4.2.2. Системи землеробства на поливних землях

Основу системи землеробства становить комплекс взаємопов'язаних організаційно-господарських, агротехнічних та інших заходів, що включають раціональні сівозміни, системи обробітку грунту, застосування добрив, системи захисту рослин тощо. Вказані складові повинні враховувати грунтово-кліматичні умови регіону і бути спрямованими на ефективне використання земель, тепла, вологи, матеріально-технічних ресурсів, збереження та підвищення родючості грунту, одержання високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур.

Застосування науково обґрунтованих систем землеробства на поливних землях слід вести з урахуванням таких особливостей зрошуваного землеробства:

» у структуру посівів включають набір вологолюбних культур і найбільш продуктивних, у тому числі і пізньостиглих, сортів та гібридів;

» із польових сівозмін виводять парові площі, а натомість уводять посіви післяукісних і післяжнивних культур для одержання двох і трьох урожаїв на рік з однієї і тієї самої площі; » обов'язкове введення в поля сівозмін посівів багаторічних бобових трав, які залежно від спеціалізації господарств повинні займати 25–40% поливних земель;

» набір культур у сівозміні за рівнем сумарного водоспоживання має узгоджуватись з водозабезпеченням земель або гідромодулем зрошувальних систем;

» система зрошуваного землеробства шляхом регулювання водного і поживного режимів та застосування інших заходів створює умови для одержання запланованих врожаїв сільськогосподарських культур, але зрошення, сприяючи одержанню високих врожаїв, призводить до виносу з грунту значної кількості поживних речовин, загострює тим самим проблему родючості грунту та вимагає застосування науково обґрунтованої збалансованої системи удобрення;

» поливи земель дощуванням чи іншими способами зумовлюють зміни агрофізичних властивостей грунтів, що в свою чергу ставить нові вимоги до обробітку грунту і догляду за культурами;

» зрошення, значно змінюючи мікроклімат посівів, створює сприятливі умови для забур'яненості поля та появи шкідників і хвороб рослин, що вимагає розробки і застосування спеціальної системи захисту рослин у поливному землеробстві;

» у системах землеробства при зрошенні особливого значення набувають хімічні заходи поліпшення фізичних і хімічних властивостей грунтів шляхом широкого використання меліорантів, особливо кальцієвих.

До основних відмін систем зрошуваного землеробства треба віднести і те, що в цих системах, як ні в жодній іншій, повністю і всебічно проявляють свою дію усі відомі закони землеробства, а це посилює вимоги до суворого дотримання науково обґрунтованого комплексу заходів вирощування сільськогосподарських культур.

Слід брати до уваги, що переважна більшість площ поливних земель в найближчі роки залишиться в багатогалузевих великих господарствах. Побудова сівозмін у них повинна вестися в межах існуючого землевпорядкування. Тому найбільше поширення матимуть 7–8-пільні сівозміни.

Зернові культури мають розміщуватись головним чином у польових сівозмінах, займаючи в них до 50–60% площі. На зрошувальних системах з гідромодулем до 0,35 л/с/га у сівозмінах перевагу слід віддавати озимій пшениці, а на системах з гідромодулем 0,4–0,5 л/с/га – кукурудзі. Обов'язковим елементом польових сівозмін залишається люцерна, частка якої повинна становити не менше 28–30%.

У кормових сівозмінах необхідно розмішувати переважно силосні та сінажні культури й багаторічні трави, займаючи 50– 60% площ, у тому числі травами 30 –40%. Найбільш розповсюдженими залишаються трав'яно-просапні кормові сівозміни.

У прифермерських сівозмінах вирощують головним чином зелені й соковиті корми, насичуючи сівозміни кормовими культурами до 65–100%, у тому числі багаторічними травами до 50– 60%. За наявності короткоротаційних сівозмін багаторічні трави слід вирощувати у вивідному полі (в полі поза сівозміною). Реформування земельних відносин, розпаювання земель, зокрема і поливних, потребує нових підходів до побудови сівозмін. Виділення фермерських господарств та інших землекористувачів з невеликими площами земель неминуче призведе до необхідності побудови короткоротаційних 3–5-пільних сівозмін. Такі господарства спеціалізуватимуться переважно на вирощуванні зерна і технічних культур. У зв'язку з відсутністю тваринництва в них із сівозмін випадуть поля багаторічних трав. Тому поповнення органічної речовини в грунті має відбуватися із залишеної на полі нетоварної частини врожаю.

Головним типом сівозміни в таких господарствах будуть польові. Співвідношення культур у короткоротаційних польових сівозмінах визначатиметься спеціалізацією господарства, його водозабезпеченістю та наявністю енергетичних ресурсів. Основною зерновою культурою в таких господарствах на найближчі роки залишиться озима пшениця та частково озимий або ярий ячмінь, як високотехнологічні і найменш трудо- і енергоємні культури. Займати вони можуть 50–75% сівозмінної площі без істотного зниження врожайності та погіршення родючості грунту.

Незважаючи на те, що за врожайністю зерна кукурудза перевищує озиму пшеницю на 30 –50%, у господарствах з обмеженими земельними й матеріальними ресурсами вона не набуде значного поширення внаслідок високої трудо- і енергоємності, а також неуніфікованості сільськогосподарської техніки з культурами суцільної сівби.

У біологічному землеробстві підживленню відводиться дуже важлива роль. Воно має ґрунтуватися на більш широкому використанні біологічних факторів регулювання родючості грунту. Перш за все, у сівозміні обов'язкові посіви багаторічних бобових трав повинні становити не менше 30%. Це дає змогу відчутно скоротити потребу внесення азоту мінеральних добрив, що позитивно позначиться на антропогенному навантаженні на грунт.

Основну увагу при біологічному землеробстві слід приділяти органічним добривам, їхнім унесенням забезпечується збереження та відтворення родючості грунту, підвищення вмісту та позитивний баланс гумусу в ньому.

Як органічне добриво, передусім необхідно використовувати гній, найкраще – напівперепрілий Вносити його, як і інші види органіки, переважно під просапні культури. Доцільно використовувати й інші види органічних добрив і перш за все зелені добрива. Для цього краще вирощувати бобові культури, які збагачують грунт азотом.

Важливим резервом поліпшення балансу гумусу є заорювання соломи зернових колосових та решток надземної маси інших культур. Для прискорення розкладу соломи та решток інших рослин на кожну тонну заорюваної органічної речовини обов'язково треба вносити 7–10 кг діючої речовини азотних добрив.

Разом з тим підвищення ролі органічних добрив і біологічних шляхів накопичення в грунті поживних речовин у біологічному землеробстві не передбачає повної відмови від застосування не тільки фосфорних та калійних, але й азотних мінеральних добрив. Вносити їх слід у науково обґрунтованих кількостях.

Дослідження, проведені в Інституті зрошуваного землеробства УААН, показали, що в сівозміні, де на частку люцерни припадає 30 –35% площ, рекомендовані дози мінеральних добрив для традиційної сівозміни за біологічної системи удобрення можна скоротити на 30% і одержувати такий самий урожай, як і при повних дозах.