Тема 5. Екологія зрошуваних та прилеглих до них земель план

1. МЕЛІОРАТИВНИЙ СТАН ЗРОШУВАНИХ ЗЕМЕЛЬ

2. ЗАХОДИ ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ МЕЛІОРАТИВНОГО СТАНУ ЗЕМЕЛЬ

3. НОРМУВАННЯ ВОДОКОРИСТУВАННЯ У ЗРОШУВАНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВ

4. ЕКОЛОГО-МЕЛІОРАТИВНИЙ МОНІТОРИНГ ЗРОШУВАНИХ ЗЕМЕЛЬ

5. ПЕРІОДИЧНЕ ПІДТОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ У ЗОНІ ЗРОШЕННЯ ТА ЙОГО ПРИЧИНИ

1. Меліоративний стан зрошуваних земель

Зрошення є одним з найбільш інтенсивних факторів антропогенного впливу на хід природних ґрунтових процесів, що зумовлює створення нових, не властивих для неполивних земель еколого-меліоративних умов.

Поряд з позитивним впливом зрошення на продуктивність землеробства в практиці ведення зрошувальних меліорацій може спостерігатись і розвиток негативних процесів, які є наслідком багатьох причин, у першу чергу недостатнього врахування характеру трансформації геосистеми, як комплексного об'єкта меліорації, в умовах зрошення, а також порушення природних режимів зволоження земель. Впливають і недоліки проектування та експлуатації меліоративних систем, недостатня адаптованість технологій вирощування сільськогосподарських культур до умов зрошення.

При порушенні хоча б однієї складової технологій поливного землеробства (наприклад, великі поливні норми, низька якість води, недостатня дренованість, недостатнє забезпечення або несвоєчасне внесення добрив і меліорантів, нераціональна система обробітку грунту, недосконалі сівозміни) може спостерігатись осолонцювання, засолення, підлуження та дегуміфікація грунтів, їхнє ущільнення і втрата структурності, просідання, суфозійні процеси, утворення подів, підняття рівня ґрунтових вод або й заболочування земель. В кінцевому результаті все це стає причиною зниження, а то й повної втрати родючості.

Для оцінки стану зрошуваних та прилеглих до них земель гідрогеолого-меліоративні експедиції в процесі ведення меліоративного кадастру використовують чотири показники:

глибина до рівня ґрунтових вод;

мінералізація ґрунтових вод;

солонцюватість грунтів;

засоленість метрового та триметрового шару грунту.

За даними кадастру (1995–1997), площа підтоплених земель з глибиною до рівня ґрунтових вод менше 1, 0–1, 5 м становить близько 5% загальної площі зрошення, з них заболочених – 0, 7% (17 тис. га) і перезволожених – понад 4, 6% (120 тис. га).

Осолонцьовані ґрунти займають близько 30 –40% площі зрошуваних земель, або 700–900 тис. га (солонцюватість, як показник для оцінки стану, введена в число критеріїв лише в останні роки і тому класифікація земель за нею ще триває). Найбільші площі осолонцьованих земель знаходяться в Херсонській області (426 тис. га) та в Автономній Республіці Крим (156 тис. га).

У значно меншій мірі зафіксовано наявність засолених земель – їхня площа становить 9, 3% (230 тис. га). Найбільш поширені вони в Херсонській області (25 тис. га), Донецькій (38, 5 тис. га), Дніпропетровській (56 тис. га), Миколаївській (32 тис. га), Одеській (29 тис. га) та в Автономній Республіці Крим (27 тис. га). Засолення на частині цих земель має природне (реліктове) походження, яке пояснюється неглибоким заляганням підземних мінералізованих вод, на іншій частині, де такі води піднялися після введення в дію зрошувальних систем, засолення слід вважати наслідком зрошення.

Дослідження інститутів гідротехніки і меліорації, ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського УААН показують, що на зрошуваних землях спостерігаються також процеси ерозії і гідроморфної трансформації грунтів та підстилаючих порід. Іригаційна ерозія, особливо за високої інтенсивності штучного дощу, посилює водну ерозію грунтів, що виникає під впливом атмосферних опадів.

Загальна площа зрошуваних земель України з проявами іригаційної ерозії становить близько 386 тис. га, або 14, 8%. Найбільша площа таких земель припадає на Донецький кряж: Донецька область – 116 тис., Луганська – 47 тис. га.

За даними кадастру добрий та задовільний стан, коли можна одержувати проектну та більш високу врожайність і немає загрози погіршення екологічних умов території, відмічено на 54% поливних земель:

задовільний стан, але із загрозою його погіршення – на 40% площ;

незадовільний, коли врожайність значно зменшується або й зовсім одержати її неможливо – на площі близько 7% зрошуваних земель (166, 6 тис. га).

В окремих областях частка земель із незадовільним меліоративним станом більша, ніж у середньому по Україні. Так у Херсонській області вона становить понад 11% (52500 га), Одеській – близько 11% (26, 4 тис. га), Миколаївській – понад 14% (27, 6 тис. га).

Наведена кадастрова оцінка меліоративного стану поливних земель свідчить, що майже кожен двадцятий гектар зрошення має незадовільний стан і не може забезпечити одержання проектної врожайності.

Останнім часом на підставі результатів загального і спеціального природно-меліоративного районування степової зони України, виконаного співробітниками Інституту гідротехніки і меліорації УААН, обгрунтовано пропозицію про включення у число наведених вище показників оцінки стану поливних земель також критеріїв еколого-меліоративної стійкості земель в умовах зрошення та прогнозу розвитку деградаційних процесів. У цьому разі площа земель з незадовільною оцінкою збільшується до 25–30% завдяки частині площ, які до цього мали оцінку задовільно із загрозою погіршення. Площа земель з доброю та задовільною оцінками зберігається на попередньому рівні.

Методику комплексної оцінки еколого-меліоративного стану зрошуваних земель, стійкості їх проти впливу водних меліорацій та прогнозування напрямів розвитку ґрунтових процесів регламентовано відомчими будівельними нормами ВБН 33-5, 5-01-97 "Організація і ведення еколого-меліоративного моніторингу" та розкрито в посібниках до цих будівельних норм. Із запровадженням моніторингових робіт у повному їхньому обсязі відпаде необхідність ведення кадастру меліорованих земель.