7.3. Моніторинг – це основа для здійснення заходів з поліпшення осушуваних земель

Еколого-меліоративнтш моніторинг є відомчою складовою державної системи екологічного моніторингу України (СЕМ "Україна") і, в свою чергу, включає національний, регіональний та локальний рівні спостережень. При цьому на регіональному та національному рівнях передбачено взаємозв'язок з іншими відомчими складовими екологічного моніторингу України. Організація і ведення регіональних та локальних спостережень у системі еколого-меліоративного моніторингу покладається на існуючі регіональні підрозділи гідрогеолого-меліоративної служби.

Нормативною основою моніторингу є відомчі будівельні норми (ВБН 33-5.5-01-97) "Організація і ведення еколого-меліоративного моніторингу на меліорованих землях", частина 2-га "Осушувані землі", розроблені Інститутом гідротехніки і меліорації УААН на замовлення Держводгоспу і вперше ним затверджені та введені в дію наказом від 15.09.1997 p., а також два посібники до цього документа з методиками спостережень і виконання аналізів води та грунту.

Результати моніторингових спостережень, одержані за єдиними методиками, дають змогу об'єктивно оцінити еколого-меліоративний стан осушуваних земель окремої системи, областей Полісся і на цих рівнях ухвалювати рішення про подальшу експлуатацію меліоративної системи та поліпшення її стану.

Систему заходів для поліпшення меліоративного стану осушуваних земель розробляють на підставі моніторингових оцінок по комплексу показників, які включають:

» технічний стан меліоративної системи, який оцінюють за показниками справності осушувальної системи і споруд, а також відхилення їх від проектних параметрів;

» вологість грунту, яку оцінюють глибиною залягання ґрунтових вод від поверхні землі та прямими вимірами;

» тривалість затоплення земель поверхневими водами, яку оцінюють часом стікання води з орного шару;

» культуртехнічний стан поверхні осушуваних земель, який оцінюють за мікрорельєфом, наявністю чагарників, купин, каміння, за кількістю похованої деревини;

» родючість грунту, яку оцінюють за потужністю гумусового шару, вмістом гумусу, поживних речовин та кислотністю (рН). Загальна оцінка включає 81 комбінацію цих показників, з яких 21 відповідає доброму стану, 52 – задовільному і 8 – незадовільному.

Заходи з поліпшення меліоративного стану осушуваних земель можна поділити на три групи, в яких вони, безумовно, повторюються і складають різні комплекси.

Перша група переважно включає заходи організаційного порядку, а також пов'язані в ремонтами, культуртехнічними, меліоративними роботами, до яких належать:

» внесення підвищених доз добрив та вибіркове вапнування;

» комплексне окультурювання грунтів, до якого входять експлуатаційне вапнування, видалення чагарників, очищення грунту від каміння, поліпшення водопоглинальних і дренуючих властивостей грунтів;

» додаткові заходи щодо відведення тимчасової води із западин, орного шару із застосуванням щілювання, кротування, розпушування тощо;

» ремонт гідромеліоративної осушувальної системи, регулюючих та інших споруд, удосконалення режиму їхньої роботи. Друга група включає ті самі заходи, але в більших обсягах, а також обгрунтування необхідності проведення комплексних робіт:

» внесення підвищених доз добрив і вапнування в комплексі з поліпшенням структури грунтів орного і підорного шару та заходи для регулювання водного режиму грунту, відведення надлишкової води з поверхні й з орного шару;

» корінне поліпшення земель із упорядкуванням технічного стану інженерних споруд;

» культуртехнічні роботи при плануванні з обсягами переміщення грунту 400–800 м³/га; видалення рідких чагарників з площі до ЗО%; необхідність щілювання і кротування 30–50% площі;

» проведення ремонтних робіт на гідромеліоративній осушувальній системі і спорудах за наявності технічних претензій до 26–50% елементів осушувальної системи;

» обгрунтування необхідності виконання робіт з перевлаштування або реконструкції системи (повної або часткової);

« обгрунтування необхідності сільськогосподарської переорієнтації у використанні осушуваних земель. Третя група включає ті самі показники, кількісні характеристики яких або їхні взаємоускладнюючі комбінації визнають за необхідне реконструкцію осушувальної системи або виключення цих земель з меліоративного фонду і ренатуралізацію.

Коли система розташована в зоні забруднення радіонуклідами і на її землях одержують забруднені сільськогосподарські продукти, треба вирішувати на обласному і державному рівнях, чи буде вигідною з економічної і соціальної точок зору її подальша експлуатація, і якщо вона невигідна – до стану яких земель переводити землі такої системи: передати лісгоспам під засадження лісом, до держрезерву, здійснити ренатуралізацію або ж провести зміну сівозмін і напрямів використання. У незабрудненій зоні при незадовільному еколого-меліоративному стані питання про подальше використання повинне вирішуватися з точки зору економічних витрат, необхідних для переведення земель у задовільний стан.

За наявності на системі незначної частки земель з незадовільним станом питання про їхнє використання вирішують на рівні управлінь експлуатації і господарств, яким ці площі належать: або треба вкласти кошти з метою реконструкції системи і проведення додаткових меліорацій, або перепрофілювати використання цих земель. Для великих площ – питання вирішують адміністративні органи області чи держави.

На жаль, стан економіки в державі нині такий, що вирішення всіх питань з реконструкції і ренатуралізації осушувальних систем перекладено на господарства, які не в змозі вирішити ці питання для забезпечення належної експлуатації осушувальних систем. Але ж соціальне значення осушуваних земель для Полісся дуже велике і це слід враховувати разом з економічними показниками, що включають і витрати на організацію, і ведення еколого-меліоративного моніторингу, узагальнюючі оцінки якого служать основою для прийняття остаточних рішень.