- •Загальна частина
- •Глава 1. Управління як соціальне явище ….............................................9
- •Глава 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •Глава 4. Адміністративно–правові норми ...............................................................47
- •Глава 5. Громадяни України та їх об’єднання …...................................59
- •Глава 6. Органи виконавчої влади .................…......................................75
- •Глава 7. Державна служба і державні службовці та правове
- •Глава 8. Функції управління ............................…...................................124
- •Глава 9. Адміністративно-правові режими .....….................................141
- •Глава 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів
- •Особлива частина
- •Глава 11. Поняття та зміст державного управління
- •Глава 12. Управління митною справою ................................................194
- •Глава 13. Управління національною безпекою ....................................201
- •13.5. Суб`єкти забезпечення національної безпеки........................212
- •Глава 14. Управління обороною України ............................................. 216
- •Глава 15. Управління внутрішніми справами ......................................242
- •Глава 16. Управління юстицією ..............................................................252
- •Глава 17. Управління закордонними справами....................................264
- •Глава 18. Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального розвитку і культури ....................................................................................270
- •Передмова
- •Розділ I. Вступ до адміністративного права. Лекція 1. Управління як соціальне явище. План
- •1.2. Управлінська система та її компоненти.
- •1.3. Державне управління та виконавча влада.
- •1.4. Принципи та методи соціального управління.
- •1.5. Система соціального управління.
- •Лекція 2. Предмет, метод і система адміністративного права. План
- •2.1. Адміністративне право України як галузь права.
- •2.2. Предмет адміністративного права.
- •2.3. Метод адміністративного права.
- •2.4. Система адміністративного права.
- •2.5. Розвиток науки про адміністративне право.1
- •2. 6. Взаємозв'язок адмінстративного права з конституційним правом, фінансовим правом, трудовим правом та іншими галузями права.
- •Лекція 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •3.1. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин та його складові елементи.
- •3.2. Суб’єкти адміністративно – правових
- •Лекція 4. Адміністративно-правові норми. План
- •Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх класифікація.
- •1. За спрямованістю змісту:
- •3. За формою припису та їх змістом:
- •4. За галузевою належністю:
- •5. Класифікація норм за межею дій:
- •6. За ступенем загальності:
- •7. Норми за повнотою викладення велінь є:
- •4.2. Структура адміністративно-правових норм.
- •4.3. Форми реалізації норм адміністративного права.
- •4.4. Дія адміністративно-правових норм у часі, просторі і за колом осіб.
- •4.5. Систематизація норм адміністративного права.
- •Розділ II. Суб’єкти адміністративного права.
- •5.1. Засади адміністративно-правового статусу громадян України.
- •5.2. Права громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.3. Гарантії реалізації прав громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.4. Обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.5. Адміністративно—правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства.
- •5.6. Об’єднання громадян як суб'єкти адміністративного права.
- •5.7. Легалізація та правосуб'єктність об'єднань громадян.
- •Лекція 6. Органи виконавчої влади. План
- •6.1. Правове положення органів виконавчої влади.
- •6.2. Види органів виконавчої влади.
- •6.3. Президент України та органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.
- •6.4. Правове положення Кабінету Міністрів України.
- •6.5. Центральні органи виконавчої влади.
- •6.6. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
- •6.7. Органи місцевого самоврядування як суб'єкти адміністративно-правових відносин.
- •Особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві.
- •6.7.1. Органи самоорганізації населення.
- •7.2. Обов'язки і права державних службовців.
- •7.3. Проходження державної служби.
- •7.4. Категорії та ранги державних службовців.
- •7.5. Припинення державної служби.
- •7.6. Концепція адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу.
- •8.2. Поняття і види форм діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •8. 3. Поняття і види методів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •Лекція 9. Адміністративно-правові режими1. План
- •9.1. Поняття та види адміністративно-правових режимів.
- •9.2. Правовий режим надзвичайного стану та воєнного стану.
- •9.3. Забезпечення державної таємниці1.
- •Лекція 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування. План
- •10.1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні.
- •Основні принципи законності і дисципліни.
- •10.2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни. Види контролю.
- •1. Контроль з боку органів законодавчої влади (Парламентський контроль).
- •2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).
- •3. Контроль з боку Кабінету Міністрів (Урядовий контроль).
- •4. Контроль з боку централъних органів державної виконавчої влади.
- •5. Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади.
- •6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль).
- •7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування.
- •10.3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни.
- •10.4. Звернення громадян як форма забезпечення законності і дисципліни.
- •11.1. Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання.
- •11.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.
- •11.3. Основні напрями державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин.
- •11.4. Інвестування економіки.
- •11.5. Приватизація державного майна.
- •11.6. Реформування в промисловості.
- •11.7. Управління будівельним комплексом.
- •11.8. Управління агропромисловим комплексом.
- •Лекція 12. Управління митною справою. План
- •12.1. Організаційно-правові засади управління митною справою.
- •12.2. Органи управління митною справою.
- •12.3. Митний контроль.
- •12.4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.
- •Лекція 13. Управління національною безпекою. План
- •13.1. Правові основи національної безпеки України та принципи її забезпечення.
- •13.2. Національні інтереси як основа державної політики України.
- •13.3. Можливі загрози національній безпеці України.
- •3. У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
- •13.4. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки.
- •13.5. Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
- •Лекція 14. Управління обороною України. План
- •14.1 Організаційно –правові засади управління обороною.
- •Лекція 15. Управління внутрішніми справами. План
- •15.1. Забезпечення державної політики щодо боротьби із злочинністю та охорони громадського порядку і громадської безпеки.
- •15.2. Система та структура органів внутрішніх справ.
- •15.3. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією.
- •15.4. 3Абезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
- •Лекція 16. Управління юстицією. План
- •16.1. Організаційно-правові засади управління юстицією.
- •16.2. Реєстрація актів цивільного стану громадян.
- •16.3. Організація нотаріальної служби.
- •Лекція 17. Управління закордонними справами. План
- •17.1. Конституційні засади зовнішньополітичної діяльності України.
- •17.2. Основні завдання та функції мзс України.
- •17.3. Закордонні представництва України.
- •18.2. Управління охороною здоров`я.
- •18.3. Управління освітою і наукою України.
- •18.4. Управління соціально – культурною сферою.
- •Адміністративне право України Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів і-іі рівня акредитації
Розділ I. Вступ до адміністративного права. Лекція 1. Управління як соціальне явище. План
Загальне поняття управління та його види.
Управлінська система та її компоненти.
Державне управління та виконавча влада.
Принципи та методи соціального управління.
Система соціального управління.
1.1. Загальне поняття управління та його види.
Основна теоретико-методологічна проблема управління зводиться до того, що процеси управління властиві лише складним соціальним і несоціальним динамічним системам, іманентним атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, приведення її у відповідність до об’єктивної закономірності, що діє у даному середовищі до оптимізації функціонування системи.
Термін “управління” у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють, як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи тощо.
Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці об’єктивно породжує потребу управління. Водночас ця потреба завжди виникає там, де спостерігаються будь-які варіанти спільної діяльності людей. Управління являє собою засіб забезпечення спільної діяльності, умов її нормального функціонування.
Суспільство в цілому є результатом спільної діяльності людей, їх співробітництва. Більше того, в подібному розумінні суспільство – найвища форма спільної праці людей, а управління - атрибут суспільного життя.1
Отже, управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах та галузях діяльності.
Ця діяльність здійснюється людьми – суб’єктами управління і може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та вирішення поставлених завдань.
Різноманітність об’єктів управління дає можливість виділити основні його види: технічне, біологічне та соціальне .
Технічне управління пов’язане зі створенням людьми машин і механізмів, а також управління ними з метою полегшення умов праці.
Біологічне управління спрямоване на використання об’єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин та порід тварин і т. п.
Соціальному управлінню притаманна соціальна сфера, де управлінські зв’язки реалізуються через відносини людей, що проявляються в організації суспільного життя.1
Як вказує Авер’янов В.Б. – найсуттєвішим, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління, є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а отже, інтерес людини для досягнення поставленої мети. А будь-яка цілепокладаюча діяльність людей пов’язана з реалізацією їх інтересу як усвідомленої потреби, що обумовлена їх матеріальним буттям, об’єктивною соціально-економічною структурою суспільства, тобто соціальна мета є явищем суспільної свідомості як вираження загальних потреб та інтересів соціальних груп. Характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини з боку тих чи інших управлінських поглядів в кінцевому підсумку обумовлені соціально-політичною природою самих соціальних сил. Саме вони й визначають межі поступовості існуючої в тому чи іншому суспільстві системи знань, серед них і управлінських.2
Інші автори теж наголошують на тому, що вольовий характер соціально- управлінських відносин визначається тим що їх учасниками являються люди, які володіють волею та свідомістю. Вказані відносини проходять через їх свідомість, самі являються прямим результатом волі та свідомості людини вони підпадають під вплив з боку людей. Для соціального управління характерно те, що в ролі суб’єкта управління, рівно як і його об’єкта, виступають люди, інакше кажучи, люди керують людьми. Як правило, суб’єкт соціального управління – це відповідний колектив людей, що виступає в ролі державного чи іншого органу, або службова особа. Управлінські відносини, в яких реалізуються функції соціального управління, є одна із форм соціальних відносин. Ними охоплюються зв’язки людей з приводу здійснення цілей та функцій управління.3
Виходячи із цього можна виділити головну основу соціального управління – це те, що воно:
проявляється через спільну діяльність людей, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;
виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління;
є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин – суб’єкт формує та реалізує волю, а об’єкт їй підкоряється;
має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконавчої влади (державного управління), органи місцевого самоврядування та об’єднання громадян або уповноважені особи цих організацій.
Отже, соціальне управління має специфічне призначення, особливі форми здійснення та організації суспільних зв’язків. У широкому розумінні, управлінські завдання і функції реалізують всі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян. У зв’язку з цим прийнято поділяти соціальне управління на громадське, яке здійснюється органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян та іншими недержавними організаціями, та державне, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності - виконавча діяльність, функціонування якої пов’язане з формуванням особливої правової галузі – адміністративного права.1
Таким чином, управління – це соціальна функція, що виявляється у владно- організуючій діяльності, яка забезпечує узгодженість спільної праці і побуту людей для досягнення суспільно значущих цілей та завдань. В свою чергу, соціальне управління – це свідомий, цілеспрямований, упорядковуючий вплив на людей, на соціальні процеси з урахуванням властивих для данної соціальної системи об’єктивних закономірностей і тенденцій досягнення найоптимальнішого функціонування і розвитку цієї системи та поставлених цілей2.
Управління існувало певною мірою відтоді, як у людей виникла потреба спільної праці. Коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які виробляли продукти харчування, тоді постала певна форма управлінської діяльності3.
Управління має стародавнє коріння.
Французький письменник Андре Мальро у своїй бесіді з Джоном Кеннеді (презедентом США 1960 років) запитав: “У 19 сторіччі проблемою європейських держав було протистояння монарха і республіки, але справжньою проблемою було протистояння капіталізму й пролетаріату. У 20 сторіччі – протистояння капіталізму проти пролетаріату. Яка ж справжня проблема сьогодні?”
Президент Кеннеді відповів, що “справжньою проблемою було управління промисловим суспільством – проблема не ідеології, а управління”.
Глен Райт розглядає державне управління у двох контекстах – американському і європейському.
Американський дослідник Вудро Вільсон перший підготував у 1887 році наукову розробку під назвою “Дослідження управління, в якій він писав, що “наука управління - це найпізніший плід того вивчення політичної науки, яке розпочалося 2 тисячі років тому”.
Рішення розмежувати політику й управління мало на меті знайти засади, які допомагали б державним організаціям та службовцям визначити їхні функції та роль.
Вільсон бачив піднесення управлінської професії, покликаної інтересам власників бізнесу. Перед цією професією стояло завдання максимального збільшення прибутків, а також управління людськими й фінансовими ресурсами в найбільш ефективний і продуктивний спосіб.
Державне управління на думку американських вчених:
це спільне зусилля певної групи в контексті держави;
охоплює три гілки влади - виконавчу, законодавчу й судову;
виконує важливу роль у формуванні державної політики;
істотно різниться від приватного управління;
тісно пов’язане з численними приватними групами й окремими індивідами в забезпеченні громадських послуг.
Європейський підхід до державного управління виходить з досвіду Німеччини, в якому завдання й обов’язки державного управління випливають з правових норм. Ці норми визначають межі влади, за допомогою якої державне управління здійснює свої обов’язки.
Саме знання закону та застосування правових норм створює основу для ухвалення рішень адміністратором (управлінцем).
Глен Райт відмічає, що там, де є висока політична довіра до інституцій, які ухвалюють рішення (президент, парламент тощо) та високий рівень між- особистісної довіри, там є низька потреба адміністративної влади. У протилежній ситуації – існує висока потреба в адміністративній владі.
Ідеал американської системи управління – це індивідуалізм. Американці хочуть бачити себе людьми, які діють із власної ініціативи і не покладаються на інших.
Вони вважають за краще самим бути собі господарями. Ще один момент – це обмежена держава.. Аксіома полягає в тому, що найменший уряд – це найкращий уряд. Слідуючий аспект – концепція майнових прав. Приватна власність є основою економічної самодостатності. І останнє – основою економічної діяльності є конкуренція, як знаряддя управління, яке використовують для спонукання найманих працівників працювати краще.
Характерною особливістю американської культури управління – це високий рівень контролю, що його здійснює власник над найманим працівником.
Японська система управління характерна своєю особливістю, фундаментальна концепція якої – це ідея пожиттєвого найму.
Працедавець є родиною працівника, він забезпечує соціальну підтримку його у придбанні житла, охороні здоров’я та надає інші вигоди. При цій системі управління іде повільний процес оцінки й просування по службі. Багато японців чекають підвищення по 8 –10 років. Існує тенденція до групових підвищень. Цим забезпечується зведення до мінімуму конфліктів та заздрощів і нікого не турбує затримка підвищення.
Особисті успіхи не заохочуються. Іде піклування про всю групу.
Японські менеджери не дотримуються спеціалізації у своїй кар’єрі.
Базовим рівнем ухвалення рішень і відповідальності є група.
Що таке управління? Це процес чи форма діяльності, яка передбачає керівництво певною групою людей чи спрямування її на досягнення цілей організації.
Для того, щоб організація могла функціонувати і існувати далі, від керівника вимагається три речі (функції):
Підтримання організаційного зв’язку.
Забезпечення здіснення індивідами основних видів діяльності.
Формулювання призначення та мети.
Але більш детально функції управління визначені авторами Рю та Біар у своїй книжці “Менеджмент: теорія та застосування”. Це:
Планування: ухвала того, які цілі слід переслідувати протягом майбутнього відтінку часу і що слід зробити для досягнення цих цілей.
Організація: класифікація видів діяльності, доручення дій і надання повноважень для виконання цих дій.
Комплектація кадрами: визначення необхідних людських ресурсів, набір на роботу; відбір, підготовка і розвиток людських ресурсів.
Мотивація: спрямування людської поведінки до мети.
Контроль: зважування показників і мети, визначення причин відхилень і в разі потреби прийняття заходів для виправлення стану1.