22. Правовий статус фізичних осіб.

Фізичні особи як суб’єкти МПП: поняття, види та загальна характеристика.

Правовий статус фізичних осіб як суб'єктів мпп - це сукупність усіх належних їм прав, свобод та обов’язків. Його собливість – ф.о. перебуваючи в іншій держа­ві, підпорядковується двом правопорядкам: - 1)своєму вітчизняному (закону громадянства чи закону постійно­го місця проживання, оскільки зберігає правовий зв’язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом, підкоряється її законам та 2) правопорядку держави перебування (тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент). Правовий статус фізичних осіб визначається цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю. Їх обсяг в різних країнах може бути різним.

Правовий статус фізичних осіб визначається КУ, ЦК, ЗК, СК, КТМ, міжнародними договорами, Заг. декларацією прав людини, Конв.про правовий статус біженців, Конв. про правовий статус осіб без громадянства, Міжн. пактом про громадянські й політичні права,Міжн. пактом про економічні, соціальні та культурні права.

23. Правосуб’єктність фізичних осіб у відносинах з іноземним елементом.

Правосубєктність визначається цивільною правоздатністю та дієздатністю, обсяг яких в різних країнах може бути різним. Виникнення і припинення цивільної равоздатності ф.о. визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами У., крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами У..Цивільна дієздатність ф.о. визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність ф.о. щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи. В МПП діє принцип за яким іноземні громадяни, піддані та ін. категорії фізичних осіб за обсягом правоздатності прирівнюються до громадян тої країни на території якої вони знаходяться. Проте на практиці, обсяг правоздатності таких осіб є меншим ніж обсяг правоздатності громадян певної країни, на території якої знаходиться іноземець.

24. Колізійне регулювання правового статусу фізичних осіб в законодавстві У..

Поняття громадянства на міждерж. рівні врегульовано за до­п. чисельних нормативно-правових актів, серед яких: Конв., що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство 1930 р. (Україна не бере участі), Конв. про громадянство одруженої жінки від 1957 р., Про скорочення безгромадянства1961 р. (Україна не бере участі); Про скорочення випадків багатогромадянства та про війсь­кову повинність у випадках багатогромадянства 1963 р., Щодо спрощеного порядку набуття громадянства громадя­нами держав-учасниць СНД 1996 р., Європ. Конв.про громадянство 1997 р. та двохсторонні міжн. договори за участю У. про усунення випадків подвійного громадянства (напр, Договір між У. та Респ. Узбекистан про запобігання виникненню випадків подвій­ного громадянства 1996 р., Договір між У. та Грузією про запобігання виникненню випадків подвійного громадянст­ва та усунення вже існуючого подвійного громадянства 1997 р.). У зазначених нормативних актах: громадянст­во - правовий зв'язок між особою та державою. У деяких випадках ф.о. може мати подвійне (мно­жинне) громадянство, що означає одночасну належність особи до грома­дянства 2 або більше держав (біпатри­дами); або ж не мати громадянства жодної держави(апатрида).

В Україні в ЗУ «Про громадянство» закріплено принципи, на яких базується законодавство У. про громадянство: 1) єдиного громадянства (виключає можливість існування громадянства адм.іністративно-територіальних оди­ниць У); 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина У. громадянства У.; 4) визнання права громадянина У. на зміну громадянства; 5) неможли­вос­ті автоматичного набуття громадянства У. іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином У. або набуття та припинення громадянства У. фізичною особою внаслідок одруження чи припинення шлюбу або припинення громадянства У. в зв’язку з такими обставинами другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян У. незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства У.; 7) збереження громадянства У. незалежно від місця проживання громадянина У..

Винятки, що допускають виникнення подвійного громадянства: а) діти при на­родженні одночасно з громадянством У. набувають також грома­дянство іншої держави; б) діти, які є громадянами У. і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин У. автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство на­дано громадянину У. автоматично без його добровільного волевияв­лення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Кожна держава в односторонньому порядку визначає свої громадян. Можливі підстави: поход­ження, територіальний принцип, прийняття до громадянства, поновлення у громадянстві, усиновлення, встановлення опіки чи піклування над дити­ною тощо. Різном. Коліз. пи­тання (громадянство дітей, громадянство осіб при зміни їх сімейного ста­тусу, встановлення над ними опіки та піклування тощо) вирішуються на­ц. законами, як правило, на користь власного громадянина. Внаслідок цього у ф. о. часто виникає подвійне грома­дянство, що складає основну колізійну проблему у мпп. Отже, причини подв.громадянства: колізії законодавства різних країн щодо набуття і втрати громадянства, міграцій­них процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями тощо.

ЗУ. “Про громадянство У.”: біпат­риди у правових відносинах з У. визнається лише громадянами У. Проблеми щодо біпадридів: їх участь у приватизаційних процесах, реалізація ними права власності на землю, нерухоме майно, реалізація права на житлову площу, освіту, виконання військового обов’язку і т. ін. Особливо це проявляється, коли біпатрид перебуває на території тре­тьої країни - виникає колізія з питання визначення особистого закону такої особи. Конвенція, що регулює деякі пи­тання, пов’язані з колізією законів про громадянство1930 встановлює, в такому випадку вважається, що біпатрид має лише 1 громадянство (країни в якій мешкає, або з якою більш тісно поязаний з урахуванням фактичних обставин). «Найбільш тісний зв’язок з державою” – оціночне поняття (можливі докази: виконання ним обов’язків, покладених норматив­ними актами, що діють на території відповідної держави, виконання тру­дових функцій або ж перебування сім’ї на території держави тощо).Але У. не є учасницею цієї Конв, її положення мо­жуть застосовуватися в У.або за аналогією, або коли колізійна норма, що міститься у законодавстві У. відсилає до іноземного права, частиною якого якраз і є названа Конвенція.

Вимушений переселе­нець – це громадянин, що має постійне місце проживання на території іноземної держави та вимушений її покинути внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, відношення до релігії, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або по­літичних переконань, який через це повернувся на територію держави свого громадянства та отримав тут притулок. Внутрішнє законодавство У., яким було б врегульовано статус вимушених переселенців, фактично відсутнє; не є Україна і учасницею Угоди про допомогу біженцям та вимушеним переселенцям від 24.09.1993 р. (прийнята країнами СНД), наслідком чого є те, що дана кате­горія осіб – громадян У., що вимушені покинути державу свого постій­ного місця проживання та повернутися в Україну, перебуває у гір­шому положенні аніж, скажімо, іноземці-біженці.