4.2.5. Ресурсозберігаючі технології кормовиробництва на зрошуваних землях Лісостепу

Використання зрошуваних земель у зоні Лісостепу доцільно підпорядкувати головним чином кормовиробництву, оскільки кормові культури краще від інших оплачують врожаєм поливну воду. Високу продуктивність дають багаторічні трави – люцерна, конюшина та їхні сумішки з багаторічними злаковими, – кукурудза на силос і зерно, кормові буряки, соя, суданська трава, однорічні трави в повторних посівах, тобто культури, які формують велику кормову масу.

На зрошенні багаторічні бобово-злакові сумішки вигідніші від злакових як за врожайністю, так і за витратами енергії на вирощування. Сукупні витрати енергії на вирощування злакових залежно від рівня удобрення становлять (2, 1–4, 0) • 10³ ГДж, бобово-злакових – (2, 3–4, 1) • 10³ ГДж, а вихід валової енергії – відповідно (5, 5–14, 9) • 10³ та (11, 9–17, 8) • 10³ ГДж на гектар (гігаджоуль ГДж = 10⁹ джоулів). Енергетичний коефіцієнт, тобто відношення одержаної з врожаєм енергії до витраченої на вирощування врожаю, для бобово-злакових сумішок становить 4, 3–5, 2, тоді як у злакових цей коефіцієнт дорівнює лише 2, 6–3,7*. Заміна третини норми висіву насіння злакової сумішки бобовим компонентом дає можливість на гектарі посіву щороку економити 122 кг азоту і додатково одержувати 6, 4 • 10" МДж енергії.

За коефіцієнтом енергетичної ефективності люцерна і люцерно-стоколосова сумішка практично рівноцінні, хоч енергоємність центнера кормових одиниць сумішки, яка потребує внесення азоту, на 10–20% вища, ніж у люцерни. Ще більша різниця спостерігається за енергоємністю центнера протеїну – 35–40%. Тому на зрошенні і за умов обмежених ресурсів добрив та пального вирощувати люцерну енергетичне вигідніше, ніж її сумішку з стоколосом безостим.

Найменші сукупні витрати енергії при вирощуванні люцерни або її сумішки забезпечують технології весняної безпокривної сівби з унесенням гербіцидів, найбільші – при підсіві трав під кукурудзу на зелену масу.

За технологічними процесами найбільші витрати енергії при вирощуванні багаторічних трав припадають на Збирання і транспортування врожаю – 40–50%, потім на полив, удобрення. За статтями витрат коштів провідне місце займають пальне і мастильні матеріали – 40–49%. Тому важливого значення набуває комплектування агрегатів з мінімальними витратами пального в розрахунку на гектар. На живу працю припадає 6– 7, 5% сукупних витрат, причому понад 70% цієї частки відноситься на збирання і транспортування врожаю, тобто саме тут-в технологічному циклі слід вишукувати можливості економії.

При зрошенні і внесенні повної норми мінеральних добрив високу продуктивність забезпечують сумішки конюшини лучної з верховими кореневищними злаками. Збір сухої маси при використанні в сумішках тимофіївки лучної та стоколосу безостого досягає 147 ц/га, стоколосу безостого – 152 і очеретянки звичайної – 162 ц/га.

* При використанні методу енергетичної оцінки технологій за співвідношенням одержаної та витраченої енергії слід мати на увазі, що фактична вартість одиниці енергії (наприклад, джоуля або калорії), одержаної з урожаєм, І такої самої одиниці енергії з пального, далеко не рівнозначна (прим. ред.). В умовах зрошення і при внесенні добрив високу і сталу по роках врожайність дають і злакові трави. Але без внесення азоту вирощувати злакові сумішки на поливних малогумусних грунтах невигідно, енергетичний коефіцієнт зрошення не перевищує при цьому 0, 92.

Однією з найбільш урожайних культур на зрошуваних землях Лісостепу є кукурудза. Ранньостиглі і середньоранні її гібриди на формування одиниці врожаю витрачають на 20–30% менше води, ніж пізньостиглі, і після збирання зеленої маси раніше звільняють поле під повторний посів. Для збагачення силосної маси протеїном кукурудзу висівають з соєю або кормовими бобами, при цьому окупність поливної води підвищується.

Під кукурудзу вигідніше порівняно з мінеральними добривами застосовувати гній. Вища його ефективність зумовлюється незначними витратами на виробництво, наявністю в органічній речовині, крім основних елементів живлення, також мікроелементів та позитивним агрофізичним впливом на грунт.

Високу чутливість до поливу мають кормові буряки. Розміщувати їх доцільніше у прифермерських сівозмінах. Для одержання 1000 ц/га коренеплодів на сірих лісових грунтах, бідних азотом і середньо забезпечених фосфором та калієм, потрібно вносити 80 т гною з ni soKw. Ая^е вирощування цієї культури вимагає великих енергетичних витрат і дає відносно низьку енергетичну окупність, енергетичний коефіцієнт становить 3, 0–3, 4. Кормові буряки легко переносять високі концентрації поживних речовин у ґрунтовому розчині і добре піддаються програмуванню врожайності по основних елементах живлення.

Порівняння біоенергетичної ефективності кормових культур та їхніх сумішок наведено в табл. 4.5.

Застосування проміжних посівів на поливних землях дає можливість вирощувати на одній площі по два-три врожаї кормових культур за рік. При вирощуванні двох урожаїв найбільший вихід кормових одиниць і сирого протеїну забезпечує сумішка озимого жита та озимої вики в першому врожаї у поєднанні з сумішкою кукурудзи і кормових бобів для другого врожаю.

Найвищу продуктивність з одиниці площі за три врожаї за

Таблиця 4.5. Біоенергетична ефективність вирощування кормових

культур на зрошуваних землях Лісостепу за даними

Інституту кормів УААН

Кул ьтура	Вихід кормових одиниць, ц/га за рік	Енергоємність, ГДж, виробництва центнера		Енергетичний коефіцієнт
		кормових одиниць	протеїну
Люцерна:
весняного без-
покривного посіву	96, 2	0, 26	1, 31	8, 4
при підсіві під горох
з вівсом на
зелений корм	108, 2	0, 28	1, 44	7, 5
при підсіві під куку-
рудзу на зелений корм	100, 1	0, 31	1, 81	7, 0
+ стоколос безостий
весняного безпокрив-
ного посіву	99, 0	0, 30	1, 88	7, 8
+ стоколос безостий
при підсіві під горох
з вівсом на зелений корм 1 10, 4		0, 31	1, 99	7, 2
+ стоколос безостий при
підсіві під кукурудзу
на зелений корм	97, 8	0, 36	2, 44	6, 6
Конюшина лучна:
+ тимофіївка лучна
літнього посіву	98, 5	0, 34	1, 60	6, 6
+ стоколос безостий
літнього посіву	111, 1	0, 30	1, 46	7, 2
+ очеретянка звичайна
літнього посіву	114, 7	2, 9	1, 44	7, 4
Кукурудза на силос	136, 0	0, 30	2, 58	7, 2
Кормові буряки:
одноросткові	143, 0	0, 49		3, 6
багаторосткові	154, 0	0, 59		3, 1
Овес:
з горохом післяжнивне 18, 8		1, 55	8, 08	1, 6
з редькою олійною
післяжнивно	44, 9	0, 54	3, 13	3, 8
з гірчицею білою
післяжнивно	28, 8	0, 82	4, 17	3, 0
Озиме жито:
+ озима вика (перший урожай), післяукісно кукурудза
+ кормові боби
(другий урожай)	197, 0	0, 40	2, 95	5, 4
+ озима вика (перший урожай),
післяукісно кукурудза	+ яра вика + кормові боби (другий урожай),
післяукісно овес
+ редька олійна
(третій урожай)	189, 0	0, 52	3, 92	3, 5

безпечує посів озимого жита з озимою викою для першого врожаю, трикомпонентної сумішки кукурудзи, кормових бобів і вики ярої для другого та післяукісно вівса з редькою олійною для третього врожаю.

Призначення строків поливів слід вести з урахуванням тієї умови, що у критичні періоди росту культур навіть незначне водне голодування стає причиною значного зменшення врожаю та погіршення його якості. Втрати від запізнення поливу не можуть бути компенсовані жодним іншим технологічним прийомом. До і після критичного періоду вологість грунту може бути на 10– 20% нижчою від нижньої межі оптимальної, тобто поливати слід при 65–60% НВ. Це дасть змогу зберегти 15–20% поливної води без істотного зниження врожаю.

Критичний період люцерни збігається із фазою бутонізації, у конюшини лучної розпочинається з кінця фази стеблування і триває до початку цвітіння. Багаторічні бобові надто чутливі до нестачі води також на початку росту та при відростанні після скошування.

Критичний період у кукурудзи настає за декаду до викидання волоті і триває ще протягом двох декад після цвітіння. У кормових буряків він збігається? з періодом інтенсивного наростання листя і коренеплодів (приблизно за 45 днів після сходів до першої декади вересня), у сої триває від початку бутонізації до наливу зерна.

Люцерна двох-трьох років завдяки потужній кореневій системі добре засвоює воду з глибоких шарів грунту і тому для формування першого її укосу достатньо, як правило, природного запасу води. Під другий та третій укоси, які в сумі дають понад половину врожаю, достатньо по одному поливу, але не пізніше ніж через три дні після скошування травостою.

У період тривалої посухи, аби в короткі строки полити більшу площу, можна застосовувати менші поливні норми, а під час цвітіння і наливу зерна поряд з вегетаційними доцільно проводити освіжаючі поливи. За незначної витрати води вони забезпечують помітний приріст продукції.

Останній полив кормових буряків слід проводити скороченою нормою і не пізніше як за місяць до збирання врожаю. Поливи кукурудзи на силос треба припиняти за 8–10 днів до початку збирання. Зрошення сої закінчують на початку побуріння бобів.

Реальну економію поливної води забезпечує правильний обробіток грунту, який повинен повністю вбирати поливну воду і найменше випаровувати її з поверхні.

На посівах просапних культур та багаторічних трав перед першим поливом доцільно нарізати щілини в міжряддях. За наявності дернини на посіві трав щілювання краще проводити восени, це зменшить поверхневий стік весною і відтягне строк першого поливу. Ґрунтову кірку, яка найчастіше утворюється на сірих лісових та близьких до них грунтах, потрібно руйнувати середніми або легкими боронами, а перед з'явленням сходів – ротаційною мотикою. На посівах кукурудзи виконують після-сходове боронування до утворення на рослинах 4–5 листків. У міжряддях просапних культур грунт розпушують після кожного поливу.

На неудобрених або удобрених з порушенням оптимальних співвідношень між елементами живлення полях витрати води на створення одиниці сухої біомаси зростають на 20–40% і більше. Різко збільшуються витрати поливної води на одиницю продукції також при підвищеній кислотності грунту. Отже, важливою умовою економного використання поливної води є дотримання рекомендованих норм удобрення і вапнування кислих грунтів.