5. Коментована стаття не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

встановленим договором або законом. Так, до способів захисту слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК.

Такими способами слід також визначити норми, якими кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України).

До «інших способів» захисту цивільного права чи інтересу також можна віднести судову діяльність, яка носить характер попереднього судового контролю. Тобто, коли для вчинення тої чи іншої дії, яка може потягнути правові наслідки і зачепити права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо звернутися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41), ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

6. Передбачається, що суд, при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи, може відмовити уповноваженій особі у захисті, не застосовуючи жодного з перерахованих способів, у випадку зловживання своїми правами, а саме: посягання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди навколишньому природному середовищу, культурній та історичні спадщині, використання права з метою неправомірного обмеження

конкуренції, недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші форми зловживання правом (див. коментар до ст. 13 ЦК). Більш того, суд, встановивши такі обставини, відмовляючи у правовому захисті і наявності зустрічного позову про припинення зловживання правом, повинен зобов'язати уповноважену особу припинити ці дії.

97)характерні риси сторін.ознаки сторін.процесуальні права та обов'язки

1. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін

Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь в справі, спір яких про суб'єктивне право або особистий інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути і вирішити.

Для того, щоб стати сторонами в цивільному процесі, необхідно:

1) ці особи повинні бути сторонами спірного матеріально-правового відношення. З цієї причини їх інтереси протилежні один одному.

Юридичний інтерес позивача в результаті справи полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобто отримати захист свого права або інтересу шляхом примушування відповідача до здійснення дій на користь позивача або притягнення його до матеріальної відповідальності.

Юридичний інтерес відповідача в результаті справи носить прямо протилежний характер і полягає в отриманні рішення про відмову в позові, тобто відмові в задоволенні прохання позивача про захист його права або інтересу. Саме рішення суду про відмову в позові означає офіційне підтвердження судом факту відсутності у відповідача будь-яких обов'язків перед позивачем;

повинне бути звернення однієї із сторін за захистом до суду;

справа, за вирішенням якої сторона звернулася до суду, повинна бути юрисдикційна суду;

особи повинні бути правоздатними;

сторони беруть участь у процесі від свого імені і в своїх інтересах;

прийняття рішення на ім'я сторін і розповсюдження сили рішення на сторони. Тільки сторони можуть бути зобов'язані або уповноважені рішенням на здійснення конкретних дій по передачі і відповідно отриманню матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру;

покладання на сторони судових витрат.

Окрім перелічених властивостей, сторони характеризуються такими ознаками:

сторони — це головні і обов'язкові суб'єкти цивільного процесу в справах позовного провадження;

сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом судового розгляду і вирішення;

сторони беруть участь у цивільному процесі з метою захисту своїх суб'єктивних прав;

сторони — суб'єкти процесуальної діяльності, яка забезпечується шляхом наділення їх широким комплексом процесуальних прав та обов'язків, необхідних для виконання ними процесуальних функцій;

правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво .

Згідно зі ст.ЗО ЦПК сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позивач — особа, для захисту суб'єктивних прав і охоронювафних законом інтересів якої порушена цивільна справа.

Відповідач — особа, що залучається судом до відповіді щодо вимоги, заявленої позивачем. За твердженням позивача, відповідач — особа, яка порушила або оспорює його суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес.

Таким чином, позивач і відповідач — суб'єкти спірного право-відношення або охоронюваного законом інтересу, що підлягає судовому розгляду. Проте питання про те, чи існує спірне право, чи оспорюється воно насправді і чи оспорює його вказаний позивачем відповідач, вирішує суд в результаті розгляду справи. Тому у момент порушення справи лише передбачається, що позивачу належить певне право і що дане право (інтерес) оспорюється вказаною ним особою — відповідачем. Виходячи з цього, можна сказати, що позивач і відповідач — передбачені суб'єкти спірного правовідно-шення або охоронюваного законом інтересу на них процесуальні обов'язки.

Суб'єктивне цивільне процесуальне право сторони — встановлена і забезпечена нормами цивільного процесуального права міра можливої поведінки сторони в цивільному судочинстві і можливість вимоги певних дій від суду.

Цивільний процесуальний обов'язок сторони — необхідна і забезпечена процесуальним законом належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, відповідна суб'єктивному процесуальному праву суду.

Суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки є правовою основою процесуальної діяльності сторін.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч.1ст.27ЦПК).

Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст.31 ЦПК).

За змістом можна виділити три групи суб'єктивних процесуальних прав сторін:

права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судочинства;

права на участь в судовому розгляді;

права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні.

Важливою ознакою, що характеризує суб'єктивне цивільне процесуальне право, є його тісний органічний зв'язок з процесуальними обов'язками осіб, наділених правами. Для належного здійснення прав процесуальний закон встановлює порядок, способи і межі їх реалізації, зводячи їх тим самим в ранг процесуальних обов'язків.

Однією з актуальних проблем цивільного процесу є проблема захисту процесуальних прав, зокрема, зловживання процесуальними правами.

Зловживання процесуальним правом — це особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає в протиправному, несумлінному і неналежному використанні особою, яка бере участь у справі (її представником), процесуальних прав, які їй належать, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), зовні відповідаючих вимогам цивільних процесуальних норм, але вчинюваних з корисливих або особистих мотивів, що заподіюють шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах і (або) інтересам осіб, що беруть участь в справі, або несумлінна поведінка в інших формах, яка тягне за собою застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Наслідки зловживання правом — це застосування заходів цивільної процесуальної відповідальності і інших заходів цивільного процесуального примусу.

Цивільна процесуальна відповідальність характеризується двома універсальними ознаками: 1) додаткове обтяження особи і 2) негативна оцінка особи правопорушника.

98)цивільна процесуальна дієздатність

Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність

1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні правата виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальнадієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а такожюридичні особи.

2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцятироків, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можутьособисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконуватисвої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у якихвони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Судможе залучити до участі в таких справах законного представниканеповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якоїобмежена.

3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досяглаповноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності змоменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатностінабуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленомуцим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

1. Для особистої участі в цивільній справі недостатньо володіти тільки правоздатністю, необхідна ще й цивільна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Таким чином, змістом цивільної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Це означає, що наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна лише для самостійного ведення процесу. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття, а також юридичними особами.

2. Особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК України). Проте це не єдина підстава, з якою пов'язується виникнення повної цивільної процесуальної дієздатності у фізичної особи. Коментована стаття передбачає, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу набута дієздатність зберігається, а у випадку визнання шлюбу недійсним з підстав, які пов'язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею дієздатність не зберігається. (ст. 34 ЦК України).

Також цивільної процесуальної дієздатності набуває неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність. Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності передбачено у ст. 35 ЦК України. Зокрема, таке надання може мати місце щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також щодо неповнолітньої особи, яка записана матір'ю або батьком дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Крім того, матеріальна норма, яка передбачає право на на особисте звернення до суду за захистом свого права або інтересу, закріплена у ст. 18 СК України. Зокрема, у даній статті вказується, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Коментуючи цю норму, професор З.В. Ромовська зазначає: “новелою цієї статті є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним. Така дитина має усі процесуальні права позивача в процесі. Вона може бути позивачем і відповідачем. Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (ст. 23 СК)”.[1]

Відповідно до ст. 156 СК неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

3. Цивільна процесуальна дієздатність тісно пов'язана з цивільною дієздатністю. Так, відповідно до ст. 32 ЦК України особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років володіють неповною цивільною дієздатністю, ст. 36 ЦК України регулює питання обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а згідно коментованої статті (ч. 2) неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Це означає, що особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, згідно ст. 32 ЦК, мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я. Отже, щодо досить широкого кола відносин дана вікова категорія може самостійно виступати в судді. В решті випадків інтереси такої особи представляють у суді законні представники.

Що ж до осіб, обмежених у цивільній дієздатності, то такі фізичні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦК України). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦПК України поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сімї або органу опіки чи піклування. Тобто лише у спорах, що виникають з дрібних побутових правочинів, та у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності, дана категорія осіб може виступати у суді самостійно.

4. Проте навіть якщо неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років і особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто виступати в суді, суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. В цьому випадку участь законних представників є необов'язкова, питання про їх залучення вирішується судом на власний розсуд враховуючи обставини справи, а саме її складність, важливість, значимість для неповнолітнього, стосунки з батьками.

З огляду на необхідність посилення правової охорони прав та інтересів неповнолітніх, слід визнати доцільним залучення законних представників в усіх справах, які стосуються неповнолітніх. Залучення законних представників неповнолітніх відбувається за ухвалою суду.

5. Законними представникаминеповнолітніх осіб віком відчотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільнадієздатність яких обмежена, євідповідно їхнібатьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначенізаконом (ч. 2 ст. 39 ЦПК України).

Особи віком до чотирнадцяти років, а також недієздатні фізичні особи не володіють цивільною процесуальною дієздатністю, а тому їх права і законні інтереси захищають в суді законні представники чи опікуни. Законними представниками таких осіб є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 39 ЦПК України).

Для забезпечення представництва малолітнього до участі у справі достатньо залучити одного з батьків. Однак можливі випадки, коли позиція батька і матері, як законних представників, істотно відрізняється. Тому суду доцільно з‘ясовувати позицію обидвох батьків.

З моменту набуття малолітнім цивільної процесуальної дієздатності функції законного представника припиняються, а отже він втрачає свій процесуальний статус. Подальше представництво його інтересів можлише лише за згодою неповнолітнього.

6. Особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку не має цивільної процесуальної дієздатності, однак якщо спір стосується її прав чи інтересів, то вона має цивільну процесуальну правоздатність і саме вона є особою, яка бере участь у справі. Тому стороною у таких справах слід зазначати малолітнього.

Наприклад, якщо малолітній успадкував нерухоме майно, то у разі виникнення спору щодо цього майна, відповідачем буде малолітній власник, а його інтереси в процесі буде представляти законний представник.

7. Опіка і піклування створюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх (до 14 років), неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки (ст. 55 ЦК України). Опіка і піклування встановлюється також над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ст. 243 Сімейного Кодексу України).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України). Опікун виступає повним представником підопічного в силу закону і бере участь в цивільному процесі від імені і в інтересах підопічного.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 59 ЦК України).

Крім того, орган опіки та піклування, згідно ч. 1 ст. 252 СК України, може за договором про патронат передати дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сімю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

8. Цивільною процесуальною дієздатністю наділені усі юридичні особи з моменту їх реєстрації до припинення юридичної особи. Юридичних осіб у суді представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Відповідно до роз‘яснення Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 р. “Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб” у випадках, коли відособленим підрозділам, створеним юридичними особами, статутом, положенням або дорученням надане право здійснювати в суді повноваження сторони у справі, такі відособлені підрозділи мають право від імені юридичної особи вживати заходи доарбітражного врегулювання спору, подавати в суд позови, надсилати відзиви на позовні заяви, звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду у порядку нагляду, здійснювати інші процесуальні дії. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється арбітражним судом з прва особи або на її користь. Отже, відособлений підрозділ не має цивільної процесуальної дієздатності, він діє від імені юридичної особи, якою він створений.