39)Підстави примусового виконання.Виконавчі документи

Підстави для виконання

Підставами для виконання є рішення, ухвали, постанови судових та інших юрисдикційних органів, що набрали законної сили, примусова реалізація яких покладається на органи державної виконавчої служби.

їх перелік передбачений ст. З Закону «Про виконавче прова­дження». Ними є:

1. Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, що набрали законної сили чи за якими судом допущене негайне ви­конання, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку касаційного оскарження (ст. 291 ЦПК). У разі подання касаційної скарги або внесення касаційного подання прокурора рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Аналогічно набувають законної сили ухвали суду першої інстанції, які можуть бути окремо від рішення оскаржені в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК). Рішення Верховного Суду України набирають законної сили негайно після проголошення (ч. 2 ст. 231 ЦПК). Ухвали суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 321 ЦПК). З моменту проголошення набирають законної сиди ухвали і постанови судів наглядової інстанції.

Набирають законної сили негайно після їх проголошення рішення суду у деяких справах, що виникають з конституційних (виборчих) і адміністративно-правових відносин: за скаргами на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); за скаргами на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявами про скасування рішення виборчої комісії (ст. 2435 ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої

1-1-1485 -33-

комісії, територіальної, дільничної та виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидата у Президенти України (ст. 24310 ЦПК);' за скаргами, заявами на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах кандидата в народні депутати (ст. 243й ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 24320 ЦПК); за скаргами на дії органів і службових осіб у зв'язку із накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

У деяких категоріях справ до набрання рішенням законної сили суд зобов'язаний, а у інших має право допустити негайне виконання. Обов'язковому негайному виконанню підлягають рішення про присудження в межах стягнень за один місяць: про стягнення аліментів, про присудження зарплати, оплати за працю в колгоспі, про стягнення шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я чи втратою годувальника, а також рішення про поновлення на роботі (ст. 217 ЦПК). Допустити негайне виконання рішень суд має право в справах про присудження авторської винагороди за твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти права інтелектуальної власності, на які видані охоронні документи; якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлене рішення, і коли є підстави ввважати, що виконання рішення згодом можде стати неможливим або утрудненим (ст. 218 ЦПК).

Якщо боржник в установлений строк не виконує добровільно судове рішення, ухвалу, постанову, за якими допущене негайне виконання, — вони виконуються примусово.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій. Рішення про відмову в позові про присудження, про визнання фактів і правовідносин та рішення про перетворення правовідносин не потребують примусового виконання, але ці рішення в частині стягнення судових витрат можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання, внаслідок їх загальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК) вони є підставами для їх реалізації іншим способом — реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин (Бюро технічної інвентаризації — видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок тощо) чи правового статусу громадянина (рагсом — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо). Підлягають примусовому виконанню й ухвали суду про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); про стягнення цивільних процесуальних штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 358, 386, 407,

-34-

417 ЦПК) як заходів цивільної процесуальної відповідальності до осіб, котрі не виконали покладені на них конкретні процесу­альні обов'язки в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (статті 420—422 ЦПК), а також ухвали касаційної інстанції, ухвали і постанови наглядової інстанції, якими змінюється чи постановлюється нове рішення (п. 4 ст. 311, п. 5 ст. 337 ЦПК).

2. Підставами для виконання є також вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень. Це вироки судів, якими задоволені позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, про накладення штрафу як міри покарання, конфіскацію майна засуджених, вироки й ухвали судів про стягнення судових витрат та інших грошових стягнень, про стягнення з підсудного за участь у справі адвоката і його захист, про забезпечення цивільного позову; ухвали судів касаційної інстанції, ухвали і постанови судів наглядової інстанції, якими змінені вироки судів в частині майнових стягнень або по-новому вирішений цивільний позов (статті 364, 394, 401 КПК України).

3. Вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю можуть обмежувати право засудженого на свій розсуд вибирати роботу або вид діяльності в межах п'яти років (ст. 31 КК України). До числа заборонених для зайняття засудженим посад можуть входити платні і безоплатні, постійні і тимчасові, які займаються за призначенням і вибором, керівні й рядові, а до числа забороненої діяльності — як службова (лікарська, педагогічна), так і неслужбова (управління особистим транспортом). Тому у вироку суду має бути точно зазначено, зайняття яких посад чи зайняття якою діяльністю заборонене засудженому. Позбавлення права займатися певною діяльністю тягне для засудженого заборону займати пов'язані з нею посади. Звернення до виконання таких вироків покладене на суд, який їх виніс, не пізніше трьох діб з дня вступу їх у законну силу. Для контролю за виконанням вироку про звільнення з посади державному виконавцеві надається вирок чи виписка з нього, на яку відкривається виконавче провадження.

4. Постанови суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення є підставами для примусового виконання, в яких застосовані такі заходи адміністративної відповідальності:

Штраф (ст. 422 КпАП України — за торгівлю, переробку або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; ст. 44 КпАП — за незаконне придбання або зберігання

і * - 35 -

без мети збуту наркотичних засобів у невеликих розмірах; ст. 51 КпАП — за дрібне розкрадання державного або громадського майна, а також у випадках, передбачених статтями 51і, 173, 173і, 178, 185-1858, 186-1864, 187 та ін. КпАП України - ст. 221); конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення (ст. 46і КпАП — конфіскація предметів, будівельних матеріалів, устаткування, транспортних засобів тощо, вивезених без дозволу із зони радіаційного забруднення; ст. 145 КпАП — конфіскація радіопередавальних установок, виготовлених і використаних без належного дозволу; ст. 208і КпАП — конфіскація товарів і цінностей за порушення встановленого порядку вивезення їх за межі України, а також у випадках, передбачених статтями 157, 160, 1602-1604, 181 та іншими КпАП України).

Примусове виконання постанови судді про накладення штрафу провадиться у разі несплати штрафу у строк, встановлений ст. 307 КпАП. Постанова судді надсилається до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи чи місцезнаходження майна (ст. 308 КпАП). Тоді, коли оштрафована особа не працює, або якщо стягнення штрафу із заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії правопорушника неможливе з інших причин, стягнення звертається на особисте майно правопорушника, а також на його частку в спільній власності, у спільній власності подружжя чи в майні колгоспного двору або господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Відповідно до ст. 149 Митного кодексу України постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за по­рушення митних правил у частині конфіскації предметів виконується державним виконавцем. Предмети, вилучені митними органами України, щодо яких винесена постанова судді про конфіскацію, передаються державному виконавцеві.

5. Цивільну справу, яка перебуває в провадженні суду, сторони можуть закінчити укладенням між собою мирової угоди (ст. 103 ЦПК) в суді першої інстанції (ст. 179 ЦПК), в касаційній інстанції (ст. 309 ЦПК), у виконавчому провадженні (ч. З ст. 29 цього Закону ст. 352). Для того, щоб мирова угода була підставою для примусового виконання, вона повинна бути за­тверджена судом. Суд перевіряє умови мирової угоди і, якщо вони не суперечать закону і не порушують права будь-яких осіб і їх охоронювані законом інтереси, виносить ухвалу про затвердження мирової угоди і закриття провадження у справі. В ухвалі повинні бути зазначені умови затверджуваної судом мирової уго-

-36-

ди. Оскільки мирова угода засновується на взаємовигідних умовах для роботи сторін, вона, як правило, виконується ними добровільно. При невиконанні добровільно вона може бути підставою для примусового виконання.

6. Підставами для виконання державною виконавчою службою є рішення, ухвали, постанови арбітражних судів. Арбітражні суди України здійснюють правосуддя у справах за спорами між підприємствами, установами, організаціями, в тому числі колгоспами, кооперативами, індивідуальними, сумісними підприємствами, міжнародними об'єднаннями організацій України та інших держав, а також іншими юридичними особами, незалежно від форм власності майна і організаційних форм, які виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також за спорами про визнання недійсними актів ненормативного характеру з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком спорів, вирішення яких чинними законами України, міждержавними договорами та угодами віднесене до відома інших органів, а також справи про банкрутство (статті 1, 12 АПК).

Про наслідки розгляду справи по суті арбітражний суд приймає рішення. Законність і обгрунтованість рішення арбітражного суду може бути перевірена у порядку нагляду з підстав, передбачених ст. 91 Арбітражного процесуального кодексу (АПК). Арбітражний суд у наглядовій інстанції (статті 93—95 АПК) має право змінити або прийняти нове рішення (ст. 106 АПК), поста-новлюючи про це мотивовану постанову (ст. 108 АПК). Тому постанова арбітражного суду, прийнята в порядку нагляду, якою змінено рішення арбітражного суду, також є підставою для примусового виконання. Рішення і постанови арбітражного суду, якими змінено рішення чи постанову у зв'язку із нововиявлени-ми обставинами, можуть також виконуватись у примусовому порядку. Примусово виконуються також ухвали суду, зокрема, про забезпечення позову (ст. 67 АПК) тощо.

Рішення і постанови арбітражного суду вступають у законну силу негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому ви­конанню підприємствами, установами, організаціями, службовими особами (ст. 115 АПК).

При стягненні грошових сум ці рішення виконуються установами банку, оскільки грошові кошти юридичних осіб перебува­ють у кредитних установах і на них звертається стягнення в першу чергу. Органами державної виконавчої служби рішення арбітражного суду про стягнення грошових сум виконуються тоді, коли грошові кошти на рахунку боржника відсутні або їх недостатньо для погашення заборгованості, і стягнення необхід-

-37-

но звернути на належне боржнику або закріплене за ним майно. Державним виконавцем реалізуються також рішення арбітражного суду: а) про звільнення виробничих та інших нежилих приміщень, а також виробничих територій; б) про передачу обладнання або іншого майна; в) про виконання юридичною особою (боржником) інших дій, не пов'язаних з передачею майна і перерахуванням коштів.

7. Стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, якщо заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем носить безспірний характер, підтверджений документами, провадиться на підставі виконавчих написів, які вчиняються нотаріусами (статті 87, 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»).

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса, виконане (вчинене) на документах, що встановлюють заборгованість, про примусове її виконання шляхом стягнення з боржника грошових сум або витребування майна. Право вчинення виконавчих написів мають нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси, консульські установи України (п. 17 ст. 34, п. 13 ст. 38, ст. 36 Закону «Про нотаріат»). Виконавчі написи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, вчиняються виключно на документах, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 88 Закону «Про нотаріат»).

Такий перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». У Перелік включені різні документи, що посвідчують заборгованість: 1) за нотаріально посвідченими угодами; 2) фізичних осіб з податкових платежів; 3) що випливає з відносин авторського права; 4) батьків або осіб, що їх замінюють за утримання дітей у закладах освіти та за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; 5) за диспашею; 6) з військовослужбовців, звільнених з військової служби і військовозобов'язаних після закінчення зборів; 7) повернення об'єкта лізингу; 8) орендної плати за користування державним чи комунальним майном; 9) за чеками.

У виконавчому написі нотаріуса повинні зазначатися: дата (рік, місце, число), посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування і адреса стягува-ча; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які підлягають ви-

-38-

•гребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст. 89 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2056-ПІ).

При наявності спору між стягувачем і боржником виконавчий напис не вчинюється, а вчинений може бути оспорений у по­рядку пред'явлення позову в суд або арбітраж. При оспорюванні боржником виконавчого напису суд зобов'язаний зупинити за ним стягнення до розгляду питання по суті (п. З ст. 34, ч. 2 ст. 36 цього Закону).