223

Тема і. Водні ресурси і водний режим ґрунтів план

ВСТУП

1. Водні ресурси україни

2. Водний режим грунтів

Список використаної літератури

1. Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення. За редакцією академіка УААН та РАСГН, доктора технічних наук, професора П.І. Коваленка. К.: Аграрна наука, 2001.– 215 с.

2. Тимофеев А.Ф. Мелиорация сельскохозяйственных земель. – М.: Колос, 1982. – 240 с.

3. Закон України “Про меліорацію земель” від 14 січня 2000 р.

4. Загальнодержавна програма розвитку водного господарства. Затверджено Законом України від 17 січня 2002 р.

ВСТУП

Під меліорацією слід розуміти систему організаційно-господарських і технічних заходів, що передбачають корінне поліпшення несприятливих природних (гідрологічні, ґрунтові, агрокліматичні) умов з метою найбільш ефективного використання земельних ресурсів.

Необхідність в проведень меліорацій витікає з потреб розвитку сільського господарства в певних природних умовах. Тому види, методи і обсяги меліоративних робіт визначаються комплексом господарсько-економічних і природних умов того або іншого регіону. Розрізняють гідротехнічні, агротехнічні, лісові і хімічні меліорацій.

Гідротехнічні меліорації передбачають регулювання водного і повітряного режимів грунтів при надмірному зволоженні (осушенні), при недостатньому вмісті води в кореневмісному шарі грунту (зрошування) (водні меліорації), а також при змиві і розмиві грунтів (протиерозійні заходи).

Агротехнічні меліорації (агромеліорація) – агротехнічні прийоми регулювання водного і повітряного режимів грунту і поверхневого стоку. Стосовно об’єктів надмірного зволоження до агромеліорацій відносяться глибоке розпушування грунтів, глибока оранка, створення потужного окультуреного орного горизонту (захід щодо підвищення акумулюючої здатності грунтів), кротування (підвищує аерацію грунтів), а також вибіркове борознування, вузькозагінна оранка вздовж схилу, профілізація поверхні, гребнювання, або створення дрібної тимчасової водовідвідної мережі і ін.

Лісові меліорації – поліпшення несприятливих кліматичних, ґрунтових і гідротехнічних умов за допомогою посадки лісових насаджень.

Хімічні меліорації покращують хімічні властивості грунтів (вапнування кислих грунтів, гіпсування солончаків і солонців, удобрення і ін.).

Проведення меліоративних заходів пов'язане з вивченням грунту, гідрології, клімату і інших факторів, їх змін в процесі сільськогосподарського використання і вимог до них сільськогосподарських рослин (екологія рослин). Все ці питання зв’язують меліорацію з ґрунтознавством, рослинництвом, луківництвом, агрохімією екологією і іншими науками.

При регулюванні водного режиму грунтів доводиться впливати на рух води в грунті і на її поверхні, використовувати природні і створювати штучні джерела води шляхом будівництва і експлуатації меліоративних систем і водогосподарських споруд. Системи і споруди розміщують в точній відповідності з рельєфом місцевості, законами руху і рівноваги води, законами формування водних ресурсів.

Меліоративні системи повинні бути надійними і довговічними, будуватися індустріальними методами із застосуванням сучасних, більш високопродуктивних машин і знарядь. Всі ці питання пов'язують меліорацію з геодезією, гідрологією, гідравлікою, гідротехнікою, сільськогосподарським машинобудуванням, будівельною справою і іншими науками.

Меліоративні заходи повинні бути економічно обгрунтовані, визначені техніко-економічні показники окремих варіантів, виявлено найбільш ефективне вирішення. У цьому зв'язок меліорації з економічними дисциплінами (організація і планування сільськогосподарського виробництва, економіка сільського господарства, економіка будівництва і ін.).

Меліорація в тій чи іншій мірі проводиться майже у всіх країнах. Основними країнами розвитку зрошування є Китай, Індія, США, Пакистан, Індонезія, Афганістан і ін. Осушення розвинене в США, Канаді, ФРН, Англії, Польщі і ін. У деяких країнах осушені землі займають до 50...70 % сільськогосподарських угідь і більш. Зрошувані землі використовують для вирощування рису (2/3 всіх зрошуваних земель), бавовнику, цукрового буряка, цукрового очерету, джуту, кенафу, зернових і кормових культур. На осушених землях вирощують в основному кормові, а також зернові і технічні культури, овочеві, цукровий буряк і ін.

Сільськогосподарське виробництво України і його вирішальна галузь – землеробство ведуться в складних грунтово-кліматичних умовах.

Для агрокліматичної зони Степу і частково Лісостепу характерна недостатня і нестійка природна зволоженість. Середньорічна сума опадів у Степу становить 350–450 мм. Випаровування тут удвічі перевищує надходження вологи, що призводить на площі 15–18 млн. га земель до майже щорічного дефіциту вологозабезпечення. Недостатня кількість опадів під час вегетації часто супроводжується великими, тривалістю до 30 –70 днів, бездощовими періодами, суховіями та періодичними посухами. Це зумовлює низьку продуктивність землеробства і значне коливання врожайності.

У гумідній зоні України – областях Полісся, Прикарпатському і Закарпатському регіонах та частково в Лісостепу – кількість опадів збільшується до 600–1000 мм на рік, що при меншій випаровуваності призводить до перезволоження земель. Посилює цей процес і те, що понад половину вказаних опадів випадає в теплий період року, інколи у вигляді злив, а також слабка дренованість території. Надлишкове і нерівномірне зволоження земель спричиняє нестійке ведення землеробства і значне зменшення його продуктивності.

Радикальним заходом для поліпшення умов ведення сільськогосподарського виробництва при недостатньому і надлишковому природному зволоженні земель є водні меліорації – зрошення в посушливих умовах і осушення чи регулювання водно-повітряного режиму грунтів у гумідній зоні.

Значних темпів розвитку водні меліорації України набули в 1965–1990 рр. За цей час площі поливних земель збільшились майже у чотири рази – від 650 тис. до 2, 6 млн. га, а осушені – від 1, 3 млн. до 3, 3 млн. га.

Досвід і практика використання поливних земель свідчать про високу ефективність зрошення як меліоративного заходу. Врожайність і продуктивність землеробства при його застосуванні зростає у два-три рази, а в посушливих умовах і вище. Займаючи трохи більше 8% орних площ, зрошувані землі забезпечують виробництво близько 20% загального обсягу сільськогосподарської продукції. В окремих областях з розвиненим зрошенням частка продукції, одержана з поливних земель, значно вища. В Херсонській області вона становить 46%, Запорізькій – 30, Одеській – 29, Миколаївській – 28%. В Автономній Республіці Крим на поливних землях вирощується 76% кормів, 90 – овочів, близько 70% фруктів.

Висока ефективність водних меліорацій і в зоні надлишкового зволоження земель. Створення оптимального водно-повітряного режиму в грунті дає змогу підвищити врожайність зернових у півтора-два рази, кормових культур – у два-три рази та залучити до освоєння нові перезволожені землі, що не використовуються. Врожайність зернових культур на всіх площах осушуваних земель за 1986–1990 рр. становила 33 ц/га, кормових коренеплодів – 453, багаторічних трав (сіно) – 40, льону (волокно) – 5, 9 ц/га.

Наприклад, про ефективність меліорації перезволожених земель у господарствах Рівненської області свідчать дані, наведені обласною державною дослідною сільськогосподарською станцією. Тут осушувані землі, що займають 31% загальної площі орних земель, забезпечують виробництво 30% зерна, 17 – цукрових буряків, 56 – льону-довгунцю, 36 – картоплі і майже 50% багаторічних трав на сіно.

Однак в останні роки при веденні водних меліорацій виникла низка проблем та негативних явищ, що знижують їхню ефективність. У даній дисципліні викладено основні напрями, положення та рекомендовані заходи, впровадження яких у виробництво сприятиме підвищенню ефективності водних меліорацій. В окремих розділах висвітлено питання оцінки розвитку зрошення і осушення земель, ефективності водних меліорацій, дано характеристику еколого-меліоративного стану земель, проведено аналіз їхнього використання. Приділено увагу реконструкції зрошувальних і осушувальних систем, технічному удосконаленню їх, автоматизації технологічних процесів, впровадженню еколого-меліоративного моніторингу.

У лекціях відображено економічні проблеми водних меліорацій, реформування земельних відносин на меліоративних системах, питання інвестиційної політики та правових відносин між землекористувачами і водогосподарськими організаціями. Значну увагу приділено визначенню основних напрямів подальших наукових досліджень з проблем ефективного ведення зрошувальних і осушувальних меліорацій.

Використання викладених рекомендацій, порад і настанов, розроблених на основі узагальнення досягнень науки та передового досвіду, сприятиме підвищенню ефективності водних меліорацій.