5.3. Гарантії реалізації прав громадян як суб'єктів адміністративного права.

Поняття гарантій базується на основних конституційних принципах: гуманізмі, справедливості, верховенстві права, законності, доцільності, рівноправності та ін.

Створення системи гарантій — це обов'язок держави щодо особи й до всього суспільства в цілому. Державні органи мають забезпечувати та охороняти права і свободи громадян, вступати у взаємовідносини з громадянами з приводу безпосередньої реалізації цих прав.

Під гарантіями розуміють умови та засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав громадян. У правовій літературі зустрічаються й інші визначення цих гарантій. Деякі автори, наприклад, пропонують ввести загальне поняття «умов» реалізації прав громадян на відміну від поняття «гарантії», а гарантії розглядати як різноманітні види умов, що сприяють реалізації прав громадян. Існує також точка зору, за якою найбільш загальне поняття гарантій прав і обов'язків громадян можна звести до сукупності соціальних структур, що виступають як засоби забезпечення прав та обов'язків¹.

Найбільш правильним, на нашу думку, є визначення гарантій як сукупності (системи) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов'язків.

Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні наступних умов:

• положення, які містяться в законі, повинні бути адекватні економічній та політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

• відповідати високому рівню юридичної техніки;

• містити в собі конкретні норми й механізми їх реалізації;

• визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов'язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

• передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав та свобод громадян;

Гарантії прав громадян як суб'єктів адміністративного права можна умовно поділити на дві групи: 1) засоби захисту; 2) засоби охорони.

Захист — це заходи матеріально-правового та процесуально-правового характеру. Це самостійне суб'єктивне право, яке відображає юридично закріплену можливість правомочної особи використати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Захист прав, свобод та законних інтересів — це така форма їх забезпечення, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадянина; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів; притягнення особи, винної у скоєні правопорушення, до відповідальності. Оскільки захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів є необхідним і закономірним наслідком їх порушення, особливе місце в ньому посідає юридична відповідальність, яка виступає правовим засобом забезпечення охорони і захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів і засобом забезпечення реалізації юридичних обов'язків. Забезпечення захисту здійснюється переважно за рахунок юридичних засобів.

Охорона — система державних і громадських заходів організаційно-правового характеру. Можна сказати, що захист — це право, а охорона — обов'язок. Забезпечення охорони — це форма забезпечення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, яка виражає діяльність, спрямовану на запобігання будь-яким порушенням прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадянина шляхом усунення негативних факторів соціального середовища, які можуть спровокувати порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи. Охорона як профілактична діяльність націлена на безпосереднє утвердження правомірної поведінки, на формування соціально зрілого та відповідального індивіда, який поважає соціальні норми, на формування у нього активної позиції і розвиток почуття громадського обов'язку. Засобами охорони виступає цілеспрямована діяльність компетентних органів державної влади і різноманітних суспільних інституцій.

Основною ж функцією гарантій є забезпечення дотримання виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами у сфері реалізації прав особи. Зміст гарантій динамічний і обумовлений їх цільовою, конституційною та функціональною спрямованістю і залежить від суспільно-політичних, духовних та інших процесів, які відбуваються в країні на певних етапах її історичного розвитку¹.