- •Загальна частина
- •Глава 1. Управління як соціальне явище ….............................................9
- •Глава 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •Глава 4. Адміністративно–правові норми ...............................................................47
- •Глава 5. Громадяни України та їх об’єднання …...................................59
- •Глава 6. Органи виконавчої влади .................…......................................75
- •Глава 7. Державна служба і державні службовці та правове
- •Глава 8. Функції управління ............................…...................................124
- •Глава 9. Адміністративно-правові режими .....….................................141
- •Глава 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів
- •Особлива частина
- •Глава 11. Поняття та зміст державного управління
- •Глава 12. Управління митною справою ................................................194
- •Глава 13. Управління національною безпекою ....................................201
- •13.5. Суб`єкти забезпечення національної безпеки........................212
- •Глава 14. Управління обороною України ............................................. 216
- •Глава 15. Управління внутрішніми справами ......................................242
- •Глава 16. Управління юстицією ..............................................................252
- •Глава 17. Управління закордонними справами....................................264
- •Глава 18. Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального розвитку і культури ....................................................................................270
- •Передмова
- •Розділ I. Вступ до адміністративного права. Лекція 1. Управління як соціальне явище. План
- •1.2. Управлінська система та її компоненти.
- •1.3. Державне управління та виконавча влада.
- •1.4. Принципи та методи соціального управління.
- •1.5. Система соціального управління.
- •Лекція 2. Предмет, метод і система адміністративного права. План
- •2.1. Адміністративне право України як галузь права.
- •2.2. Предмет адміністративного права.
- •2.3. Метод адміністративного права.
- •2.4. Система адміністративного права.
- •2.5. Розвиток науки про адміністративне право.1
- •2. 6. Взаємозв'язок адмінстративного права з конституційним правом, фінансовим правом, трудовим правом та іншими галузями права.
- •Лекція 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •3.1. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин та його складові елементи.
- •3.2. Суб’єкти адміністративно – правових
- •Лекція 4. Адміністративно-правові норми. План
- •Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх класифікація.
- •1. За спрямованістю змісту:
- •3. За формою припису та їх змістом:
- •4. За галузевою належністю:
- •5. Класифікація норм за межею дій:
- •6. За ступенем загальності:
- •7. Норми за повнотою викладення велінь є:
- •4.2. Структура адміністративно-правових норм.
- •4.3. Форми реалізації норм адміністративного права.
- •4.4. Дія адміністративно-правових норм у часі, просторі і за колом осіб.
- •4.5. Систематизація норм адміністративного права.
- •Розділ II. Суб’єкти адміністративного права.
- •5.1. Засади адміністративно-правового статусу громадян України.
- •5.2. Права громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.3. Гарантії реалізації прав громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.4. Обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.5. Адміністративно—правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства.
- •5.6. Об’єднання громадян як суб'єкти адміністративного права.
- •5.7. Легалізація та правосуб'єктність об'єднань громадян.
- •Лекція 6. Органи виконавчої влади. План
- •6.1. Правове положення органів виконавчої влади.
- •6.2. Види органів виконавчої влади.
- •6.3. Президент України та органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.
- •6.4. Правове положення Кабінету Міністрів України.
- •6.5. Центральні органи виконавчої влади.
- •6.6. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
- •6.7. Органи місцевого самоврядування як суб'єкти адміністративно-правових відносин.
- •Особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві.
- •6.7.1. Органи самоорганізації населення.
- •7.2. Обов'язки і права державних службовців.
- •7.3. Проходження державної служби.
- •7.4. Категорії та ранги державних службовців.
- •7.5. Припинення державної служби.
- •7.6. Концепція адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу.
- •8.2. Поняття і види форм діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •8. 3. Поняття і види методів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •Лекція 9. Адміністративно-правові режими1. План
- •9.1. Поняття та види адміністративно-правових режимів.
- •9.2. Правовий режим надзвичайного стану та воєнного стану.
- •9.3. Забезпечення державної таємниці1.
- •Лекція 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування. План
- •10.1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні.
- •Основні принципи законності і дисципліни.
- •10.2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни. Види контролю.
- •1. Контроль з боку органів законодавчої влади (Парламентський контроль).
- •2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).
- •3. Контроль з боку Кабінету Міністрів (Урядовий контроль).
- •4. Контроль з боку централъних органів державної виконавчої влади.
- •5. Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади.
- •6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль).
- •7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування.
- •10.3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни.
- •10.4. Звернення громадян як форма забезпечення законності і дисципліни.
- •11.1. Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання.
- •11.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.
- •11.3. Основні напрями державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин.
- •11.4. Інвестування економіки.
- •11.5. Приватизація державного майна.
- •11.6. Реформування в промисловості.
- •11.7. Управління будівельним комплексом.
- •11.8. Управління агропромисловим комплексом.
- •Лекція 12. Управління митною справою. План
- •12.1. Організаційно-правові засади управління митною справою.
- •12.2. Органи управління митною справою.
- •12.3. Митний контроль.
- •12.4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.
- •Лекція 13. Управління національною безпекою. План
- •13.1. Правові основи національної безпеки України та принципи її забезпечення.
- •13.2. Національні інтереси як основа державної політики України.
- •13.3. Можливі загрози національній безпеці України.
- •3. У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
- •13.4. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки.
- •13.5. Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
- •Лекція 14. Управління обороною України. План
- •14.1 Організаційно –правові засади управління обороною.
- •Лекція 15. Управління внутрішніми справами. План
- •15.1. Забезпечення державної політики щодо боротьби із злочинністю та охорони громадського порядку і громадської безпеки.
- •15.2. Система та структура органів внутрішніх справ.
- •15.3. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією.
- •15.4. 3Абезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
- •Лекція 16. Управління юстицією. План
- •16.1. Організаційно-правові засади управління юстицією.
- •16.2. Реєстрація актів цивільного стану громадян.
- •16.3. Організація нотаріальної служби.
- •Лекція 17. Управління закордонними справами. План
- •17.1. Конституційні засади зовнішньополітичної діяльності України.
- •17.2. Основні завдання та функції мзс України.
- •17.3. Закордонні представництва України.
- •18.2. Управління охороною здоров`я.
- •18.3. Управління освітою і наукою України.
- •18.4. Управління соціально – культурною сферою.
- •Адміністративне право України Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів і-іі рівня акредитації
2.4. Система адміністративного права.
Традиційно, як і багато інших галузей права, адміністративне право має свою систему. Тобто галузь поділена на певні частини за змістом норм, їх призначенням і масштабом їх дій.
В систему адміністративного права, яка визначена в підручнику влючено дві частини: загальна і особлива.
Структура адміністративного права – це внутрішня побудова та зміст кожної із частин.
Загальна частина поєднує нормативний матеріал, який розкриває поняття публічного управління, його принципи співвідношення з виконавчою владою; зміст адміністративно-правових норм і правовідносин; джерела адміністративного права; визначає суб’єктів адміністративного права та їх адміністративно-правовий статус (Президента України, Кабінету Міністрів України, як вищого органу виконавчої влади; визначає статус державних службовців, органів місцевого самоврядування, громадян України та їх об’єднань, іноземних громадян та осіб без громадянства), забезпечення законності в управлінській діяльності тощо; сутність форм і методів управління.
Особлива частина розкриває зміст регулюючого впливу та правові основи виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування у різних сферах, в тому числі:1. Управління у сфері забезпечення національної безпеки. 2. Адміністративно-правове регулювання в сфері економіки. 3. Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального розвитку і культури. Управління в адміністративно-політичній сфері.
2.5. Розвиток науки про адміністративне право.1
Становлення адміністративного права на теренах України, як і у світі в цілому, пов’язують з усвідомленням суспільної значущості правової регламентації управління як окремої функції державної влади.
В княжу добу, тобто у часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, основним завданням влади було забезпечення зовнішнього і внутрішнього миру, а її функції майже повністю зводилися до військової, судової і фінансової діяльності. Найвідоміша правова пам’ятка того часу – Руська Правда, якщо не рахувати кількох приписів фінансово-правового характеру про розподіл судових та інших зборів, жодним чином не стосувалася відносин управлінського характеру.
Але й існували окремі норми, які регулювали військову організацію, порядок стягнення податків, торгівлю, будівництво шляхів та мостів тощо. Певною мірою їх можна вважати прообразом норм майбутнього адміністративного права.
В литовсько-польську добу з розвитком шляхетської демократії і станово-представницьких установ набула поширення ідея обмеження влади володаря правовими рамками. На українських землях основним джерелом права став Литовський Статут (Статут), що органічно поєднував руські правові традиції із законотворчістю великих князів литовських.
В найбільш досконалій, третій редакції (1588 р.) Статут перетворюється на “кодекс правової держави у феодальному розумінні”. У вступній частині (посвяті правлячому монарху) підканцлер литовський Лєв Сапега, який керував роботою над Статутом, цитує слова Арістотеля: “Де правитель на свій розсуд владу має, там лютий звір панує, а де статут або право гору бере, там сам бог всім володіє”. Принципами Статуту відповідно стають єдність права для всіх, непорушність шляхетських прав, обмеження судової і адміністративної сваволі.
На цьому етапі право ще виступає як єдине ціле, без чіткого поділу на галузі, але вже зароджується тенденція виокремлення інститутів, притаманних адміністративному праву. В Статуті у розділі “Про оборону Земську” виразно простежуються обриси інституту військової служби, передбачено норми про ненадання “урядів” (високих державних посад) простолюдинам, іноземцям та деякі інші вимоги щодо державної служби загалом. Є також окремі норми, що регламентують заняття ремеслом чи торгівлею. Згідно зі Статутом караються штрафом різноманітні правопорушення в галузі охорони природного середовища, хоча ця відповідальність має не тільки публічний (адміністративний), скільки приватний (цивільно-правовий) характер і розрахована предусім на захист майнових інтересів власника відповідної землі, лісу або озера. Другим поширеним джерелом права цього періоду є магдебурзьке феодальне міське право - теж містить низку норм управлінського характеру, що стосується як відносин усередині самоврядної міської громади, так і відносин між громадою та центральною і місцевою адміністрацією.
Деякими нормативно-правовими актами закріплювалися основи державного регулювання сільськогосподарського виробництва (наприклад, “Устава на волоки” 1557 р.), торгівлі, ремісництва тощо.
В період козацько-гетьманської доби, як традиційні джерела права, продовжували діяти Литовський Статут і магдебурзьке право, що лягли в основу решти кодифікаційних проектів, підготовлених в Україні-Гетьманщині. Відповідно законодавче регулювання дістали лише деякі управлінські відносини. Найдосконаліша пам’ятка козацької правової культури “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р. містить глави “Про службу військову, про магістрат, суди, посадових осіб, про торги, купецькі контракти тощо”, які переважно включали норми адміністративно-правового характеру.
Наприкінці першої половини XIX ст. завершилось поступове обмеження правової автономії України і перехід її під юрисдикцію московського царя. На українські землі поширилися закони Російської імперії. Магдебурське і Литовський статут припинили свою дію. Водночас на українських землях в Австро-Угорщині внаслідок централізаторської політики теж запанувало загальноімператорське законодавство.
Але хоч і було національне гноблення та інші негативні моменти інтеграція в правові системи Росії і Австрії мала для України і деякі позитивні наслідки. Наприклад, з другої половини XVIII ст. у цих країнах набула розвитку політика освідченого абсолютизму, що передбачала визнання обов’язку монарха дбати про безпеку і добробут своїх підданих в дусі тогочасної доктрини “поліцейської держави”. Проблеми раціональної організації державного управління починають посідати дедалі більше місце в державно-правовій теорії й практиці.
В роки правління Петра I у Росії було здійснено реформу державного апарату, яку закріпили “Статут військовий” 1716 р., “Генеральний регламент”1720 р. та інші акти, що містили переважно адміністративно- правові приписи. За Катерини II з’явився “Статут благочинства, або поліцейський”, що остаточно утвердив наявність у законодавстві нової ,цілісної, внутрішньо узгодженої галузі – поліцейського (а пізніше – адіністративного) права. Надалі цей статут, який діяв і на українських землях, трансформувався у “Статут попередження та припинення злочинів”. Він мав три редакції (1842, 1857 та 1876) і був чинний аж до повалення російського самодержавства.
З розвитком буржуазних відносин зазначений статут було доповнено низкою інших актів у сфері внутрішнього управління, що містили законодавчі основи сільськогосподарського і промислового виробництва, транспорту, зв’язку, торгівельної фінансової діяльності, охорони здоров’я, освіти, науки, культури тощо.
Поліцейське законодавство Росії, всупереч поставленій меті загального спокою і добробуту, було реакційне і нерідко відверто спрямовувалося проти будь-яких спроб населення реалізувати вже визначені на той час у цивільному світі демократичні права і свободи. Прикладом закріплення адміністративної сваволі стало “Положення про заходи щодо охорони державного порядку і суспільного спокою” від 14 серпня 1881 р., що дало змогу владі (міністру внутрішніх справ, генерал-губернаторам і губернаторам) для придушення революційного руху застосовувати вислання в адміністративному порядку, забороняти народні, громадські та приватні збори, припиняти навчання в університетах тощо.
Реакційність поліцейського законодавства не було подолано навіть після першої російської революції і викликаної нею загальної лібералізації державного життя на засадах “Маніфесту про вдосконалення державного порядку” від 17 жовтня 1905 р. Після проголошених демократичних свобод настали реакція (1907 – 1914 рр.) і Перша світова війна, що характеризувалися широким розмахом позасудової адміністративної репресії, невиправдано жорстким регулюванням відносин управлінського характеру.
В Австро-Угорщині теж виникло поліцейське (а згодом – адміністративне) право, сфера регулювання якого постійно розширювалася. Серед найважливіших актів австрійського поліцейського законодавства, що діяли на українських землях, варто відзначити декрет Марії-Терезії від 16 грудня 1762 р. про регламентацію мануфактурного виробництва, патенти про розмір панщини і оброку від 6 липня 1771 р. і 13 серпня 1775 р., указ Йосипа II від 4 квітня 1784 р. про обмеження місцевого провінційного самоврядування, конституційний закон від 21 грудня 1867 р. “Про урядово-виконавчу владу”.
В Австро-Угорщині були істотніші революційні зміни ніж в Росії. Вона зовні демонструвала більшу прихильність до конституцоналізму і парламентаризму. В Австрії з 1875 р. почали формуватися засади адміністративної юстиції у вигляді адміністративного суду, до якого можна було подавати скарги на діяльність адміністративних органів. Але все це не змінює загальної оцінки її адміністративного (поліцейського) законодавства як консервативного і реакційного. Адже до самого розпаду в 1918 р. імперія залишалася “поліцейською державою” в найгіршому розумінні цього слова.