61.Поняття показника і критерію ефективності. Вимоги до показників.

Термін "показник" широко вживають у двох основних значеннях:

- Певні дані, явища або події, на підставі яких можна робити висновки про перебіг або результат якого-небудь процесу.

- Кількісна характеристика однієї або декількох властивостей чого-небудь.

Критерій — це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня.; Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і . бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва — від підприємства до народного господарства в цілому.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

• забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

• відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

• можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

• виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Показники, використовувані і дослідженні системи управління, різні. Їхня сукупність, а також якість не завжди можуть відповідати цілям дослідження. Тому велике значення має вибір необхідних показників або при відсутності підходяще, їхнє конструювання.

Для вибору показників необхідно зробити класифікацію, що упорядковує вся їхня розмаїтість і показує, крім іншого, яких показників для проведення дослідження бракує. У будь-якому дослідженні існує предмет і об'єкт. У дослідженні управління як об'єкт дослідження виступає система управління, тобто сукупність взаємозалежних дій суб'єкта управління, що дозволяють погоджувати по загальній меті діяльність людей. Необхідні показники, що відбивали би стан, функціонування і розвиток цієї системи.

По універсальності можна розділити показники на універсальні й узкоспециализированные. Перші дають можливість проводити порівняльний аналіз різних властивостей, об'єктів і умов, другі — повніше досліджувати специфіку, оцінити її глибину, позитивні і негативні прояви. Існують також показники узагальнюючого типу (інтегральні) і показники конкретні, котрі характеризують класифікаційні розходження або диференціацію ознак, функцій, методів і т.д. У дослідженні управління велику роль грає сполучення економічних і натуральних показників. Комплекс, розмаїтість, сполучення і методологічна основа показників — усе це важливі фактори успіху в дослідженні керування. Показники відбивають рівень розвитку дослідницької роботи, можливості аналізу і прогнозування. Система показників формується свідомо і включає не тільки існуючі, але спеціально розроблені і сконструйовані показники. управління збагачується новими показниками і це дозволяє глибше освоювати і розуміти тенденції його розвитку.

У більшості практичних посібників з розробки показників відзначається, що вони повинні задовольняти основним критеріям «4С»:

Чіткість (Clearness),

Повнота (Completeness),

Комплексність (Complexity),

Несуперечність (Consistency).

Ці вимоги відносяться як до кількісних, так і до якісних показників. Також показники результативності повинні відповідати концепції «SMART» і володіти п'ятьма наступними властивостями. Показники повинні бути:

Конкретними (Specific);

Вимірними (Measurable);

Досяжними (Achievable);

Релевантними (Relevant);

Прив'язаними до визначеного періоду часу (Time-certain).

Однієї із самих складних проблем є квантифікація і формалізація показників результативності. Цей процес важливий як для цілевстановлення і планування діяльності. Кількісні показники результативності легше оцінювати при проведенні моніторингу, крім того, вони забезпечують об'єктивність оцінки і не залежать від суб'єктивного відношення керівників до підлеглих.

62. Формування системи показників для дослідження систем управління організацією. Для вибору показників необхідно зробити класифікацію, що упорядковує всю їхня розмаїтість і показує яких показників для проведення дослідження бракує. У будь-якому дослідженні існує предмет і об'єкт. У дослідженні управління як об'єкт дослідження виступає система управління, тобто сукупність взаємозалежних дій суб'єкта управління, що дозволяють погоджувати по загальній меті діяльність людей. Необхідні показники, що відбивали би стан, функціонування і розвиток цієї системи. Показники стану характеризують наявність тих або інших функцій, зв'язків, підрозділів, властивостей, кваліфікаційних ознак, технічних засобів, інформаційних масивів і ін. Існує інша група показників, що відбивають зміни, що відбуваються в управління. Такі зміни можуть бути повторюваними, відтвореними і невідтвореними, що характеризують виникнення нової якості. Це показники динаміки, показники функціонування і розвитку. Дійсно, реальне управління — це усвідомлення і формулювання мети, розподіл і використання ресурсів, що виступають засобами її досягненні і, нарешті, облік конкретних умов, що і обмежують можливості використання ресурсів, і в той же час мають благоприятныефакторы, які треба побачити, врахувати, використовувати для досягнення мети. Показники можуть бути кількісними і якісними. Цей поділ носить деякою мірою умовний характер. Якість може бути оцінено і відбито й у кількісних параметрах і одиницях. Показники мають визначений організаційний статус. Можна по цій їхній ознаці виділити показники регламентного типу, нормативного, інструктивно-інформаційного. Кожна з цих груп супроводжується комплексом визначених вимог, що і визначають організаційний статус показника. Регламентні — обов'язкові для виконання (тривалість робочого дня або тижня, терміни виконання плану, кількість працівників і ін.); нормативні — регулюють діяльність по середніх величинах або межам відхилень (нормативна величина плинності персоналу, середня зарплата, орієнтовані терміни виконання роботи й ін.); інструктивно-інформаційні — дають можливість повніше враховувати конкретні умови роботи, позитивний досвід. По універсальності можна розділити показники на універсальні й вузькоспеціалізовані. Перші дають можливість проводити порівняльний аналіз різних властивостей, об'єктів і умов, другі — повніше досліджувати специфіку, оцінити її глибину, позитивні і негативні прояви. Існують також показники узагальнюючого типу (інтегральні) і показники конкретні, котрі характеризують класифікаційні розходження або диференціацію ознак, функцій, методів і т.д. У дослідженні управління велику роль грає сполучення економічних і натуральних показників. Комплекс, розмаїтість, сполучення і методологічна основа показників — усе це важливі фактори успіху в дослідженні керування. Показники відбивають рівень розвитку дослідницької роботи, можливості аналізу і прогнозування. Система показників формується свідомо і включає не тільки існуючі, але спеціально розроблені і сконструйовані показники. управління збагачується новими показниками і це дозволяє глибше освоювати і розуміти тенденції його розвитку. У більшості практичних посібників з розробки показників відзначається, що вони повинні задовольняти основним критеріям «4С»: Чіткість (Clearness), Повнота (Completeness), Комплексність (Complexity), Несуперечність (Consistency). Ці вимоги відносяться як до кількісних, так і до якісних показників. Також показники результативності повинні відповідати концепції «SMART» і володіти п'ятьма наступними властивостями. Показники повинні бути: Конкретними (Specific); Вимірними (Measurable); Досяжними (Achievable); Релевантними (Relevant); Прив'язаними до визначеного періоду часу (Time-certain). Однією із самих складних проблем є квантифікація і формалізація показників результативності. Цей процес важливий як для цілевстановлення і планування діяльності. Кількісні показники результативності легше оцінювати при проведенні моніторингу, крім того, вони забезпечують об'єктивність оцінки і не залежать від суб'єктивного відношення керівників до підлеглих.

63. Критерії ефективності фундаментальних та прикладних економічних_досліджень. Ефективність наукових досліджень економічного характеру виявляється тільки внаслідок взаємодії з іншими факторами економічного зростання: інвестиціями, робочою силою, освітою, інформацією та ін. Оцінка економічної ефективності результатів наукових досліджень у прикладній економіці пов'язана з великими труднощами. Жодне економічне дослідження не породжує продукту якоїсь однієї науково-дослідної роботи. Крім того, визначають економічну ефективність не самої наукової продукції, а результату її використання, що суперечить принципу оцінки безпосередньо за кількістю виготовленої продукції.

Критерієм ефективності наукових досліджень є також наукова значущість виконаної роботи. Оскільки результати теоретичних досліджень дають знання, які можна використати пізніше, завдяки новим дослідженням прикладного характеру, то майже всі критерії і методи, які використовуються для оцінки прикладних і фундаментальних досліджень, не мають конкретного виміру. Тому виникають труднощі в оцінці ефективності теоретичних робіт. Здебільшого при цьому беруть до уваги кількість нових

наукових принципів, які використовуються, законів, гіпотез, ідей,

концепцій, теорій, наявність експериментального підтвердження

наукового результату, цитування цієї роботи, науковий напрям, до якого належить робота. Вивчаючи цитування роботи, з'ясовують галузь застосування результату теоретичного дослідження, ступінь впливу добутого результату дослідження на суміжні економічні науки.

Критерієм ефективності науково-дослідних робіт є і обсяг наукової

продукції, який вимірюється загальною кількістю або середнім числом публікацій, що припадають на одного наукового співробітника за досліджуваний відрізок часу, виконаних і захищених дисертаційних робіт, завершених тем або зданих звітів тощо. При оцінці ефективності досліджень застосовують кілька критеріїв, виражених показниками.

Економічна ефективність характеризується вираженим у вартісних вимірниках показником економії живої та уречевленої праці у виробництві, одержаної від використання результатів науково-дослідної роботи, у

порівнянні із витратами на виконання дослідження. Єдиним критерієм економічної ефективності результатів науково-дослідних робіт у сфері виробництва і невиробничій сфері є економія суспільних витрат, виражених приростом економічного ефекту на одиницю корисної роботи.

Науково-технічна ефективність відображає приріст нових наукових знань, призначених для подальшого розвитку науки і техніки.

Соціальна ефективність виявляється у поліпшенні життєвих факторів людей, розвитку охорони здоров'я та культури, науки та освіти, поліпшенні екологічних умов та ін.