4.2.3. Система удобрення і родючість грунтів при зрошенні

Для формування високих урожаїв в умовах зрошення культурним рослинам необхідна чимала кількість поживних речовин. Дослідженнями встановлено, що при внесенні добрив у недостатній кількості та значному виносі елементів живлення більш високими врожаями виникає небезпека поступового зниження родючості грунту, а разом з тим і врожаїв вирощуваних культур.

За даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, середній за шість років досліджень винос поживних речовин деякими сільськогосподарськими культурами при зрошенні з гектара посіву і на тонну продукції наведено в таблицях 4.2 і 4.3.

Як видно з цих даних, з грунту при зрошенні та формуванні високої продуктивності рослин виноситься велика кількість основних елементів живлення – азоту, фосфору і калію.

Завдання, що ставиться перед системою удобрення на поливних землях, полягає в тому, щоб шляхом регулювання поживно-

Таблиця 4.2. Винос поживних речовин сільськогосподарськими культурами при зрошенні

Культура	Урожай, ц/га	Винос урожаєм (основною і побічною продукцією), кг/га
		N	Р205	К20
Озима пшениця	71, 9	198	72	147
Кукурудза (зерно)	98, 5	236	98	246
Соя	25, 0	200	56	62
Цукрові буряки	641	189	69	262
Кормові буряки	1500	415	135	325
Люцерна (сіно)	106	306	55	182
Картопля	250	125	50	225
Томати	600	192	60	240

Таблиця 4.3. Осереднені показники виносу поживних речовин на тонну продукції, кг

Культура	Елементи живлення
	N	1 Р205	К20
Озима пшениця	25–30	11–13	25–29
Кукурудза (зерно)	25–28	11–14	26–29
Сорго	23–25	9–10	28–33
Просо	ЗО	14	35
Ячмінь ярий	30–32	14–16	24–29
Соя	70–90	15–20	17–30
Кукурудза (зелена маса)	2, 2–3, 0	1, 0–1, 2	3, 0–3, 2
Буряки кормові
(коренеплоди)	2, 2–2, 9	0, 8–0, 9	2, 2–3, 0
Люцерна (сіно)	22–30	4, 5–5, 6	17–20
Картопля	5, 0	2, 0	9, 0
Томати	3, 2	1, 0	4, 0

го режиму грунту забезпечити не лише одержання високих і сталих врожаїв при високій якості продукції, але й зберегти та за можливості поліпшити родючість грунту. Тому в розрахунках планового рівня врожайності та відповідних доз добрив наведені вище дані слід розглядати як близькі до нормативних. Разом з тим необхідно мати на увазі, що вони одержані при дотриманні оптимальних співвідношень окремих елементів живлення і застосуванні прогресивних технологій. Якщо ж ці умови порушено або не дотримуються оптимальні режими зрошення, технології вирощування чи замість високоврожайних для посіву прийнято менш продуктивні сорти і гібриди, то в усіх цих випадках економічність та оптимальна віддача від добрив знижуються.

Для підтримання високого рівня родючості грунту у системі удобрення потрібно обов'язково передбачити внесення органічних добрив у поєднанні з оптимальними дозами мінеральних. При цьому необхідно мати на увазі, що органічні добрива не лише слугують джерелом поживних речовин, але й створюють та підтримують сприятливу структуру грунту.

Органічні добрива вносять у першу чергу під кукурудзу, цукрові й кормові буряки та інші просапні культури з таким розрахунком, щоб на один гектар сівозмінної площі припадало в середньому 12–14 т. При нестачі гною слід ширше застосовувати зелене добриво (буркун, гірчицю, редьку олійну, ріпак та ін.). Треба мати на увазі, що буркун білий за накопиченням азоту перевищує навіть люцерну. Для підвищення родючості грунту доцільно заорювати солому зернових та післяжнивні рештки інших культур.

Дози мінеральних добрив необхідно розраховувати на одержання запланованих урожаїв, але водночас враховувати і вимоги охорони довкілля від забруднення. У зв'язку з цим азотні добрива обов'язково слід вносити у дозі лише на запланований урожай, з урахуванням наявності цього елементу в грунті. Форми та строки внесення азотних добрив на поливних землях залежать також від механічного складу грунту.

Дози фосфорних і калійних добрив, розраховані за виносом запланованим урожаєм, визначають також з урахуванням фактичного вмісту цих елементів у грунті. Обов'язковою умовою їхнього ефективного використання є внесення основної кількості під основний обробіток грунту.

Викладені вище нові підходи до системи удобрення при зрошенні розроблено в Інституті зрошуваного землеробства УААН. Використання їх у практиці дає змогу скоротити потребу в мінеральних добривах не менш як на 30 –50% від середніх рекомендованих раніше доз, а також раціонально використовувати для одержання запланованого врожаю будь-яку наявну в господарстві кількість добрив. Ефективність системи удобрення забезпечується за умови поєднання її з оптимальною системою обробітку грунту, режимом зрошення та підбором культур у сівозміні (див. табл. 4.4).

Якщо щорічний винос поживних речовин з урожаєм не компенсується належним чином унесенням добрив, то це призво-

Таблиця 4.4. Орієнтовна система удобрень у зерно-кормовій 9-пільній сівозміні на темно-каштанових грунтах

о. м Зі	Культура	Під оранку				У рядки під час сівби		У підживлення
		гній	N 1	Р205 1	К2О	N	Р205	N	Р205
1 2	Люцерна							30–60	30–60
3	Озима
	пшениця		60–90	50–80			10	зо
4	Озима
	пшениця +		90–120	60–90	30–60		10	зо
	післяжнив-
	ний посів		60–90	50			10
5 6 7	Кормові буряки Кукурудза на зерно	60–80 40–80	160–180 90–120 90–120	80–100 60–90 50–80	30–60	10	20 10 10	30–60 30–60 30–60
8			90–120	60–90	30–60		10	30–60
9	Ячмінь ярий
	3 ПІДСІВОМ
	люцерни		30–60	100–120	30–60		10

Примітка. Дози гною – в т/га, дози мінеральних добрив – у кг/га діючої речовини.

дить до поступового вичерпання наявних ресурсів і систематичного виснаження грунту. Це становище, правильне для суходільного землеробства, набуває особливого значення для землеробства поливного, оскільки підвищення продуктивності поливних земель такою самою мірою може прискорювати їхнє виснаження.