17.3. Закордонні представництва України.

Постійно діючою установою України за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представницт­во України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб є дипломатичне представництво України.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва ба­зується на положеннях Віденської конференції про диплома­тичні зносини від 18 квітня 1961 p., двосторонніх і багатосто­ронніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування. Правовий статус дипломатичного представництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпоряд­женням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До функцій дипломатичного представництва України на­лежить:

• представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інте­ресів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі;

• ведення переговорів з її урядом.

Крім цього, дип­ломатичне представництво займається з’ясуванням усіма за­конними засобами становища й подій у державі перебування та інформує про них відповідні органи України, поширенням У державі перебування інформації про становище в Україні й події міжнародного життя, розвитком співробітництва в галузі економіки, культури й науки. Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

Консульські установи України (Консульське управління МЗС України, представництва МЗС України в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні кон­сульства, консульства, віце-консульства та консульські агент­ства) захищають за кордоном права та інтереси України, юри­дичних осіб, громадян України, сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економіч­них, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культур­них, спортивних зв'язків і туризму, а також сприяють вихідцям з України та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною.

Консульські установи здійснюють свою діяльність відповід­но до законодавства України, міжнародних договорів і звичаїв, а також згідно з Консульським статутом України, затвердже­ним Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.¹. Кон­сульські установи підпорядковано МЗС України й діють під загальним керівництвом глави дипломатичного представницт­ва України в державі перебування. Генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства очолю­ють відповідно генеральні консули, консули, віце-консули й консульські агенти. МЗС України за погодженням із держа­вою перебування визначає місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ.

Граничну чисельність працівників МЗС та працівників закордонних дипломатичних установ України затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру центрального апарату МЗС і положення про структурні підрозділи затверджує Міністр.

Штатний розпис і кошторис МЗС затверджує Міністр за погодженням з Мінфіном.

Лекція 18. Адміністративно-правове регулювання у сфері

соціального розвитку і культури.

План

18.1. Основні напрямки державного управління в сфері соціально –

культурного життя.

18.2. Управління охороною здоров`я.

18.3. Управління освітою і наукою України.

18.4. Управління соціально – культурною сферою.

18.1. Основні напрямки державного управління в сфері

соціально –культурного життя.

Соціально-культурна сфера - це сфера духовного (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов'язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвитком, охороною їх здоров'я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини.

За Конституцією об'єктами державного управління в сфері соціально-культурного життя виступають суспільні відносини, що складаються в галузях:

• охорони здоров'я, фізкультури і спорту;

• освіти і науки;

• культури і мистецтва;

• праці та соціального захисту населення.

Крім Верховної Ради України як органу держави, що законодавчо врегульовує відносини в соціально-культурній сфері, суттєву роль в управлінні цією сферою відіграє Президент України та Кабінет Міністрів України як державні органи, які здійснюють загагальне керівництво соціально-культурним будівництвом в державі.

Кабінет Міністрів України через підвідомчі йому органи виконавчої влади, Президент України через свій Секретаріат забезпечують:

реалізацію політики держави у соціально-культурній сфері;

створює умови для функціонування достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ різноманітного призначення з урахуванням регіональних особливостей;

здійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення цих організацій;

сприяє відповідній підготовці кадрів для галузей цієї сфери;

організовує розробку та реалізацію національних (загальнодержавних) та регіональних програм соціально-культурного розвитку;

здійснює координацію діяльності окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у названій сфері та ін.

Відповідно до чинного законодавства певні повноваження в соціально-культурній сфері мають місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо ж державне управління в сфері соціально-культурного будівництва здійснюють уповноважені на те центральні органи виконавчої влади та їх регіональні структурні підрозділи.

До системи центральних органів виконавчої влади у сфері соціально-культурного будівництва відносяться:

- міністерства:

освіти і науки;

культури і мистецтв;

охорони здоров'я;

праці та соціальної політики;

державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України;

інформаційної політики, телебачення і радіомовлення;

молодіжної політики, спорту і туризму;

у справах релігій;

у справах ветеранів;

Вища атестаційна комісія;

Пенсійний фонд.

Зміст і характер функцій управління, форм та методів управлінської діяльності у сфері соціально-культурного будівництва мають свої особливості. Тут переважно застосовуються методи переконання, загальноорганізаційного, рекомендаційного та стимулюючого характеру, творчого спонукання, матеріального та морального заохочення тощо.