4.2.7. Агроландшафтне улаштування зрошуваних земель

Природні ландшафти мають властивість самоорганізації своїх екосистем і відзначаються стабільністю біоценозів, ґрунтових процесів, водного режиму. Стійкість природних ландшафтів і їхня біологічна продуктивність тим вищі, чим вища видова різноманітність біоценозів на них.

Агроландшафти з обмеженим набором сільськогосподарських культур, де кожне поле зайняте якоюсь однією культурою, не наділені стійкістю природних ландшафтів, їхнє існування повинно підтримуватись системою щорічних агротехнічних заходів, без чого кожен агроландшафт поступово набуває первісного природного вигляду і внаслідок перетворюється у природне кормове угіддя.

Ще меншу стабільність мають агроландшафти на зрошуваних землях, де для підтримання заданої продуктивності угідь необхідне інтенсивне антропогенне втручання з більшими затратами енергетичних та матеріально-технічних ресурсів. Тому задача агроландшафтного улаштування зрошуваних земель зводиться до пошуку оптимальних співвідношень між площами та напрямами використання продуктивних угідь, з одного боку, і площами природних екологічних стійких угідь та додатковими заходами для поліпшення екологічної ситуації на поливних і прилеглих до них землях, з іншого боку.

У сучасних умовах, за високого рівня розораності та господарського освоєння земель у зоні зрошення, створити збалансований агроландшафт, який відповідав би усім вимогам екології, практично неможливо, оскільки це вимагало б корінного перепланування існуючого землеустрою на великих площах та перетворення наявних тут угідь. Тому наведені нижче рекомендації з агроландшафтного улаштування зрошуваних земель доцільно застосовувати у міру можливостей під час проектування або реконструкції внутрігосподарських зрошувальних систем, при переплануванні схем землеустрою в процесі реорганізації господарств, як вимушений захід у випадках ренатуралізації або тимчасової консервації частини малопродуктивних чи сильно еродованих поливних земель та в інших подібних випадках. Заходи з агроландшафтного улаштування зрошуваних земель здійснюють державні землевпорядні організації у рамках положень Земельного кодексу України. Особливо важливою умовою агроландшафтного упорядкування зрошуваних земель є контурно-меліоративна організація усієї території, а також підвищення екологічної стабільності складових агроландшафту.

За критеріями екологічної стабільності розрізняють угіддя нестабільні з коефіцієнтом стабільності менше 0, 3; нестійко стабільні – 0, 3–0, 5; середні за стабільністю – 0, 5–0, 67 і стабільні з коефіцієнтом понад 0, 67.

У першу групу нестабільних угідь входять рілля (0, 14), виноградники (0, 29), у другу групу нестійко стабільних – лісосмуги (0, 38), фруктові сади і чагарники (0, 43). Присадибні городи за коефіцієнтом екологічної стабільності (0, 5) посідають проміжне місце між нестійкими та середньостійкими угіддями. У третю групу середніх за показником стабільності входять сіножаті (0, 62). До стабільних угідь належать пасовища (0, 68), водойми, ставки, болота (0, 79) та ліси (1, 0).

Важливу роль в агроландшафтному улаштуванні зрошуваних земель та підвищенні їхньої екологічної стабільності відіграють лісонасадження. В реальних природно-господарських умовах ведення степового зрошуваного землеробства основну увагу слід звертати на створення або реконструкцію систематично розташованих суцільних (без пробілів) лісосмуг. Кожна з лісосмуг повинна мати не менше п'яти рядів дерев (дуб, тополя, біла акація, лен, ясен, абрикос, шовковиця). Оптимальна відстань між лісосмугами становить 200–300, а їхня загальна площа – не менше 3, 5%.

Не поступаються лісосмугам за своєю меліоративною ефективністю сади.

Для закріплення ділянок змитих грунтів, шляхів поверхневого стоку – улоговин, западин, схилів та днищ балок – висаджують швидкорослі чагарники.

При улаштуванні агроландшафтів у зоні зрошення особливу увагу слід приділяти водоймам та іншим водним об'єктам. Спільний меліоративний вплив водойм і лісосмуг на ґрунти та мікроклімат спостерігається на відстані майже до 500 м від них. У число водних об'єктів входять зрошувальні канали, а також водойми, влаштовані у западинах і понижених місцях рельєфу, які заповнюються дренажно-скидними водами. Такі водойми можуть виконувати одночасно функції водоприймачів, джерел зрошення, використовуватись для риборозведення і рекреації.

За обсягами необхідних коштів і трудозатрат агроландшафтне улаштування зрошуваних земель досить трудомістке, крім того, корисний ефект від цих заходів проявляється лише через декілька років (не менше п'яти), тому справа ця повинна вважатися загальнодержавною.