54)Порядок оскарження ухвал місцевого суду.Повноваження суду при розгляді скарги

§ 2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації

§ 2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором — це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірки постановлених по ній рішень і ухвал на відповідність їх вимогам законності і обгрунтованості.

Правом на подачу апеляційної скарги наділені сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а правом на внесення апеляційного подання — прокурор, який брав участь у розгляді справи (ст. 290 ЦПК).

Аналіз норм глави 40 ЦПК «Апеляційне провадження» свідчить про те, що законодавцем у термінологічний обіг введено два поняття: «особи, які брали участь у розгляді справи (статті 290, 291 ЦПК)» і «особи, які беруть участь у справі (статті 300, 301 ЦПК).

Склад осіб, які беруть (брали) участь у розгляді справи в нормативному порядку не встановлений. В теорії цивільного процесу до них відносять усіх учасників процесу — як осіб, які беруть участь у справі, перелік яких визначений ст. 98 ЦПК, так і інших суб'єктів цивільного процесу, залучених до розгляду цивільної справи (експерти, перекладачі, свідки).

Особи, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 99 ЦПК, яка визначає їх процесуально-правове становище, мають право «оскаржувати рішення і ухвали суду...», постановлені по справі з їх участю.

Інші учасники процесу, як виняток, мають право оскаржувати ухвали суду першої інстанції про накладення на них штрафу, як санкції за цивільні процесуальні правопорушення (ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; ст. 58 і ч. 2 ст. 83 ЦПК та інші).

Співучасники і треті особи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, подавши про це заяву, в межах строку на апеляційне оскарження, яка державним митом не оплачується (ст. 297 ЦПК). Тому право на апеляційне оскарження включає в себе також право на вступ до процесу по справі, розпочатому в апеляційній інстанції.

Реалізація права апеляційного оскарження обумовлена встановленими ст. 292 ЦПК процесуальними строками. Апеляційні скарги і апеляційні подання прокурором можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Додаткове рішення (ст. 214 ЦПК) може бути оскаржено у цей же строк, починаючи також з наступного дня його проголошення.

Пропущений строк на подачу апеляційної скарги, подання може бути поновлений судом на заяву особи, яка їх подала за наявності належних підстав. При їх відсутності — скарга, подання залишаються без розгляду.

Право апеляційного оскарження і внесення подання обумовлено об'єктом оскарження. Ними є рішення суду першої інстанції (повністю або частково), які не набрали чинності (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Обмеження в оскарженні окремих рішень суду першої інстанції в гл. 40 ЦПК, якою врегульовано апеляційне провадження, не передбачено, але з аналізу норм ЦПК, які не допускають оскарження рішень суду першої інстанції, постановлених у справах з виборчих і адміністративно-правових відносин, можна на підставі розширеного доктринального їх тлумачення зробити висновок, що вони, у зв'язку із введенням апеляції і нової редакції касації (Закон від 21 червня 2001 року) не підлягають апеляційному оскарженню і перевірці.

До них відносяться рішення судів, постановлених по першій інстанції у справах: по скаргах на неправильності у списках виборців та у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої Комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад і заявах про скасування рішень виборчих комісій (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої Комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України (ст. 243 ЦПК); по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі — письмовій апеляційній скарзі (для прокурора— у поданні), а також процесуальними діями по її пред'явленню.

Форма і зміст апеляційної скарги, подання визначені ст. 293 ЦПК. Апеляційна скарга, подання викладається чітким машинописним текстом і повинна містити: 1) назву суду, до якого подається скарга, подання; 2) назву особи, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 3) повну і точну назву інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; 5) обгрунтування апеляційної скарги, подання: у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необгрунтоване відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції; 6) прохання особи, яка подає скаргу, подання; 7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, подання. Вони подаються на підтвердження скарги, подання, на обгрунтування неправильності встановлення судом першої інстанції юридичних фактів і вирішення справи по суті, досліджуються і оцінюються судом поряд з іншими доказами, тобто мають ознаки доказів і виконують їх роль.

Апеляційна скарга, подання підписується особою, яка подала скаргу, або її представником, апеляційне подання прокурора — прокурором, що його подав. Представником до скарги додається документ, що підтверджує наявність у нього таких повноважень, якщо у справі відсутній відповідний документ. До апеляційної скарги, подання додаються їх копії з додатковими матеріалами відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора подаються до відповідного суду апеляційної інстанції, які діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, якщо інше не передбачено Законом (ст. 29 Закону «Про судоустрій»).

Ними є: Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, військові суди регіонів та Військово-морських Сил.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України») вищі спеціалізовані суди у випадках, передбачених законом, діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, постановлених у першій інстанції.

З метою створення сприятливих умов для реалізації заінтересованими особами права апеляційного оскарження, апеляційна скарга, подання подається через суд першої інстанції, який розглянув справу. Він перевіряє наявність умов, необхідних для порушення апеляційного провадження у справі, приймає скаргу, подання, і не пізніше наступного дня надсилає її копії та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть подати пояснення на апеляційну скаргу, подання. По закінченні строку на апеляційне оскарження, суд надсилає апеляційну скаргу, подання разом зі справою до суду апеляційної інстанції (ст. 295 ЦПК).

Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора, які не відповідають вимогам ст. 293 ЦПК щодо її форми і змісту, а також апеляційна скарга, яка не оплачена державним митом залишається без руху, про що суд першої інстанції, до якого надійшла скарга, подання повідомляє суб'єкта оскарження, надаючи йому строк для усунення недоліків. Якщо у встановлений строк недоліки скарги, подання не будуть усунуті, останні вважаються неподаними і повертаються суб'єкту оскарження, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (статті 294,139 ЦПК).

Прийняття судом скарги, подання породжує певні процесуальне правові наслідки — виникає процес у цій стадії. Особи, які беруть участь у справі, стають суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин в апеляційному провадженні і можуть здійснювати процесуальні права і обов'язки визначені для них ЦПК в залежності від того, яким конкретним суб'єктом вони виступають. Вони мають право у встановлений судом строк подати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання до суду, рішення якого оскаржується, і до суду апеляційної інстанції. Такі пояснення і заперечення мають відповідати за процесуальною формою і змістом вимогам, що пред'являються до апеляційної скарги, подання, передбаченим ст. 293 ЦПК. їх мета — довести до відома суду суб'єктивні судження таких осіб з приводу підставності апеляційної скарги і переконливості їх обгрунтування.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково (ст. 298 ЦПК). Доповнити або змінити апеляційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна апеляційної скарги, подання можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження.

Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Про відкликання апеляційної скарги, подання суд першої інстанції, коли справа знаходиться в цьому суді, чи суддя апеляційного суду, який провадив підготовку справи до розгляду, виносить ухвалу про повернення скарги, подання. Відмова від апеляційної скарги, подання можлива протягом усього часу розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Прийняття відмови від апеляційної скарги, подання вирішується апеляційним судом, який розглядає справу, в судовому засіданні за правилами, передбаченими ЦПК для вчинення зазначеної дії. Атак як окремі правила про це відсутні, то діють правила, встановлені ст. 179 ЦПК, щодо відмови від позову.

Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги судом вирішується питання про закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття особа, відмова якої була прийнята судом, позбавляється права на повторну подачу апеляційної скарги, а прокурор — апеляційного подання

Протилежна сторона (тобто відповідач по апеляційній скарзі, поданню) може визнати апеляційну скаргу, подання обгрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Таке визнання враховується апеляційним судом щодо встановлення наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені в статтях 305-310 ЦПК.

Розглянувши справу за апеляційною скаргою, паданням, суд апеляційної інстанції має право постановити ухвалу: про відхилення апеляційної скарги, подання; про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції; про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду. А також має право змінити або постановити нове рішення.

Відхилення апеляційної скарги, подання (п. 1 ст. 305 ЦПК) — можливе тоді, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Такі наслідки настають також тоді, коли суд припустився неістотних порушень норм цивільного процесуального права. Згідно правила, передбаченого ч. 2 ст. 306 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань. Це може бути при порушенні правил підсудності, неточному посиланні на норму права при відповідності рішення чинному законодавству, тобто при порушенні норм процесуального права, які не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи.

Скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції (п. 2 ст. 305 ЦПК). Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справа розглянута неповноваж-ним суддею — (п. 1 ст. 307 ЦПК) — який не призначений Президентом України, не вибраний Верховною Радою (ст. 128 Конституції України); при наявності обставин, що викликають сумнів в його об'єктивності (ст. 18 ЦПК), справа підлягає колегіальному розгляду (ст. 124 ЦПК); 2) рішення постановлено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу (п. 2 ст. 307 ЦПК). Таке рішення не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов'язковому скасуванню; 3) справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 4 ст. 307 ЦПК). Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд — встановити об'єктивну істину, права і обов'язки сторін; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі (п. 4 ст. 307 ЦПК). До зазначеної групи порушень відносяться дії суду по виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього винесення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов'язків по заявленому позову.

Скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у пору-неній цивільній справі або залишити заяву без розгляду (п. З ст. 305 ЦПК). Такі наслідки наступають з підстав, передбачених статтями 227, 229 ЦПК

Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливо за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 227 ЦПК, а саме:

— якщо справа не підлягає розглядові в судах (п. 1), тобто коли непідвідомча судові або якщо вимоги позивача мають неправовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 24 ЦПК) та наводить перелік підвідомчих справ з адміністративних правовідносин і справ окремого провадження (ст. 254 ЦПК);

— якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачено (п. 2).

Відповідно до роз'яснення, зробленого в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», про те, що попередній досу-довий порядок розгляду справ не обов'язковий і не е підставою для відмови в прийнятті позовної заяви чи скарги до провадження суду (тобто для порушення цивільної справи в суді), можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 2 ст. 227 ЦПК втратив силу внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції;

— якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п. 3).

Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання чинності (законної сили) рішення суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК після набрання рішенням чинності (законної сили) сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;

— якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (п. 4);

— якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 5). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, а сторін — укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивача від позову або при затвердженні мирової угоди суд апеляційної інстанції скасовує постановлене рішення і закриває провадження у справі;

— якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7). Наявність такого договору свідчить про те, що сторони відмовилися від розгляду їх спірних правовідносин судом загальної юрисдикції. Він грунтується на диспозитивній основі прав сторін, які можуть відмовитися від зазначеного договору. Але поки такий договір діє, порушення сторонами тотожної справи в суді загальної юрисдикції виключається (п. 6 ст. 136 ЦПК). Прийняття судом до свого провадження справи підлягає закриттю, а рішення — скасуванню. По-іншому вирішується питання при наявності рішення третейського суду, постановленого по тотожній справі раніше рішення районного (міського) суду. Згідно зі ст. 17- 20 «Положення про третейський суд» (додаток № 2 до ЦПК) рішення третейського суду, невиконане добровільно, може бути виконано примусово на підставі виконавчого листа, виданого районним (міським) судом, в районі якого відбувався третейський суд і якому були передані на зберігання всі матеріали по розгляду справи третейським судом. При видачі виконавчого листа суддя перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було порушено при його поста-новленні правил, передбачених Положенням про третейський суд. На відмову судді у видачі виконавчого листа може бути подана скарга у десятиденний строк з дня відмови. Після того, як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набере законної сили, спір може бути вирішений в суді за заявою заінтересованої в тому сторони.

Отже, наявність рішення третейського суду, на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, постановленого у тотожній справі;

— якщо після смерті громадянина, який був однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 8). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та інших. Права і обов'язки, пов'язані з такими правовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому не переходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво у справі неможливе, відпадає потреба у постановленні судового рішення, а коли воно було постановлено, то підлягає скасуванню, а провадження в справі — закриттю

Якщо судом першої інстанції постановлено законне і обгрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони в спірних правовідносинах після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження а справі з підстав п. 8 ст. 227 ЦПК (ч. 2 ст. 308 ЦПК).

Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до ст. 308 ЦПК настає з підстав, передбачених ст. 229 ЦПК: якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена (п. 1). Попередній по-засудовий порядок вирішення деяких цивільних справ передбачений нормами цивільного, трудового та інших галузей матеріального права, їх перелік — у п. 2 ст. 136 ЦПК. Але за роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, зробленим в п. 8 Постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», попередній до-судовий порядок розгляду справ не є обов'язковий внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції, тому можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 1 ст. 229 ЦПК втратили силу;

— якщо заяву подано недієздатною особою (п. 2).

Можливість особисто здійснювати свої права в суді та доручати ведення справи представникові надається громадянам, які досягли повноліття, та юридичним особам (ст. 101 ЦПК).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише в справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укласти самостійно, та в справах про відшкодування заподіяної ними шкоди. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають в суді їх законні представники — опікуни чи піклувальники.

Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатним чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження в дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, яке набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 260 ЦПК)

Інші правові наслідки настануть тоді, коли такі зміни у правовому статусі громадянина відбудуться під час провадження у справі, де він є стороною. Згідно з п. 2 ст. 221 ЦПК суд у таких випадках має зупинити провадження у справі до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника (п. 1 ст. 224 ЦПК);

— якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 3).

Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 110 ЦПК положення про те, що громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Процесуальні представники самі повинні бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи в суді, яке підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст. 113 ЦПК. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 115 ЦПК).

Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен відмовити у прийнятті позовної заяви (п. 8 ст. 136 ЦПК). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлено судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду;

— у випадку повторної неявки в судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторної неявки позивача за викликом суду незалежно від причини (п. 4).

Цивільним процесуальним засобом, який забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 172 ЦПК на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними.

Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь в судовому засіданні. Така можливість в свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду інформацію про день, час і місце проведення нового судового засідання (ст. 176 ЦПК). Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним

У разі неявки позивача без поважних причин за викликом суду із зазначенням необхідності дати особисті пояснення у справі чи при неявці на повторний виклик незалежно від причин, суд залишає заяву без розгляду, якщо він не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів (ч. 4 ст. 172 ЦПК);

— якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 5). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 126 ЦПК, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. В такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено, а прийнята до провадження суду заява повинна бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його рішення і залишає заяву без розгляду.

Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ст. 230 ЦПК. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву в загальному порядку.

Зміна рішення або постановлення нового рішення (п. 4 ст. 305 ЦПК).

В нормативному порядку визначені тільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Зазначені підстави аналогічні тим, які були встановлені статтями 312, 313 ЦПК, для скасування рішення суду першої інстанції судом касаційної інстанції та ст. 338 ЦПК — судом наглядної інстанції, які втратили свою дію в зв'язку з реформуванням системи оскарження судових рішень Законом від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» і зокрема розділу 4 ЦПК «Перегляд судових рішень».

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ст. 309 ЦПК).

З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин зумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстановленням сукупності юридичних фактів, які мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ст. 309 ЦПК).

Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обгрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце при наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недоведеність обставин, що мають значення для справи може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ст. 309 ЦПК). Необхідність встановлення об'єктивної істини по справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, які існували та існують в об'єктивному світі.

Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права (п. 4 ст. 309 ЦПК).

Відповідно ч. 2 ст. 309 ЦПК норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон (інший нормативно-правовий акт), який не поширюється надані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.