22

Вступ

Статистика – від лат. “status” – стан. stato – держава; statista – знавець держави; statistica – сума знань про державу.

Статистика – галузь знань, а також практична діяльність, спрямована на збір, групування, обробку та інтерпретацію даних.

Предмет статистики – кількісні сторони явищ і процесів суспільного життя у нерозривній єдності з їх якісними сторонами.

Методологічні принципи статистики:

• масове спостереження;

• статистичне зведення та групування даних;

• застосування узагальнюючих характеристик.

Термін статистика (в сучасному розумінні) – з 1749 р., запровадив нім. вчений Готфрід Ахенваль (1719-1772).

Практична діяльність в галузі статистики – з часу виникнення держави. перші згадки – переписи (Давній Китай ХХ ст.. до н.е.; Давня Греція 850 р. до н. е.), опис земельних ділянок (Давній Єгипет – ХV ст.. до н. е.). У Давньому Римі перепис населення проводили періодично з метою визначення кількості осіб, які придатні до військової служби, для розподілу податків між громадянами з врахуванням розміру земельних угідь, чисельності сім’ї, характеристик господарства.

Розвиток статистики як науки розвивався у напрямках:

• описове державознавство;

• політична арифметика;

• теорія масових суспільних явищ та процесів (теорія ймовірності).

Описове державознавство веде свій початок від Аристотеля (384-322 до н.е.). Перший спеціальний курс лекцій зі статистики – Генріх Конрінг у 1660 р. Послідовник Конрінга Г.Ахенваль досліджував не суспільство, а державу, її політичний, адміністративний устрій.

Політична арифметика – стат. школа в Англії у XVII ст.. Від дослідження відомостей про смертність до розробки таблиць смертності (Джон Граунт (1620-1674), Е.Галлей (1656-1742)). Вільям Петті (1623-1687) заклав підвалини політичної арифметики як науки про політичну анатомію, тобто науки про будову, симетрію, структуру, співвідношення частин „політичного тіла”.

Теорія масових суспільних явищ та процесів (теорія ймовірності) – з праць Блеза Паскаля (1623-1662) та Пьєра Ферма, Якоба Бернуллі (1654-1705), П.Лапласа (1749-1827), К Гаусса (1777-1855), Д. Пуассона (1781-1840).

Теоретична статистика як наука починається з праць бельгійського статистика Адольфа Кете (1796-1874). Він Заклав філософські підвалини статистики. Праці: „Розрахунок ймовірних злочинів”, „Листи про теорію ймовірності”, „Соціальна фізика, або досвід досліджень про розвиток людських здібностей”.

Становлення статистики як науки пов’язано з працями таких дослідників: К.Пірсона, Р.Фішера, Ф.Еджворта, В.Госсета, П.Чебишова, А.Маркова, А.Чупрова, Є.Слуцького, А.Колмогорова, М.Птухи.

Вимірювання якісних змінних і типи вимірювальних шкал

Випадкова величина – одновимірна чи багатовимірна величина , яка надається до вимірювання і має реальний зміст, значення якої зазнають певного неконтрольованого розсіювання (розкиду) за повторного спостереження.

Вимірювання – присвоєння певного дійсного чи цілого числа кожному елементу вимірювальної сукупності таким чином, щоби найкраще дотримуватися відповідності між числами і рівнями вимірювальної властивості об’єктів. Результатом вимірювання є не саме явище, а показник, що його відображає.

При вимірюванні розташування чисел проводиться за певними правилами:

• початкова точка відліку (природна початкова точка відліку – нуль);

• впорядкованість (числа впорядковують – кожне наступне – за попереднім).

Ставлення (позиція) – це „стан розуму (відчуття, сприйняття, ідея, переконання, почуття і т. п.), внутрішнє самовизначення людини щодо самої себе чи до будь-якого іншого елемента свого середовища (людини, речі, ситуації, події, ідеології, способу вираження і т. п.), що спонукає її до певного способу буття чи дій, прийнятних або неприйнятних”.

Надійність вимірювання –

Вірогідність вимірювання –

Чутливість вимірювання –

Для підвищення надійності вимірювання можна використовувати наступні методи:

• метод „тест – повторний тест”

• метод „split-half” (двох половин)

• метод альтернативних форм

Підходи до вимірювання позиції:

монадичний

порівняльний

Подання категорій шкал:

• числові

• вербальні

• змішані

• графічні

Спрямування шкал

1) Односпрямовані шкали

2) Двоспрямовані (біполярні шкали): симетричні, несиметричні

Критерії якості шкал

• легкість відповіді

• ступінь дискримінантності категорій

• оптимальність кількості категорій

• можливість статистичної обробки даних

Різновиди шкал вимірювання позиції:

шкали оцінок

шкали вподобань (переваг)

шкали намірів

Шкали оцінок:

Ці шкали дозволяють виміряти значення певного критерію вибору, ступінь згоди з яким-небудь твердженням, виміряти будь-яку оцінку, що свідчатиме про негативний або позитивний характер суджень респондентів.

Адитивна шкала Лікерта – вимірювання припускає використання сукупності оцінювальних пропозицій, що мають позитивний і негативний зміст. Таким чином визначають ставлення респондентів до досліджуваної проблеми.

Інтервальна шкала із семантичною підтримкою – особливість у визначенні її категорій і доборі виразів, які можна використати як семантичну підтримку категорій (пунктів)

Семантичний диференціал – це сукупність біполярних шкал, що складаються з 5-7 пунктів кожна, верхній і нижній кінці якої обмежені прикметники антоніми. Кожен проміжний пункт шкали показує зростання або спадання міри вияву поняття, яке характеризують прикметники, а вимірювання за допомогою цих шкал мають властивості вимірювань інтервального типу.

Шкала Стейпеля – варіант семантичного диференціалу, являє собою односпрямовану шкалу з 10 пунктів (як наслідок без нейтральної точки), що має категорії з числовими значеннями від –5 до +5 і яку використовують для одночасного вимірювання спрямованості й інтенсивності ставлення до досліджуваного об’єкта. Респонденту пропонують вказати на шкалі, наскільки запропоноване твердження стосується об’єкта.

Шкала Гуттмана – кумулятивна шкала. Респондент повинен розташувати пропозиції у певному логічному порядку, з якого випливає, що його згода з певною пропозицією логічно означає його згоду з пропозицією, яку респондент виставив попередньо.

Шкали з постійною сумою і шкали квот – Респонденти розподіляють певну суму, зазвичай 100 балів, між кількома об’єктами пропорційно до важливості для них кожного з цих об’єктів (властивостей).