19)Зміст (складові частини) судового рішення

Новим ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

як розподілити між сторонами судові витрати;

чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст, 214 нового ЦПК України).

Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом - відповідати ст.203 ЦПК.

Зміст судового рішення - це його структура у взаємозв'язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким і відповідно до ст.203 ЦПК обов'язково мати: вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини; має бути викладене письмово у встановленій послідовності.

Вступна - це перша, початкова частина рішення, яке суд ухвалює іменем України негайно після судового розгляду, в якій вказується час і місце постановления рішення, найменування суду, що постановив рішення; в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому; склад суду; прізвище секретаря судового засідання; прізвище прокурора, який брав участь у справі; найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу.

Описова частина судового рішення вміщує коротке викладення обставин справи так, як подали до суду заінтересовані особи в заявах та поясненнях, а саме: зміст вимог позивача та їх обґрунтування; заперечення відповідача та їх обґрунтування; вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обґрунтування і пояснення позивача на цю вимогу та його обґрунтування; розпорядчі дії сторін: позивача про зміну позову та відповідача про повне чи часткове його визнання; самостійні вимоги третіх осіб та їх обґрунтування; вимоги прокурора, органів державного управління, профспілок та інших суб'єктів, пред'явлені на захист інших осіб, їх обґрунтування і ставлення осіб, в інтересах яких порушено цивільний процес, до цих вимог тощо.

У мотивувальній частині рішення наводяться всі міркування суду, на яких ґрунтується рішення у справі. Це фактичні і юридичні мотиви висновків суду у справі. В них наводяться обставини справи, встановлені судом; докази, на яких ґрунтуються висновки суду; доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази; закони, якими керувався суд.

Резолютивна частина рішення повинна містити сформульовані в імперативній формі завершальні висновки суду по суті справи:

про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково;

вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.

Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.

Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання.

У чинному ЦПК чотири частини судового рішення можна виділити умовно, в новому ж ЦПК України згідно зі ст. 215 вони виділені як невід'ємні елементи судового рішення. Рішення суду складається з:

вступної частини із зазначенням: часу та місця його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог;

описової частини із зазначенням: узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання.

Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які б поставили його виконання в залежність від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.

Рішення суду постановляється в нарадчій кімнаті, воно викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення. Постановлене судом рішення проголошується прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст.212 ЦПК).

Новим ЦПК України визначено, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення (ст. 218 ЦПК нового ЦПК України).