81)Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин.Їх класифікація

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З метою виявлення окремих особливостей участі в цивільному процесі суб'єктів правовідносин у процесуальній літературі наводиться кілька видів їх класифікації на групи: а) на юридичне заінтересованих і юридичне незаінтересованих осіб або суб'єктів допоміжних правовідносин; б) на суб'єктів по застосуванню норм права і суб'єктів по додержанню та виконанню норм права або на юрисдикцію органи та їх службових осіб І учасників цивільного процесу; в) на суб'єктів, які здійснюють правосуддя, котрі беруть участь у здійсненні правосуддя і які сприяють правосуддю. Наведена класифікація має загальний характер, не розкриває мети і завдання участі окремих суб'єктів у процесі та не враховує нормативного виділення групи осіб, котрі беруть участь у справі (гл. 2 ЦПК).

З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст. 98 ЦПК).

3) Особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять державні органи, які наділені владними функціями. Суд є обов'язковим суб'єктом у всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. В теорії цивільного процесу самостійними суб'єктами процесуальних правовідносин називаються суддя, секретар суду, секретар судового засідання. Але посадові особи, які виступають як носії службових прав і обов'язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державного органу, самостійними суб'єктами, які замінюють державний орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами суду, перебувають з ним в трудових правовідносинах, тому суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді, секретаря судового засідання призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а із судом.

Процесуальними гарантіями, що забезпечують безсторонність і об'єктивність суддів і секретаря судового засідання, є відводи. Судді і секретар судового засідання не можуть брати участі в розгляді справи і виконанні рішення і підлягають відводу і самовідводу за наявності обставин, передбачених статтями 18, 19 ЦПК.

Особи, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК), відрізняються від інших суб'єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації постановленого по ній судом рішення, їх заінтересованість зумовлюється тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору (суб'єктивний матеріально-правовий характер заінтересованості) або внаслідок виконання ними функцій в системі управління суспільством (державний і громадський характер заінтересованості). Виходячи з цього, вони мають рівні процесуальні права (ст. 99 ЦПК) і в своїх судженнях та діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі її розгляду і перевірки законності та обгрунтованості постановленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної заінтересованості не однаковий.

Сторони в позовному провадженні (статті 102—106 ЦПК), заявники і заінтересовані особи у справах, які виникають з адміністративних правовідносин (статті 236-253 ЦПК), перебувають між собою в спірних матеріальних правовідносинах, що вимагають судового захисту. В зв'язку з цим їх заінтересованість у справі має суб'єктивний матеріально-правовий характер. Суб'єктивний правовий інтерес мають заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (статті 254-288 ЦПК). До даної підгрупи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать треті особи (статті 107-109 ЦПК), які мають правовий зв'язок з однією із сторін і заінтересованість, обумовлену тим, що наслідки розгляду судом такої справи можуть вплинути на ці відносини.

Самостійну підгрупу цивільних процесуальних правовідносин — осіб, які беруть участь у справі, становлять органи держави, державні і громадські організації, які захищають права інших осіб. Характерною їх рисою є наявність у справі державного або громадського інтересу, який визначається виконуваними ними функціями в системі політичної організації суспільства. Відповідно до ст. 121 ЦПК цивільні процесуальні правовідносини між судом, прокурором, органами державної влади, органами місцевого самоврядування виникають тоді, коли останні, здійснюючи покладені на них обов'язки, покликані захищати права інших осіб та інтереси держави. В передбачених законом випадках підприємства і установи, виходячи з суспільних інтересів, беруть участь у справі в цивільному процесі для захисту інших осіб (ст. 57 Цивільного кодексу, ст. 71 КпШС та ін.).

Цивільне процесуальне законодавство присвячує окремі норми права участі профспілок та інших громадських і кооперативних організацій у цивільному процесі (статті 4, 5, 112, 256 ЦПК). Вони взаємодіють із судом для здійснення своїх статутних завдань по захисту прав й інтересів окремих членів організацій.

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин по захисту прав та інтересів громадян, державних і громадських інтересів, які належать до осіб, які беруть участь у справі, виступають органи прокуратури (ст. 121 ЦПК), які захищають права інших осіб і держави, їх заінтересованість у справі має державно-правовий характер.

Статтею 98 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, включений процесуальний представник, котрий покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє в цивільному процесі по справі.

Самостійну групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять особи, які не беруть участі у справі. Назва цієї групи суб'єктів у чинному законодавстві не уніфікована. В статтях 47, 48 ЦПК вони названі «інші особи». В цих же статтях до їх складу віднесені державні підприємства, установи, організації, кооперативні і громадські організації та громадяни. При цьому зазначені суб'єкти стають особами, які беруть участь у справі, коли виступають на захист прав інших осіб (ст. 121 ЦПК). У ЦПК відсутня також норма, яка встановлювала б перелік осіб, які не беруть участі в справі, їх призначення і процесуальне становище в процесі, хоч цього вимагають інтереси практики.

Особи, які не беруть участі у справі, характеризуються відсутністю в справі юридичної заінтересованості, але обійтися без їх участі в цивільному процесі неможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовій діяльності, судові — у встановленні фактичних обставин по справі. До них належать: свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові або речові докази, органи внутрішніх справ (статті 41, 44, 47, 48, 57 ЦПК). Між такими особами і судом існують взаємні процесуальні права і обов'язки, тому вони є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин. Так, відповідно до ст. 41 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 44 ЦПК), про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Громадяни і організації можуть бути суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, якщо вони визнані суб'єктом цивільного процесуального права, носіями процесуальних прав і обов'язків. Поняття суб'єкта права нерозривно пов'язано з категорією цивільної процесуальної правоздатності (здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки), яка виникає в організацій одночасно з дієздатністю (здатністю особисто здійснювати свої права в суді та доручити ведення справи представникові) і відповідно до статей 100, 101 ЦПК наділяються ними тільки юридичні особи. Процесуальною правоздатністю наділені всі громадяни України, іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства (статті 423, 424 ЦПК). Дієздатністю — громадяни, які досягай повноліття. Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років можуть виступати в суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно з законом укладати самостійно, та у справах про відшкодування заподіяної ними шкоди.

Притягнення до участі у таких справах законних представників (батьків, опікунів, піклувальників) неповнолітніх дітей для надання їм допомоги залежить від суду. Однак він зобов'язаний їх притягти до участі у справі, що виникла з угоди, на укладання якої неповнолітнім потрібна згода батьків, опікунів і піклувальників, для захисту прав й інтересів неповнолітніх.

Права та охоронювані інтереси неповнолітніх, які не досягай п'ятнадцяти років, а також тих, що визнані судом обмежено дієздатними і недієздатними громадянами, захищають у суді їх законні представники.

Але бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин мають можливість також організації, які не є юридичними особами, на підставі надання їм законом прав і покладання обов'язків на участь у цивільному процесі. Не має статусу юридичної особи адміністративна комісія. Однак відповідно до статей 98, 244 ЦПК вона може бути в цивільному процесі особою, яка бере участь у справі. Для неї становище юридичної особи не є характерним, оскільки воно не відображає її виконавчо-розпорядчої діяльності, а отже — і права на участь у цивільному процесі. Не мають статусу юридичної особи складові ланки державних і громадських організацій — цехи, відділи, бригади тощо, але вони як трудові колективи визнані ч. 2 ст. 248' ЦПК суб'єктами цивільного процесуального права і беруть участь у процесі. Заінтересованими особами у справах з конституційних правовідносин виступають дільничні виборчі комісії (статті 238-243 ЦПК), територіальні окружні виборчі комісії (статті 243'-243 ЦПК), які не мають статусу юридичної особи. Наявність статусу юридичної особи ще є недостатньою для того, щоб організація мала можливість бути будь-яким суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і здійснювати його права. По захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК) можуть брати участь тільки у деяких справах. Вони не можуть бути свідками, експертами, перекладачами.

Недосконалість цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності для характеристики наявності в організації можливостей права набуття і права здіснення дали підставу деяким авторам ввести в термінологічний склад цивільного процесу таку юридичну категорію як правосуб'єктність. Щодо категорій правоздатності і дієздатності, то їх необхідно мати в цивільному праві, де можливість мати права не завжди є можливістю реалізувати їх особистими діями. В цивільному процесі необхідна наявність правосуб'єктності — права і обов'язку стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних процесуальних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Але категорія правосуб'єктності в теорії цивільного процесу визначається різним змістом — ототожнюється з правоздатністю або з правоздатністю і дієздатністю; сфера застосування обмежується тільки організаціями. Використання для характеристики можливого правонабуття і правоздійснення різної юридичної термінології — правоздатності, дієздатності і правосуб'єктності — вносить неточність у зміст цих понять, викликає помилки і труднощі в практичному застосуванні.

Правоздатність і дієздатність у змісті статей 100, 101 ЦПК мають, крім відмічених вище, ще й той недолік, що вони стосуються права мати права і обов'язки і здійснювати їх тоді, коли можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин для органів держави, підприємства і організацій доповнюється також їх обов'язком. Участь органів опіки і піклування, наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав (ст. 71 КпШС) є не тільки правом й обов'язком, який випливає з необхідності здійснювати покладені на них функції в державному управлінні і по захисту прав громадян та інтересів держави. Право державних організацій і підприємств брати участь у цивільному процесі суб'єктами захисту цивільних прав сторонами є для них обов'язком, який випливає з необхідності захисту державної власності. Обов'язком є участь громадян у цивільному процесі свідками, а також експертами (статті 41, 58 ЦПК).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокуратури, суду, підприємства, установи, організації для виконання визначеної їм компетенції наділяються необхідними правами і обов'язками, а не здатністю їх мати. Формула «правоздатність — правосуб'єктність» не може бути прийнята для підприємств, установ, організацій також тому, що для них можливість мати процесуальні права і обов'язки виникає одночасно з правом їх здійснювати. Отже, соціальна можливість, визнана і узаконена державою, характеризує не здатність громадян, підприємств, установ і організацій мати процесуальні права і обов'язки та здійснювати їх, а право і обов'язок бути конкретним суб'єктом процесуальних відносин і здійснювати закріплену за таким суб'єктом дозволену і зобов'язану поведінку, тобто наявна цивільна процесуальна правосуб'єктність. Вона визначається сукупністю процесуальних прав і обов'язків на участь у цивільному процесі: а) суб'єктами захисту своїх прав та інтересів як сторони, третьої особи у справах позовного провадження, заявника і заінтересованої особи у справах з адміністративних правовідносин і окремого провадження та по здійсненню закріплених за ними в законі процесуальних прав і обов'язків; б) суб'єктами захисту прав та інтересів інших осіб як прокурор, орган державної влади, профспілка та ін. (ст. 121 ЦПК), процесуального представника (ст. 112 ЦПК) та по здійсненню закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків; в) суб'єктами, які сприяють правосуддю, а також у здійсненні закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків.

З цього приводу зроблено зауваження, що при визначенні правосуб'єктності через права і обов'язки її не можна відрізнити від суб'єктивних прав, незважаючи на те, що вона є передумовою їх виникнення. Таке твердження є наслідком ототожнення суб'єктивних прав з правами суб'єкта конкретних правовідносин. Суб'єктивне право поняття більш широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права суб'єкта правовідносин. Цивільна процесуальна правосуб'єктність виступає не передумовою суб'єктивних прав, оскільки сама входить до їх складу, а передумовою для набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність і права суб'єкта правовідносин — пов'язані можливості, які існують паралельно і являють собою різні етапи в її розвитку. З вступом у цивільний процес громадянин і організація не позбавляються правосуб'єктності. їх право бути суб'єктом захисту своїх чи чужих інтересів не погашається використаною можливістю участі в конкретній справі. А це свідчить про те, що з реалізацією правосуб'єктності громадянин і організація стають конкретними суб'єктами процесуальних правовідносин, набувають його прав і обов'язків і можливості їх здійснення.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність виступає складовою загальної правосуб'єктності громадян та організацій і тісно пов'язана з державною, адміністративною, цивільною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв'язку між зазначеними галузями права. Можливість набути цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх (цивільна правосуб'єктність) перебуває в реальному забезпеченні визнаної за громадянами і організаціями, що нею наділені, цивільної процесуальної правосуб'єктності, наявність якої виступає процесуальною гарантією охорони, а не захисту першої. Охорона — це загроза вжити заходів, тобто бути учасником процесу, порушити в суді справу. Захист виникає з порушенням цивільної правосуб'єктності і проявляється в реалізації процесуальної правосуб'єктності на порушення в суді справи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність також охороняється процесуальним законом і може бути предметом захисту.

82)суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин,які сприяють розглядові справи

1. Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

5) оформлює матеріали справи;

6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.

2. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання.

1. Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;

2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;

3) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;

4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8) виконує інші доручення головуючого, пов'язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи.

2. Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням обов'язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов'язковими для учасників цивільного процесу.

3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі.

83) Судове встановлення фактів,що мають юридичне значення

6. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Під фактом, що маєюридичне значення, розуміється подія або дія, що тягне відповідно до закону певні правові наслідки. Встановлення факту, що не має юридичного значення, безпредметно, у зв'язку з чим суд відмовляє в проханні встановити такий факт. Суд встановлює факти, від яких залежать виникнення, зміна, припинення особистих або майнових прав громадян, організацій.

Стаття 256 ЦПК приводить перелік фактів, що мають юридичне значення:

1) наявність родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтво, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрація шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) приналежність правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у випадку неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів громадянського стану факту народження;

8) смерть особи в певний час у випадку неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачений інший порядок їх встановлення.

Справи про встановлення факту приналежності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Окреме провадження являє собою форму правосуддя по цивільних справах, а звідси повинно випливати, що навіть у випадку відсутності спору заява в суд подається для захисту охоронюваного законом інтересу якоїсь конкретної особи. Це означає, що:

1) суд не повинен займатися посвідченням фактів. Для цього існують інші органи: нотаріальні, РАЦСу, внутрішніх справ, міграційна служба тощо;

2) суди не повинні встановлювати факти, якщо вони вже встановлені і ніким не оспорюються, а для підтвердження факту досить звернутися в орган, що відає його встановленням (при втраті свідоцтва досить звернутися за видачею його дубліката);

3) суди не повинні встановлювати факти, якщо закон передбачає для цього спеціальний порядок і існує можливість підтвердити факт у встановленому порядку (приналежність документів, що засвідчують особистість, може бути встановлена в органах РАЦСу, внутрішніх справ).

Суди можуть приймати заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, і розглядати їх у порядку окремого провадження при дотриманні наступних умов:

1) відповідно до закону такі факти породжують юридичні наслідки (виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб);

2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право;

3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити належні документи, що засвідчують факт, який має юридичне значення;

4) чинним законодавством не передбачений інший (позасудо-вий) порядок їх встановлення.

Порушення справи. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ст.257 ЦПК).

У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що засвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ст.258 ЦПК).

Якщо суддя дійде висновку про те, що заявник юридично не заінтересований у встановленні факту (тобто встановлення даного факту для заявника не тягне ніяких правових наслідків), він відмовляє в прийнятті заяви, а якщо справа вже порушена, то провадження в справі припиняється шляхом постановлення ухвали.

Розгляд справи в суді. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатися судом за участю заявника і заінтересованих у результаті розгляду справи громадян та відповідних організацій (органів соціального захисту, військкоматів і т.п.).

У судовому засіданні суд з'ясовує, чи мав місце дійсно факт, про встановлення якого просить заявник, чи має він юридичне значення для заявника і чи є умови, за яких припустиме встановлення факту.

Якщо заявником подані в суд заяви про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви можуть бути об'єднані і розглянуті в одній справі. Інші вимоги в цьому провадженні розглядатися не можуть.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мета його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не заміняє собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (ст. 259 ЦПК).

84)судове дослідження доказів

Стаття 179. Дослідження доказів

1. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

2. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

1. Дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності.

Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З‘ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню цивільно правового спору.

2. Якщо з'ясується, що зібраних у справі доказів недостатньо і можливість їх одержання не вичерпана, суд відповідно до правил цивільного судочинства пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів і залежно від необхідного для цього часу може оголосити перерву, відкласти розгляд справи, а у випадках, передбачених законом, зупинити провадження в справі (п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” від 21.12.1990р. №9).

3. Процес дослідження доказів полягає в поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту, достовірності, процесу їх формування, збереження та забезпечення. Фактичні дані (обставини справи) - реальні категорії, тому дослідження в суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування.

85)судові витрати,пов'язані з розглядом справи.розподіл судових витрат

3. Витрати, пов'язані з розглядом справи

Судові витрати — це грошові суми, що стягуються з юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою покриття витрат на розгляд і вирішення справи в суді.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать; 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати -, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) поновлення на роботі; 2) стягнення заробітної плати, компенсації працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; 3) відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 4) стягнення аліментів; 5) визнання батьківства або материнства.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 5) відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор (ст.81

ЦПК).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безкоштовної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ст.84 ЦПК).

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також з найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.85 ЦПК).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оцлату послуг експерта, спеціаліста, перекладача,

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.86 ЦПК).

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.87 ЦПК).

Таким чином, розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, на відміну від судового збору визначається не ціною позову, а фактичними витратами при розгляді та вирішенні справи.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, залежно від того, коли саме вони підлягають сплаті, поділяються на: