9. Розвиток зрошення в україні

Світовий досвід стабілізації землеробства у посушливих умовах і розв'язання проблеми забезпечення населення продовольством свідчать про пріоритетність зрошення у вирішенні цього завдання.

Нині у світі зрошують понад 255 млн. га, що становить в середньому 16% площі земель, які обробляються. У таких країнах, як Пакистан, Єгипет, Японія, усі оброблювані землі є меліорованими, в багатьох інших, наприклад Італія, Китай, меліоровані землі становлять 60–65%.

Перші спроби регулярного зрошення в Україні були у другій половині XIX століття. Зрошувані землі використовували винятково для вирощування овочів. У звіті Катеринославського земельного управління за 1915 рік, як велике досягнення, відмічалось, що вперше для зрошення в с.Више-Тарасівка на 21 десятині городу було застосовано механічну подачу води за допомогою двигуна потужністю 10 кінських сил.

У післяреволюційний період (1917 р.) здійснення планів ГОЕЛРО, побудова гідроелектростанцій та великих штучних водойм сприяли розширенню площ зрошення. У 1941 р. в Україні площа поливних земель досягла 90 тис. га, в 1950-му – 158 тис., в 1960-му – 268 тис., в 1965 р. – 543 тис. га. Особливо великих темпів водогосподарське будівництво і розвиток зрошувальних меліорацій набули після 1965 р.

Крім Каховської ГЕС, на Дніпрі введено в дію Кременчуцьку, Дніпродзержинську, Київську та Канівську гідроелектростанції, здійснено будівництво Північно-Кримського каналу, каналів Дніпро – Кривий Ріг, Дніпро – Донбас, водоводів Дніпро – Миколаїв і ін., що дало змогу створити для промислових районів Придніпров'я, Кривого Рогу, Харкова, Донбасу, Криму важливий водогосподарський комплекс, вирішити питання водопостачання населення, розв'язати енергетичні та транспортні проблеми і приступити до інтенсивного розвитку зрошення в посушливих умовах Степу.

Найвищі темпи іригаційного будівництва в Україні припадають на 1965–1985 pp., коли в середньому за рік вводилось в дію близько 100 тис. га поливних земель. За період 1986–1990 pp. приріст площ поливних земель зменшився і становив 20–30 тис. га в рік, а з 1991 р. розширення площ поливних земель практично призупинено.

На початок 1998 р. площа поливних земель в Україні дорівнювала 2448 тис. га, що становить майже 4% площ сільськогосподарських угідь, або близько 7% площі всіх орних земель.

Розглядаючи розвиток зрошення в Україні з точки зору конструкцій зрошувальних систем, техніки і технології поливу, можна виділити найбільш характерні його етапи.

Початковий етап (в основному довоєнний період) характеризується застосуванням поверхневого поливу по борознах або напуском по вузьких смугах і подачею води з тимчасової мережі каналів, переважно самопливним, інколи – машинним способом.

У процесі індустріалізації країни з метою підвищення продуктивності праці на поливі відбувався поступовий перехід від поверхневого поливу до дощування. Спершу (в 50–70-ті роки) дощування вели головним чином за допомогою навішування на трактор дощувальних агрегатів та установок типу ДДА, ДДН, інших пересувних або стаціонарних установок. З початку 70-х років розпочалось застосування повністю автоматизованих дощувальних систем із закритою зрошувальною мережею і самохідними широкозахватними дощувальними машинами типу "Фрегат", "Волжанка", "Дніпро" та ін.

Надійність роботи насосних станцій і закритої зрошувальної мережі на цих системах забезпечується застосуванням регулювальної і захисної арматури для стабілізації гідравлічного режиму. Відкриті міжгосподарські та магістральні канали мають протифільтраційне облицювання, для запобігання підняттю рівня ґрунтових вод на великих зрошуваних масивах застосовується дренаж.

В управлінні зрошенням використовують прогресивні методи оперативного планування поливів за допомогою інформаційно-обчислювальних систем, для контролю за розвитком ґрунтових процесів і запобігання негативним явищам створено гідрогеологомеліоративну службу. З 1997 р. на зрошуваних землях запроваджується система еколого-меліоративних моніторингових спостережень за станом поливних земель, яка дає можливість прогнозувати напрями розвитку і запобігати негативному впливу зрошення на поливні землі та довкілля.

У 70–80-ті роки зрошення в Україні за своїм науково-технічним рівнем відповідало кращим зарубіжним аналогам, а створені тут численні конструкції, методи, технологічні та організаційні рішення знаходили широке застосування в інших республіках Союзу РСР і за кордоном. Багато з цих рішень захищено авторськими свідоцтвами на винаходи. Проте в останні роки, особливо у зв'язку з різким зростанням вартості енергії, все більш відчутними стають такі недоліки зрошувальних систем, як велика енерго- і матеріалоємність, відсутність надійного водообліку, вразливість до корозії тощо.

Останнім часом інтенсивно розвивається мікрозрошення багаторічних насаджень, технічних, овочевих та баштанних культур. Ведуться розробки енергоощадливих технологій, зокрема шляхом зменшення напірності дощувальних машин і переведення систем з високонапірних у середньо- та низьконапірні.

Досліджується можливість переходу від дощування знову до поверхневого поливу, але на основі дискретного, або імпульсного, способу подачі води в борозни для попереднього замочування і забезпечення рівномірнішого зволоження грунту під час видачі поливної норми. Очікується, що економія поливної води та енергії при цьому становитиме до 30% порівняно з подачею в борозни постійної витрати. При цьому залишаються актуальними проблеми ретельного планування поверхні поля, підвищення продуктивності праці поливальників і необхідності детального екологічного обгрунтування цього способу поливу для конкретних грунтів.

Найбільші площі поливних земель сконцентровано в зоні Степу – 2099 тис. га, або 84% загальної площі зрошення. Стосовно до сільгоспугідь і орних земель це становить 8, 4 і 12, 8%. У Херсонській області зрошується 25, 6% орних земель, для Автономної Республіки Крим цей показник становить 29, 2. У Донецькій області частка поливних земель до площі орних дорівнює 9, 4%, у Запорізькій – 13, 4, Дніпропетровській – 10, 4, Одеській – 11, 2 і в Миколаївській – 11, 1%.

Наведені дані свідчать, що в областях посушливої агрокліматичної зони Степу зрошується кожний 8–9-й гектар орних земель.

У зоні Лісостепу зрошується 356 тис., на Поліссі – 10, 7 тис. га.

Даючи оцінку розвитку зрошувальних меліорацій, слід відмітити:

» в Україні в зоні недостатнього і нестійкого природного зволоження за останні десятки років створено потужну меліоративну базу з великими площами поливних земель, що можуть істотно впливати на підвищення загальної продуктивності степового посушливого землеробства та його стабільності;

» розвиток зрошувальних меліорацій характеризується будівництвом великих за площею меліоративних систем, великою протяжністю каналів та закритої зрошувальної мережі, технічною досконалістю гідроспоруд, оснащенням систем високопродуктивною автоматизованою поливальною технікою, високою продуктивністю праці на поливі. Недоліками закритих зрошувальних систем, які особливо помітно проявляються в останні роки, є їхня висока енерго- і матеріалоємність, відсутність надійного і зручного водо-обліку;

« зрошувальні меліорації у своїй основі мають потужну будівельну індустрію, необхідну мережу будівельно-монтажних організацій, заводи по випуску дощувальної техніки, а також необхідне забезпечення засобами механізації меліоративних робіт;

» розвиток і ведення зрошення в Україні характеризується високим рівнем експлуатації меліоративних систем, широким впровадженням автоматизації в управлінні водним господарством та застосуванням комп'ютерних систем в управлінні технологічними процесами;

» зрошувальні меліорації і водне господарство забезпечені необхідними науковими розробками з ефективного використання водних ресурсів, контролю за якістю води, планування раціональних режимів поливу і систем землеробства, підвищення родючості грунтів, поліпшення еколого-меліоративного стану земель, що в своїй сукупності забезпечує одержання високих врожаїв;

» співвідношення кількості земель з великим дефіцитом природного зволоження (близько 15 млн. га), тобто тих, які потребують додаткового зволоження, і наявних площ поливних земель показує, що досягнутий рівень розвитку зрошення неповною мірою відповідає потребам землеробства для докорінного підвищення його продуктивності і стабільності. Розрахунки показують, що стабільне виробництво сільськогосподарської продукції, в тому числі і в роки з посухами, може бути забезпечено при доведенні площі зрошуваних земель до 4, 0–4, 2 млн. га. Нині питання про ріст кількості поливних земель не ставиться. Головне завдання полягає в розробці і впроваджені заходів щодо поліпшення їхнього використання.