4.2.4. Ефективність удосконалених технологій вирощування сільськогосподарських культур

Інститут зрошуваного землеробства УААН розробив ефективні технології вирощування сільськогосподарських культур, які передбачають раціональне використання матеріально-технічних, трудових і природних ресурсів. Упровадження їх у сільськогосподарське виробництво забезпечує одержання стабільно високих врожаїв та зниження собівартості вирощуваної продукції.

Енергоощадна технологія вирощування озимої пшениці дає змогу одержувати 70–80 ц/га зерна при зниженні витрат енергії на 20% завдяки ефективнішому способу обробітку грунту та раціональнішому використанню добрив. Якщо за звичайної технології витрати енергії на виробництво центнера зерна становлять у середньому 650 МДж, то за енергоощадної – 420 МДж.

Ресурсозберігаюча малогербіцидна технологія вирощування сої забезпечує одержання врожаю зерна 25–ЗО ц/га, зниження витрат на застосування гербіцидів на 40%, мінеральних добрив (завдяки біологічній азотфіксації) на 25–30%, що еквівалентно внесенню 30 кг/га азоту, та економію 20–25% поливної води.

Поряд із зеленим конвеєром польового кормовиробництва (одно- та багаторічні трави на зелений корм) розроблено комбінований вид зеленого конвеєра, за якого тварин у весняно-літньо-осінній періоди забезпечують кормами із зрошуваних культурних пасовищ з окремими ланками вирощування однорічних кормових культур.

Використання зрошуваних пасовищ поряд із забезпеченням великої рогатої худоби протягом пасовищного сезону збалансованими кормами дає змогу значно економити енергоресурси. Якщо на другому–четвертому роках використання пасовищ у зеленому конвеєрі польового кормовиробництва для годівлі 1000 голів великої рогатої худоби витрачається 2, 43 • 10⁴ ГДж, то в комбінованому типі зеленого конвеєра – лише 1, 3 • 10⁴ ГДж, у тому числі на скошування, транспортування та роздавання зеленої маси худобі – 0, 22 • 10⁴ ГДж проти 1, 14 • 10⁴ ГДж у зеленому конвеєрі польового кормовиробництва.

Заміна зеленого конвеєра польового кормовиробництва на комбінований при годівлі лише 1000 голів великої рогатої худоби протягом пасовищного сезону економить 1, 12 • 10⁴ ГДж сукупної енергії, або понад 200 т дизельного палива.

Удосконалена технологія вирощування люцерни дає можливість одержувати понад 600 ц/га зеленої маси і при цьому знизити витрати насіння на 40, поливної води на 15–18 та підвищити її окупність на 12–17% порівняно із загальноприйнятою технологією.

В основі інтенсивної технології вирощування томатів лежить низка технологічних блоків: система підготовки грунту, сівба, догляд за рослинами і збирання врожаю. В кожному з них при сучасному наборі механізмів можливі заміни, які призведуть до зниження енергетичного навантаження на технологічний процес. Наприклад, заміна в технологічному процесі загальноприйнятої технології підготовки грунту на безполицеву плугом-чизе-лем ПЧ-2, 5 дає можливість зменшити витрати енергії від 3, 77 • 10⁴ до 0, 71 • 10⁴ МДж на гектар. Заміни в інших блоках за врожайності 500 ц/га зменшують енергоємність виробництва при ручному збиранні від 307 до 163 МДж, або на 46, 1%. Кращі економічні показники має ресурсозберігаюча технологія і під час збирання врожаю комбайном: собівартість продукції нижча на 20, 2%, чистий прибуток на 7% вищий, енергоємність менша на 61%.

Подальший шлях підвищення ефективності рослинництва на поливних землях лежить через включення у число технологічних блоків також системи зрошення і сортозабезпечення.

Технологія вирощування томатів при краплинному зрошенні, застосована у ряді фермерських та колективних господарств Херсонської і Миколаївської областей, забезпечила одержання 1000–1200 ц томатів з гектара. При краплинному зрошенні звичайною стала врожайність огірків 800–1000 ц/га, перцю 500– 550, яблук 400–600 ц/га. Урожайність цибулі у фермерських господарствах Херсонщини досягла 600 ц/га.

Важливо відзначити, що новітні технології поливного землеробства не лише забезпечують вищу врожайність, але й є менш енерго- та ресурсоємними, а також екологічно надійними.

Постійне зростання цін на добрива, паливно-мастильні матеріали, електроенергію, сільськогосподарську техніку і запасні частини до неї призводить до перебоїв у матеріально-технічному постачанні виробництва, зниження врожайності і підвищення собівартості продукції рослинництва.

Аналіз структури нормативних витрат на вирощування основних сільськогосподарських культур показує, що вони спричинені передусім витратами на добрива, енергоносії та накладні витрати. Якщо у 1989 р. при вирощуванні озимої пшениці нормативні витрати на добрива становили 8, 0% загальних витрат, то в 1997-му – 32, 7%; при вирощуванні кукурудзи на зерно і на силос – відповідно 5, 6 і 23, 9 та 6, 0 і 30, 6%. Таке саме становище і стосовно паливно-мастильних матеріалів та електроенергії.

Значно зросла частка накладних витрат, що обумовлено недосконалою структурою та організацією сільськогосподарського виробництва. Якщо у 1989 р. на ці цілі припадало в середньому 6, 5–8, 1% загальних витрат на вирощування культур, то в 1997-му вони становлять 10–15%.

Аналіз витрат, пов'язаних з вирощуванням основних сільськогосподарських культур, переконує в тому, що головними причинами їхнього підвищення, зниження врожайності та високої собівартості є неправомірно високі ціни на енергоносії, матеріально-технічні засоби, неритмічне і в недостатній кількості постачання їх, низькі ціни на сільськогосподарську продукцію та недосконала структура й організація сільськогосподарського виробництва.

Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур та зниження собівартості вироблюваної продукції, що забезпечують розроблені в Інституті зрошуваного землеробства УААН технології, слід передусім:

встановити розумний, що витікає з дійсних витрат, паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію;

широко впроваджувати у сільськогосподарське виробництво енергоощадні та ресурсозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур, що передбачають раціональне використання матеріально-технічних і енергетичних ресурсів, використання бактеріальних добрив та біологічних засобів захисту рослин, високопродуктивних сортів тощо;

здійснювати систематичний поопераційний аналіз статей витрат та дійовий контроль за використанням основних видів ресурсів згідно з нормативними показниками.