14. Роль арбітражної та судової практики в регулюванні мпп

Під судовою та арбітражною практикою розуміють різновид юридичної практики, що полягає у правозастосовній, інтерпретаційній та правотворчій діяльності судів і арбітражів та втілюється в певних видах юридичних актів. Непевне чи неповне закріплення колізійних норм у законодавстві і міжнародних договорах спонукає суддів звертатися до судової чи арбітражної практики, звичаєвого права або доктрини.

Особливу увагу вивченню і використанню судової та арбітражної практики в правозастосовній діяльності приділено в країнах з англосаксонською системою права, де основним джерелом права є судовий прецедент .

Прецедент -- випадок, який мав місце раніше і слугує прикладом чи виправданням для наступних випадків подібного роду. Ті норми права, які за своїм походженням є нормами, встановленими судовим рішенням, належать до прецедентного права

Під арбітражною практикою в міжнародному приватному праві розуміють практику третейських судів та міжнародного комерційного арбітражу.

В Україні, як відомо, рішення окремих судів не використовуються як прецеденти, і тому тільки судові прецеденти зарубіжних країн, що визнають прецедентне право, можуть розглядатися як джерело права за умови наявності у вітчизняному законодавстві колізійної норми, що відіслала до права тієї держави, в якій відповідні відносини за участю іноземного елемента врегульовань саме за допомогою судового пре-цеденту.

Як міжнародні можна розглядати прецеденти, винесені судом міжнародного характеру (Міжнародним центром з урегулювання інвестиційних спорів, Європейським судом з прав людини).

В Україні судова і арбітражна практика офіційно не визнається ні правовою формою, ні джерелом права, однак її вплив на розвиток МПП, тлумачення його норм є безспірним. Особливе значення мають постанови пленумів Верховного Суду та Вищого господарського суду, що узагальнюють судову практику і роз’яснюють чинне законодавство.

16. Уніфікація норм МПП. Діяльність міжнародних організацій з питань уніфікації МПП (Гаагська конференція з МПП, комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ), Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) тощо)

У МПП суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення одноманітності у правовому регулюванні відносин з іноземним елементом. Розрізняють такі підходи до узгодження:

1) зближення законодавства, тобто визначення загальних програм, напрямків, етапів та способів зближення законодавства у певній сфері;

2) його гармонізація, що полягає в запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій. Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності.

3) уніфікація законодавства, тобто використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн.

У МПП уніфікація означає процес створення у різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Мета уніфікації — усунути колізії, розходження між національними правовими актами, які перешкоджають розвиткові відносин у МПП.

Засобами уніфікації є:

а) міжнародні договори

б) типові (модельні) закони.

в) кодифіковані зводи міжнародних торгових звичаїв також сприяють досягненню одноманітності у їх розумінні і застосуванні.

У МПП розрізняють уніфікацію в національному законодавстві (одностороння уніфікація) та уніфікацію в міжнародній сфері. В пер-шому випадку, як правило, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворчості для досягнення подібності законодавства декількох держав.Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів.

Країни-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої чи непрямої уніфікації. При прямій уніфікації в міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть прямо, без додаткової конкретизації застосовуватися у правових системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності у правовому регулюванні певних відносин.

При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародного догово¬ру беруть на себе зобов’язання встановити у національному законодавстві правові норми, зміст яких визначено в договорі.

Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається право відступати від них у національному законодавстві.

Органи уніфікації міжнародно-правових норм

1.Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права (з 1893 до 1955).

Гаазька конференція з міжнародного приватного права є міжурядовою організацією, мета діяльності якої - робота над прогресивною уніфікацією норм міжнародного приватного права (стаття 1 Статуту ГКМПП).

ГКМПП була утворена у 1893 році. 15 липня 1955 року було ухвалено її Статут

Основна робота Конференції полягає у розробці багатосторонніх договорів (конвенцій) у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема, міжнародного судового та адміністративного співробітництва, колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів та нерухомості або довірчої власності; юрисдикції і визнання та виконання іноземних судових рішень.

Водночас, робота Конференції полягає не лише у розробці проектів конвенцій у сфері міжнародного приватного права, а й у сприянні кращому застосуванню чинних конвенцій (post-conventional service), а також співпраці з іншими міжнародними організаціями у галузі кодифікації міжнародного приватного права.

Другий орган з уніфікації можна розділити на дві групи:

2.Міжнародний інститут з уніфікації приватного права(УНІДРУА). (UNDUE, 1926). 52 держав-членів, Україна не бере участі

Основною метою є дослідження шляхів і способів гармонізації приватного права окремих держав і створення умов для поступового прийняття різними державами уніфікованих норм приватного права. Для членства в цій організації слід приєднатися до її Статуту.

Діяльність УНІДРУА переважно зосереджена на підготовці проектів багатосторонніх міжнародних договорів про уніфікацію правових норм із різних питань цивільного та торговельного права. Цей Міжнародний інститут підготував понад 70 проектів конвенцій у різних галузях міжнародного приватного права ( напр.. Конвенція про однаковий закон про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р., Конвенція про договір про туризм 1970 р) Окремо слід виділити Принципи міжнародних комерційних договорів , що підлягають застосуванню, коли сторони договору посилаються на них у контракті. Застосування документа такого роду знімає проблему застосування колізійних норм і звужує дію внутрішнього законодавства. Прийняття цього документа є підтвердженням тенденції зниження ролі міжнародно-правової уніфікації та розвитку автономної системи регулювання відносин, що випливають з міжнародних комерційних контрактів, яка з кінця минулого століття спостерігається в праві міжнародної торгівлі.

– 3. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) та її спеціалізовані установи. Створено у 1966 році й одним із завданням цієї організації є те, що вона повинна сприяти прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. На виконання цього зобов’язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі Конвенції:

v Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк);

v Конвенція ООН про морське перевезення вантажівок (1973);

v Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980);

v Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988) – стаття 1 Конвенції: "держави-учасниці у разі ратифікації Конвенції у незмінному вигляді відтворюють цей закон у своєму законодавстві”.

– з 15 спеціалізованих установ ООН органами уніфікації є 4 організації: UNCTAD, ІКАО, ІМО(Міжнародна морська організація) та Міжнародний морський комітет, ВОІВ, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Центральне Бюро а Берне (залізничні перевезення)