4.2. Агротехнічні заходи для підвищення ефективності використання поливних земель

Враховуючи кризовий стан економіки і відсутність інвестиційних можливостей у державі, напруженість з водними ресурсами, всезростаючі вимоги до екологізації сільськогосподарського виробництва, в тому числі з ренатуралізацією частини оброблюваних малопродуктивних угідь, можна вважати, що у найближчі 5–10 років масове, хоч у якихось значних масштабах іригаційне будівництво не проводитиметься. Тому основною проблемою у водогосподарсько-меліоративному комплексі буде інтенсифікація поливного землеробства і підвищення ефективності використання меліорованих земель.

4.2.1. Напрями використання зрошуваних земель

Поливні землі призначені забезпечувати гарантоване виробництво рослинницької продукції в умовах посушливості. Ці землі слід використовувати під найбільш продуктивні й економічно вигідні сільськогосподарські культури. Площа таких культур у сівозміні визначається спеціалізацією господарств, загальною площею поливних земель у них, забезпеченістю водою, матеріально-технічними та енергетичними ресурсами.

У степовій зоні основні площі поливних земель доцільно відводити під зернові й кормові культури, частка яких може становити 33–35 і 48–56% відповідно. У Лісостепу та на Поліссі слід збільшувати частку кормових культур та овочів і зменшувати площі зернових.

У зерновій групі основною культурою в найближчі роки повинна залишатись озима пшениця із площею посівів 50–55%. За такої умови вона розміщується по добрих попередниках, що дає змогу одержувати цінні та сильні пшениці, гарантує виробництво насіння високих репродукцій незалежно від погодних умов.

Подальше збільшення частки озимої пшениці у структурі посівних площ призводить до розміщення її по стерньових та пізніх попередниках, які погіршують фітосанітарний стан посівів і грунту і, як наслідок, знижують урожайність зерна, значно підвищують матеріальні витрати на його виробництво та собівартість. Зростання виробництва зерна в наступні роки повинно здійснюватись також завдяки розширенню площ у зерновій групі під кукурудзою від нинішніх 10–15% до 35–40%, що становитиме 235–270 тис. га. Це збільшить вихід зерна кукурудзи, не погіршуючи умов її вирощування, і разом з тим поліпшить попередники під інші культури сівозмін.

Удосконалення структури посівів кормових культур необхідно проводити в напрямі розширення багаторічних трав до 50–55% у кормовій групі. Вони стабілізують виробництво кормів та є важливим засобом збереження родючості грунтів. Наприклад, за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, за наявності в структурі посівів багаторічних трав у межах 22–25%, які відповідають сучасному стану виробництва, поповнюється 37– 41% гумусу, а при підвищенні їхньої частки до 28–30% – поповнення гумусу досягає 67–72%. При цьому слід також зауважити, що собівартість центнера зеленої маси багаторічних трав найнижча серед кормових культур. Наприклад, вона в 1, 7 раза нижча, ніж кукурудзи на силос. Розширення площі багаторічних трав доцільно проводити, вилучаючи трудомісткі однорічні трави. Така структура посівних площ дасть змогу збільшити частку проміжних посівів від 10 до 15–20%.

Зрошувані землі в густонаселених Донецькому регіоні та промисловому Придніпров'ї слід використовувати для гарантованого вирощування кормів та овочів.

У найближчі роки в зв'язку з реконструкцією рисових систем необхідно звернути увагу на стабілізацію посівних площ цієї культури і збільшення валових зборів рису.