48. Загальна характеристика Віденської конвенції про міжнародний договір купівлі-продажу.

Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році.Вона є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права).Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року.Головна мета Конвенції - сприяти уніфікації приватного права різних країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції - зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідер­ланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фін­ляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія.

Структурно Віденська конвенція складається з чотирьох частин (101 стаття):

– сфера застосування і загальні положення:

– укладання договору:

– купівля-продаж товарів;

– заключні положення.

Основні положення Конвенції:

1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу то­варів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:

а)коли ці держави є учасницями Конвенції;

б) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави;

2) розташування комерційних підприємств сторін у різних дер­жавах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами);

3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.

Конвенція не застосовується до договорів купівлі-продажу:

a) товарів, які купують для особистого, сімейного чи домашньо­го використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час до чи на момент укладання договору не знав і не повинний був знати, що товари придбають для такого використання; b) з аукціону; c) у порядку виконавчого виробництва чи іншим способом у силу закону; d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборот­них документів і грошей; e) суден водного і повітряного транспорту, а також суден на повітряних подушках; f) електроенергії.

Отже, із сфери дії Конвенції виключаються купівля-продаж то­варів, призначених для особистого, сімейного чи домашнього вико­ристання, тобто з метою, не пов’язаною з виробничою, торговою або іншою професійною діяльністю. Крім того, виключаються зі сфери застосування Конвенції правочини, до яких належать продаж з аукціону, а також у порядку вико­навчого провадження або іншим способом у силу закону. Внесення до Конвенції цих положень зумовлено тим, що за загальним прави­лом подібного роду договори регулюються спеціальними нормами національного законодавства. Договори на постачання товарів, що підлягають виготовленню чи виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо тільки сторона, що замовляє товари, не бере на себе зобов’язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення чи вироб­ництва таких товарів. Конвенція регулює тільки укладання договору купівлі-продажу й тих прав і зобов’язань продавця і покупця, що випливають з нього. Зокрема, оскільки інше прямо не передбачено в Конвенції, вона не стосується:

a) дійсності самого договору, яких-небудь з його положень чи будь-якого звичаю;

b) наслідків договору стосовно права власності на проданий товар.

В Конвенції проголошено принцип договірної волі сторін (практично нічим не обмежена автономія волі при укладанні договору). По-перше, сторони можуть цілком виключити застосу­вання Конвенції до договору, що підпадає під її сферу регулюван­ня. По-друге, навіть якщо договір регулюється Конвенцією, сторони можуть відступити від кожного з її положень або змінити його дію. Перед­бачено тільки один виняток — щодо дотримання вимог форми договору. Так, положення цієї Конвенції, які допускають, щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій іншій формі, не застосовується, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, законодавство якої вимагає, щоб договори купівлі-продажу були укладені або підтверджені в письмовій формі, і яка зробила про це заяву(застереження). Це положення стосується України, яка приєдналась до даної Конвенції з такою заявою. Сторони не можуть відступати від цієї норми чи змінювати її дію. Отже, усі положення Конвенції (крім зазначеного винятку) є диспозитивними, тобто від них можна вільно відступити на розсуд сторін.