45. Поняття, види та джерела правового регулювання іноземних інвестицій в Україні.

В ЗУ «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції – це такі, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Стаття 2. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України - відповідно до законодавства України;

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестори здійснюють інвестиційну діяльність у грошовій формі виключно через інвестиційні рахунки, відкриті в уповноважених банках України. Для іноземного інвестування на інвестиційні рахунки в іноземній валюті зараховується іноземна валюта, що визнається Національним банком України вільно конвертованою валютою.

Правове регулювання іноземних інвестицій

Переважно регулювання міжна­родних інвестицій здійснюється шляхом поєднання механізмів на­ціонального з міжнародно-правовим регулюванням, завдяки чому виникло таке явище, яке отримало в міжнародному праві назву «інвестиційний клімат». Його складовими є:

• режим прийому та захисту інвестицій на території держави - імпортера;

• режим гарантій інвестицій, що встановлений у державі - експортері;

• міжнародно-правове регулювання питань, пов’язаних з інве­стиційною діяльністю.

Пряме регулювання інвестицій на національному рівні здійснюється шляхом прийняття спеціальних законів, в яких без­посередньо встановлюються права та зобов’язання інвесторів, за­гальний порядок допуску іноземних інвестицій до національної економіки, організаційно-правові форми, в яких інвестиції впрова­джуються і т. ін. Головними елементами національного правового регулювання іноземних інвестицій у державі-імпортері є режим, що встановлюється для інвесторів, та гарантії, які надаються іно­земним інвесторам. Зазвичай держави, що заінтересовані у прийомі інвестицій, встановлюють для іноземних інвесторів або національ­ний, або режим найбільшого сприяння. Загальною вимогою щодо правового становища іноземних інвесторів у країні-імпортері є та, за якою засоби, що застосовуються державою, не повинні бути дискримінаційними у тому числі - порівняно з діями щодо національних інвесторів.

Міжнародно-правове регулювання питань, пов’язаних з ін­вестиційною діяльністю, тобто - останній елемент «інвестиційного клімату» складають такі багатосторонні угоди

• Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестицій­них спорів між державами та іноземними особами від 18. 03.1965 р.

• Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій від 11. 10. 1985 р.,

• Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС) від 15. 04. 1994 р.

Вашингтонською конвенцією встановлено правила примірювальної та арбітражної процедур розгляду спорів та засновано Міжнародний центр з вре­гулювання інвестиційних спорів при Міжнародному банку рекон­струкції та розвитку. До компетенції цього Центру нале­жить розв’язання правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов’язаних з інвестиціями між Договірною державою (або будь-яким управомоченим органом Договірної Держави, про який повідомлено цією Державою Центру) і особою іншої Договір­ної держави, за умови, що існує письмова угода учасників про пе­редачу такого спору на розгляд Центру Сторони такої угоди не мають права в односторонньому порядку відмовитись від неї Україна ратифікувала дану Конвенцію 16 03 2000 р і вона є чин­ною для нашої держави з 7 07 2000 р

Сеульська конвенція набула загальної чинності 12 04 1988 р і в ній беруть участь більш як 110 держав Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно із Законом від 3 06 1992 р Даною Конвенцією сис­тему державного і приватного страхування інвестицій, запроваджену Вашингтонською конвенцією, доповнено міжнародною системою страхування некомерційних ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю Конвенцією передбачено створення Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ), до компетенції якого нале­жить укладання договорів страхування та перестрахування некомерційних ризиків, здійснення додаткових асигнувань з метою розши­рення інвестицій у країнах, що розвиваються, та сприяння мирному вирішенню спорів між інвесторами та державами, що приймають інвестиції.

Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, яку було прийнято за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, діє лише між державами - членами Сві­тової організації торгівлі і має на меті протистояти перешкодам здійсненню інвестицій у світових масштабах. Держави - учасниці Угоди домовились утримуватись при здійсненні інвестицій від за­ходів, що є несумісними з положеннями ТАТТ-94, зокрема таких, як встановлення кількісних обмежень (наприклад, від вимоги, за якою встановлюється та чи інша обов’язкова кількість переробки товарів місцевого походження у виробництві інвестора).