -метод одиничної схожості; - метод одиничної відмінності, - об’єднаний метод подібності і відміності (комбінація першого і другого методу), - метод супутніх змін, - метод залишків.

Дедукція – метод логічного висновку, за яким знання про елемент класу виводяться із загальних властивостей усього класу. Спочатку досліджується загальний стан об’єкта, а потім його складові елементи. Дедуктивний умовивід дозволяє краще пізнати одиничне, з його допомогою дістають нове знання про те, що даний предмет наділений ознакою, притаманною всьому класу.

В процесі пізнання індукція і дедукція знаходять в нерозривному стані і доповнюють одна одну.

В індуктивних умовиводах хід думки, як правило, направлених від одиничного знання до загального, в дедуктивних – окремого загального.

Нерозривний зв’язок загального і одиничного в об’єктивній дійсності служить матеріальною основою одиничності індукції, як способу пізнання загального в окремому, і дедукції окремого в загальному.

Загальне – якість, приналежна окремому, одиничному. Всякий предмет, всяке явище представляють собою єдність загального і одиничного.

Саме завдяки тому, що загальне і одиничне в дійсності нерозривно пов’язані між собою, є можливість розкрити закономірності зв’язку, формулювати загальне положення про всі предмети окремо визначеного класу на основі дослідження лише деяких, одиничних представників

8. Емпіричні методи дослідження: методи спостережень (прямих і непрямих) та методи експериментів (реальних, модельних і розумових).

Емпіричні методи побудовані на потребах практичної діяльності людини, осмислення якої допомагає зрозуміти сутність особливості, характер якищ, ситуацій, процесів. Носнову становлять експерименти та спостереження.

Експеримент — це метод пізнання об’єкта, який передбачає активне і цілеспрямоване втручання дослідника в природні процеси існування предметів і явищ за допомогою науково організованих штучних, але близьких до реальних умов.

Експерименти бувають модельними, розумовими і реальними.

Спостереження – систематичне цілеспрямоване вивчення об’єкта. Можуть бути прямими та непрямими. Спостереження мають відповідати наступним вимогам:

- проводитися для певного чіткого поставленого завдання;

- виконуватися за планом;

- мають бути цілеспрямованими;

- мають бути активними;

-мають бути систематичними.

Органолептичні методи являють собою сукупність правил, прийомів та процедур оцінювання об’єкта дослідження за допомогою органів відчуття.

Методи наукового дослідження – методи встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об’єктів.

Спеціальні методи дослідження основані на вивченні конкретних фізичних та хімічних властивостей речовини і фізичних властивостей та параметрів полів фізичних.

В сучасних експериментальних дослідженнях технологічних процесів широко застосовується планування експерименту.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об’єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. 3 ними пов'язаний цілий розділ математики - "теорія ігор"; з їх допомогою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєнних питаннях. Вони використовуються у психології ("трансакційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соціальна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

.