- •Загальна частина
- •Глава 1. Управління як соціальне явище ….............................................9
- •Глава 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •Глава 4. Адміністративно–правові норми ...............................................................47
- •Глава 5. Громадяни України та їх об’єднання …...................................59
- •Глава 6. Органи виконавчої влади .................…......................................75
- •Глава 7. Державна служба і державні службовці та правове
- •Глава 8. Функції управління ............................…...................................124
- •Глава 9. Адміністративно-правові режими .....….................................141
- •Глава 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів
- •Особлива частина
- •Глава 11. Поняття та зміст державного управління
- •Глава 12. Управління митною справою ................................................194
- •Глава 13. Управління національною безпекою ....................................201
- •13.5. Суб`єкти забезпечення національної безпеки........................212
- •Глава 14. Управління обороною України ............................................. 216
- •Глава 15. Управління внутрішніми справами ......................................242
- •Глава 16. Управління юстицією ..............................................................252
- •Глава 17. Управління закордонними справами....................................264
- •Глава 18. Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального розвитку і культури ....................................................................................270
- •Передмова
- •Розділ I. Вступ до адміністративного права. Лекція 1. Управління як соціальне явище. План
- •1.2. Управлінська система та її компоненти.
- •1.3. Державне управління та виконавча влада.
- •1.4. Принципи та методи соціального управління.
- •1.5. Система соціального управління.
- •Лекція 2. Предмет, метод і система адміністративного права. План
- •2.1. Адміністративне право України як галузь права.
- •2.2. Предмет адміністративного права.
- •2.3. Метод адміністративного права.
- •2.4. Система адміністративного права.
- •2.5. Розвиток науки про адміністративне право.1
- •2. 6. Взаємозв'язок адмінстративного права з конституційним правом, фінансовим правом, трудовим правом та іншими галузями права.
- •Лекція 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
- •3.1. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин та його складові елементи.
- •3.2. Суб’єкти адміністративно – правових
- •Лекція 4. Адміністративно-правові норми. План
- •Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх класифікація.
- •1. За спрямованістю змісту:
- •3. За формою припису та їх змістом:
- •4. За галузевою належністю:
- •5. Класифікація норм за межею дій:
- •6. За ступенем загальності:
- •7. Норми за повнотою викладення велінь є:
- •4.2. Структура адміністративно-правових норм.
- •4.3. Форми реалізації норм адміністративного права.
- •4.4. Дія адміністративно-правових норм у часі, просторі і за колом осіб.
- •4.5. Систематизація норм адміністративного права.
- •Розділ II. Суб’єкти адміністративного права.
- •5.1. Засади адміністративно-правового статусу громадян України.
- •5.2. Права громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.3. Гарантії реалізації прав громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.4. Обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права.
- •5.5. Адміністративно—правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства.
- •5.6. Об’єднання громадян як суб'єкти адміністративного права.
- •5.7. Легалізація та правосуб'єктність об'єднань громадян.
- •Лекція 6. Органи виконавчої влади. План
- •6.1. Правове положення органів виконавчої влади.
- •6.2. Види органів виконавчої влади.
- •6.3. Президент України та органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.
- •6.4. Правове положення Кабінету Міністрів України.
- •6.5. Центральні органи виконавчої влади.
- •6.6. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
- •6.7. Органи місцевого самоврядування як суб'єкти адміністративно-правових відносин.
- •Особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві.
- •6.7.1. Органи самоорганізації населення.
- •7.2. Обов'язки і права державних службовців.
- •7.3. Проходження державної служби.
- •7.4. Категорії та ранги державних службовців.
- •7.5. Припинення державної служби.
- •7.6. Концепція адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу.
- •8.2. Поняття і види форм діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •8. 3. Поняття і види методів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- •Лекція 9. Адміністративно-правові режими1. План
- •9.1. Поняття та види адміністративно-правових режимів.
- •9.2. Правовий режим надзвичайного стану та воєнного стану.
- •9.3. Забезпечення державної таємниці1.
- •Лекція 10. Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування. План
- •10.1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні.
- •Основні принципи законності і дисципліни.
- •10.2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни. Види контролю.
- •1. Контроль з боку органів законодавчої влади (Парламентський контроль).
- •2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).
- •3. Контроль з боку Кабінету Міністрів (Урядовий контроль).
- •4. Контроль з боку централъних органів державної виконавчої влади.
- •5. Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади.
- •6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль).
- •7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування.
- •10.3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни.
- •10.4. Звернення громадян як форма забезпечення законності і дисципліни.
- •11.1. Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання.
- •11.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.
- •11.3. Основні напрями державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин.
- •11.4. Інвестування економіки.
- •11.5. Приватизація державного майна.
- •11.6. Реформування в промисловості.
- •11.7. Управління будівельним комплексом.
- •11.8. Управління агропромисловим комплексом.
- •Лекція 12. Управління митною справою. План
- •12.1. Організаційно-правові засади управління митною справою.
- •12.2. Органи управління митною справою.
- •12.3. Митний контроль.
- •12.4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.
- •Лекція 13. Управління національною безпекою. План
- •13.1. Правові основи національної безпеки України та принципи її забезпечення.
- •13.2. Національні інтереси як основа державної політики України.
- •13.3. Можливі загрози національній безпеці України.
- •3. У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
- •13.4. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки.
- •13.5. Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
- •Лекція 14. Управління обороною України. План
- •14.1 Організаційно –правові засади управління обороною.
- •Лекція 15. Управління внутрішніми справами. План
- •15.1. Забезпечення державної політики щодо боротьби із злочинністю та охорони громадського порядку і громадської безпеки.
- •15.2. Система та структура органів внутрішніх справ.
- •15.3. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією.
- •15.4. 3Абезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
- •Лекція 16. Управління юстицією. План
- •16.1. Організаційно-правові засади управління юстицією.
- •16.2. Реєстрація актів цивільного стану громадян.
- •16.3. Організація нотаріальної служби.
- •Лекція 17. Управління закордонними справами. План
- •17.1. Конституційні засади зовнішньополітичної діяльності України.
- •17.2. Основні завдання та функції мзс України.
- •17.3. Закордонні представництва України.
- •18.2. Управління охороною здоров`я.
- •18.3. Управління освітою і наукою України.
- •18.4. Управління соціально – культурною сферою.
- •Адміністративне право України Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів і-іі рівня акредитації
2.3. Метод адміністративного права.
Поряд з предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання суспільних відносин або методу адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.
До визначення методу адміністративного права є різні підходи вчених. Наприклад, у підручнику “Адміністративне право України” авторів Колпакова В.К. і Кузьменко О.В. видання “Юрінком Інтер” за 2003 рік, м. Київ (стр. 35), посилаючись на теорію права, записано, що “під методом правового регулювання мають на увазі прийоми юридичного впливу (точніше сполучення цих прийомів), якими визначається становище сторін у правовідносинах”.
У підручнику “Адміністративне право України”, видання “Юридична література” – м. Одеса, 2003 р (стр. 8) вказано, що “під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів і способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин”.
У підручнику “Адміністративне право України” за редакцією професора Ю.П. Битяка, видання “Юрінком Інтер”. – Київ, 2005 (стр. 29), зазначено, що “під адміністративно-правовим методом регулювання слід розуміти сукупність зафіксованих у нормах цієї галузі прийомів (засобів) впливу на суспільні відносини, застосування яких дозволяється створити належні умови для реалізації і захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства й держави.
Серед методів адміністративного права виділяють загальні методи ,які відносяться до всіх галузей права: імперативний і диспозитивний.
Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних приписів,, коли в об’єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він повинен діяти лише так, як йому приписано. Цей метод є основним для такої сфери, як адміністративно-політична. Такий метод часто проглядається в Указах Президента України, його розпорядженнях.
Диспозитивний метод характерний тим, що об’єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки.. У першу чергу це стосується таких сфер суспільного життя, як економічна та соціально-культурна.
Крім загальних методів правового регулювання адміністративному праву притаманні спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реординації, адміністративного договору.
Метод субординації, який встановлює між керованим об’єктом і керуючим суб’єктом режим підпорядкованості, що означає субординацію між ними.
Метод координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети. Наприклад, Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство оборони України узгоджують свої дії щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобільному транспорті і т.п.
Метод реординації полягає в тому, що керовному об’єктові надаються права вимагати від керуючого суб’єкта створення необхідних умов для своєї діяльності (матеріальних, організаційних, фінансових тощо).
Таким чином, суть методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин зводиться до таких складових:
а) визначення відповідного порядку дій, що встановлено певною адміністративно-правовою нормою.
Недотримання такого порядку не викликає за собою юридичних наслідків. Наприклад, Кодексом України про адміністративно-правові порушення передбачено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені не пізніше 2-х місяців з дня правопорушення. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати правопорушника до адміністративної відповідальності. Разом з тим, посадові особи, які заволокітили такі адміністративні матеріали будуть нести дисциплінарні стягнення;
б) наступний етап – заборона певних дій. Так законодавством заборонено направляти скарги громадян на розгляд тих посадових осіб,чиї дії є предметом скарги;
в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Наприклад, питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого адміністративного впливу;
г) надання можливості діяти (або не діяти) за своїм бажанням. Як правило, це має місце при реалізації суб’єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує чи варто оскаржувати дії посадової особи, які він оцінює як протиправні.
Тобто, адміністративне право проявляє себе владно у вигляді приписів, заборон або дозволів.
Приписи – це покладення прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії в умовах, які передбачені нормою.
Заборони – це також приписи, але іншого характеру. Це покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою. Наприклад, згідно Закону України “Про правовий статус іноземців” від 04 лютого 1994 р. іноземні громадяни не можуть займатися певною трудовою діяльністю, якщо заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України.
Дозволи – юридичний дозвіл чинити ті чи інші дії, або утримуватися від їх вчинення за своїм бажанням.
Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки нормами адміністративного права, а також нормами інших галузей права (цивільного, господарського, фінансового, земельного тощо).
Відрізняються вони між собю лише за ступенем практичного використання того чи іншого регулятивного прийому.
Норми адміністративного права здійснюють регулюючий вплив не тільки за допомогою приписів. Нерідко вони використовують заборони і дозволи. У результаті застосування дозвільних засобів, виникають управлінські відносини, в яких сторони рівні, і які характерні для цивільно-правового методу регулювання.
Останнім часом все більшого поширення набуває метод адміністративного договору, який є більш гнучким способом регулювання суспільних відносин. Він має місце тоді, коли органи державної виконавчої влади делегують ряд своїх повноважень органам місцевого самоврядування, або ж коли, наприклад, органи внутрішніх справ беруть під охорону об’єкти державної власності та наділяються за договором правом затримувати працівників, які порушують правила внутрішнього трудового розпорядку або підозрюються у вчиненні розкрадання майна.
Наприклад, згідно Закону України від 19 червня 2003 року “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” фінансові установи створюють відповідні фонди: фонд фінансування будівництва (ФФБ) та фонд операцій з нерухомості (ФОН).
Управитель фонду в особі банка або іншої фінансової установи укладає із забудовником угоду, за якою замовляє забудовнику збудувати об’єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати об’єкти інвестування установникам фонду у встановлені в угоді строки та на умовах, визначених цим Законом та Правилами фонду.
Обов’язковою умовою укладання угоди між управителем фонду та забудовником має бути укладання забудовником та страховиком договору обов’язкового страхування.
Вказані договори носять як адміністративний так і цивільний характер, основою для їх укладання є,по-перше, адміністративно-правова норма; по-друте, він вступає в силу тільки у тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно-правовий акт; по-третє, якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона мо-же бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що відміняє попередній. Тобто, договірні відносини передують виникненню "стандартних" адміністративно-правових відносин, а потім ніби опиняються всередині цих адміністративних правовідносин.
Повертаючись до адміністративно-правового методу регулювання управлінських суспільних відносин, зупинимося на деяких його особливостях.
Для вказаного методу адміністративно-правового регулювання найбільш характерними є, по-перше, правові засоби розпорядчого типу, тобто приписи. Своє пряме вираження вони знаходять у тому, що одній стороні регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень відносно другої сторони. Остання зобов'язана підкоритися приписам, що виходять від носія розпорядчих прав. Такі повноваження не можуть бути в розпорядженні обох сторін — інакше вони перетворилися б на рівноправних суб'єктів.
По-друге, як наслідок першого, адміністративно-правове регулювання передбачає односторонність волевиявлення одного з учасників відносин. Це волевиявлення юридично-владне, тому йому належить вирішальне значення. Волевиявлення однієї сторони не рівнозначне волевиявленню другої. Пояснюється це тим, що юридично-владні приписи віднесені до компетенції відповідних суб'єктів виконавчої влади.
По-третє, в конкретних управлінських відносинах, що регулюються адміністративним правом, найбільш типовим є такий взаємозв'язок між керуючими і керованими: або в керуючої сторони є такі юридично-владні повноваження, яких не має керована сторона (наприклад, громадянин), або обсяг таких повноважень у керуючої сторони більший, ніж у керованої (наприклад, у нижчестоящого органу виконавчої влади). Тобто, складається такий механізм правового регулювання, який не є результатом взаємного (тобто договірного) волевиявлення керуючих і керованих. Така особливість, зокрема, свідчить про те, що адмінстративно-правове регулювання виходить з наявності офіційної державної інстанції, повноважень вирішувати в односторонньому порядку, але відповідно до вимог законів і адміністративно-правових норм, що виникають у рамках регульованих управлінських відносин, питання, незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають.
По-четверте, владність і односторонність, як найбільш суттєві ознаки адміністративно-правового регулювання, не виключають використання в необхідних випадках дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські відносини рівності. Але використання дозволів також приписується адміністративно-правовим нормам (наприклад, у вигляді відповідних дозволів).
Таким чином, суть методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин може бути зведена до такого:
а) встановлення певного порядку дій — припис до дій за відповідних умов і належним чином, передбаченим даною адміністративно-правовою нормою. Недотримання такого порядку не викликає за собою юридичних наслідків, на досягнення яких орієнтується норма. Так, Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені (мають бути накладені) не пізніше двох місяців з дня скоєння вчинку. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати правопорушника до адміністративної відповідальності;
б) заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу (наприклад, дисциплінарної або адміністративної відповідальності). Так, заборонено направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги; винні посадові особи несуть за порушення даної заборони дисциплінарну відповідальність;
в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Як правило, даний метод розраховано на регулювання поведінки посадових осіб, причому останні не мають права уникати такого вибору. Це варіант дозволу, що дає можливість прояву самостійності при вирішенні, наприклад, питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного впливу (стягнення), або вивільнення його від відповідальності;
г) надання можливості діяти (або не діяти) за своїм бажанням, тобто чинити або не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії у визначених нею умовах. Як правило, це має місце при реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питания, чи варто оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу. У зв'язку з цим треба підкреслити, що фактично дозвільні варіанти керуючого впливу мають усі риси офційного дозволу на вчинення певних дій. Дозвільний метод є найбільш перспективним.