Тема 3.8. Радіаційний і хімічний захист. Основні заходи з захисту населення від небезпечних хімічних та радіоактивних речовин.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту (ЦЗ), зменшення втрат та недопущення шкоди населенню та території в разі виникнення надзвичайних ситуацій (НС), пов’язаних з аваріями на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах, та в разі застосування ядерної зброї, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та підпорядковані їм сили та засоби незалежно від форми власності здійснюють радіаційний та хімічний захист.

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Радіаційний і хімічний захист забезпечується шляхом здійснення таких заходів:

• завчасного накопичення і підтримання в постійній готовності засобів радіаційного та хімічного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до зон можливого ураження;

• своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах;

• створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю;

• надання населенню можливостей придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

• розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об’єктів в умовах радіоактивного забруднення місцевості;

• завчасне обладнання радіаційно та хімічно небезпечних об’єктів засобами для проведення спеціальної обробки одягу, майна і транспортних засобів, а також санітарної обробки населення, постраждалого внаслідок надзвичайної ситуації;

• розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки.

Одним із заходів захисту від радіоактивних та хімічних речовин являється організація дозиметричного та хімічного контролю.

Дозиметричний та хімічний контроль проводиться під керівництвом начальників усіх ступенів та командирів формувань ЦЗ.

Дозиметричний контроль включає:

- контроль опромінення;

- контроль радіоактивного забруднення.

Контроль опромінення проводиться з метою отримання даних про поглинені дози радіації для первинної діагностики.

Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри.

Контроль опромінення людей поділяється на груповий та індивідуальний.

При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку та ін.), або проводиться розрахунковим методом за формулою:

, [Р]

в якій , [Р/год]

P_поч і P_к — рівні радіації на початку роботи і по її закінченню відповідно, Р/год;

T — час перебування на зараженій місцевості, годин;

K_посл — коефіцієнт послаблення (на відкритій місцевості дорівнює 1, в інших випадках – згідно таблиці).

При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Цей метод застосовується для тих категорій, до яких не можна застосовувати груповий метод.

Примітка: При відсутності індивідуальних дозиметрів, приладів для визначення потужності Гамма-випромінення в осередку контролю можна користуватися формулами для спаду потужності дози з часом з послідуючим визначенням дози опромінення.

Р_t = Р₁ ^• t ^-1,2 Р - при радіоактивному забрудненні внаслідок ядерного вибуху

Р_t = P₁ ^• t ^-0,5 Р - при радіоактивному забрудненні внаслідок аварії на АЕС.

Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні документи дозиметричного контролю:

1. Відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників.

2. Журнал контролю опромінення.

3. Карточка обліку доз опромінення.

4. Журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦЗ).

5. Донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше.

Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення.

Допустимі дози опромінення:

а) на воєнний час:

- при одноразовому опроміненні (до 4 діб) - 50 Р

- при багаторазовому опроміненні за 30 діб - 100 Р

за 3 місяці - 200 Р

за 1 рік - 300 Р

б) на мирний час:

Згідно НРБУ-97 встановлюються такі категорії осіб які зазнають опромінення:

• категорія А (персонал) – особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючого випромінювання;

• категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення;

• категорія В все населення.

Числові значення лімітів доз встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і, одночасно, гарантують настільки низьку імовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.

Для осіб категорій А і Б ліміти доз встановлюються в термінах індивідуальної річної ефективної та еквівалентних доз зовнішнього опромінення (ліміти річної ефективної та еквівалентної доз). Обмеження опромінення осіб категорії В (населення) здійснюється введенням лімітів річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії В. Останнє означає, що значення річної дози опромінення осіб, які входять в критичну групу, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для категорії В.

З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:

• дозу, яку отримують при медичному обстеженні;

• дозу опромінення від природних джерел випромінювання;

• дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення;

• дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

Згідно Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань ” № 15/98-ВР передбачені такі допустимі дози опромінення:

- для населення: 1 мЗв/рік (1000 мбер/рік - 0,1 бер)

- для персоналу: не більше 20 мЗв/рік (2000 мбер/рік - 2 бер). Допускається до 5 бер (50 мЗв) за умов, що середньорічна доза протягом п’яти років не більше 20 мЗв за рік (2 бер) в середньому. Ці дози не враховують вище приведені дози опромінення, які отримує людина в повсякденному житті.

Природний радіаційний фон обумовлюється космічним випромінюванням та природними радіоактивними речовинами.

Інтенсивність космічного випромінювання залежить від висоти над рівнем моря та сонячної активності. Земним джерелом є природні радіонукліди, які містяться в речовинах, які людина використовує у повсякденній діяльності.

Природний радіаційний фон для України складає у межах 0,01÷ 0,03 мР/год.

Контроль радіоактивного забруднення здійснюється з метою визначення ступені забруднення радіоактивними речовинами людей, тварин, а також: техніки, одягу, засобів індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу та інших об’єктів. Ступінь радіоактивного забруднення оцінюється шляхом замірів потужності експозиційної дози випромінювання від цих об’єктів приладами (ДП-5, ІМД-21 та інші).

На мирний час користуємося нормами, які визначені в “Основних санітарних правилах. ОСП-72/87” та НРБУ-97.

Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступені зараження ОР, НХР людей, тварин, техніки, одягу, засобів індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу та ін.

Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ).

Для контролю концентрацій горючих газів і випарів у повітрі застосовуються газоаналізатори та вимірювальні перетворювачі (стаціонарні), сигналізатори.

Газоаналізатори та вимірювальні перетворювачі (стаціонарні) призначені для вимірювання концентрації газів та випаровувань у повітрі. До них відносяться слідуючи типи приладів: ГТМ-1М, АІП-1, ЗУ-8, КЕІ-1.

Сигналізатори застосовуються для контролю до вибухонебезпечних концентрацій горючих газів і випарів та видачі сигналів про перевищення встановлених значень концентрації з метою забезпечення пожежо- та вибухобезпечності.

До них відносяться слідуючи прилади: ЩИТ-2, СОС-1, СГБ-1, СТХ-18, СПА-1, СТХ-7М, СТХ-17, ФОН-1, ЗОНД-1.

Якщо немає можливості визначити ОР, НХР - береться проба і відправляється на аналіз в СЕС.

Відповідальність за проведення контролю покладається:

- в містах та районах - на начальників відділів і служб ЦЗ міст, районів, командирів територіальних формувань ЦЗ;

- на ОГД - на начальників штабів та служб ЦЗ і командирів об’єктових формувань;

- за непрацюючим населенням - на Управління МНС та у СЗН від НЧК міст, відділи з питань НС районів з залученням начальників ЖЕКів.

На об’єктах розробляється наказ по організації дозиметричного та хімічного контролю , в якому визначається:

1. Порядок забезпечення технічними засобами контролю.

2. Організація видачі засобів контролю.

3. Облік доз опромінення та ступенів забруднення РР, ОР, НХР.

4. Подання донесень про поглинені дози, ступені зараження.

5. Обов’язки посадових осіб по веденню контролю.

Як висновок необхідно підкреслити, що своєчасне та постійне проведення дозиметричного та хімічного контролю в зонах радіаційного та хімічного забруднення може повністю запобігти від радіаційного, чи хімічного ураження, своєчасно визначити характер ураження та надати необхідну допомогу.

Для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань, радіоактивного зараження різноманітних предметів, місцевості для вимірювання поглинених доз опромінення застосовуються прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю.

Для виявлення в повітрі, на місцевості, техніці отруйних речовин призначені прилади хімічної розвідки. Для виявлення НХР в повітрі виробничих приміщень використовуються прилади типу “ Сирена ”.

За призначенням прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю діляться на групи:

Індикатори - найпростіші прилади радіаційної розвідки. За допомогою цих приладів вирішується задача виявлення опромінення і орієнтовної оцінки потужності дози, головним чином γ-випромінювання. За допомогою індикаторів можна встановити: збільшується, чи зменшується потужність дози. До цієї групи відноситься прилад ДП-64.

Рентгенометри - призначені для вимірів потужності дози рентгенівського, або γ-випромінювання. Їх діапазон виміру від сотих доль рентгена до декілька сотень рентген на годину. До цієї групи відносяться прилади ККТ-2, “ Кактус ”, ДП-5В, “ Прип’ять ” та інші.

Радіометри (вимірювачі радіоактивності) - призначені для визначення степені радіоактивного забруднення поверхонь обладнання, техніки, одежі, об’ємів повітря, продуктів харчування, фуражу головним чином β-частинами. За допомогою радіометрів можливе вимірювання і невеликих рівнів α-випромінювань.

Такими приладами є бета-гама-радіометр “Луч-А”, радіометр “Тисо”, радіометричні установки ДП-100 АДМ, ДП-5В та інші. Із побутових приладів можна використовувати “Прип’ять”.

Дозиметри - призначені для визначення сумарної дози опромінення, яку отримує людина за час перебування на зараженій місцевості головним чином γ-випромінюванням.

До цієї групи відносяться комплекти: ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 та інші.

Типові режими радіаційного захисту.

Під режимом радіаційного захисту розуміється порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

Тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів:

- рівня радіації;

- захисних властивостей захисних споруд;

- захисних властивостей промислових та житлових будівель.

На випадок ядерного вибуху відпрацьовано 8 типових режимів радіаційного захисту:

№ 1-3 - для населення, яке не працює;

№ 4-7 - для робітників та службовців об’єктів, які продовжують виробничу діяльність в умовах радіаційного зараження (працюють в закритих приміщеннях);

№ 8 - для особового складу формувань, які проводять аварійно-рятувальні роботи на зараженій місцевості.

Введення режимів радіаційного захисту здійснюється в декілька етапів:

а) для населення:

1-й етап - укриття населення в захисних спорудах;

2-й етап - поперемінне укриття в захисних спорудах та будинках;

3-й етап - укриття в будинках з обмеженим перебуванням на вулиці;

б) для робітників та службовців:

1-й етап - укриття в захисних спорудах;

2-й етап - робота з використанням для відпочинку захисні споруди;

3-й етап - робота з відпочинком у житлових будинках з обмеженим перебуванням на відкритій місцевості.

Користуючись режимами необхідно вважати, що робоче місце повинно бути розташовано в закритому приміщенні. Якщо люди працюють на відкритій місцевості, то запроваджується режим №8.

Режим № 8 передбачає позмінну роботу особового складу формувань в умовах радіаційного зараження.

Для захисту населення у випадку ускладнення радіаційної обстановки на АЕС передбачені тимчасові норми (режими захисту):

В Законі України НР 15/98-ВР “Про захист людини від впливу іонізуючих опромінювань ” прийнятого 14 січня 1998 року визначені заходи щодо укриття людей, по тимчасовій евакуації, по йодній профілактиці населення.

Заходи щодо укриття людей: якщо протягом перших десяти діб очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити - 5 мЗв (0,5 бер).

Тимчасова евакуація людей: якщо протягом одного тижня ефективна доза опромінення може досягти 50 мілізівертів (5 бер).

Йодна профілактика застосовується: якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопичення в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мілігрей (5 рад) згідно установленим міністерством охорони здоров’я України.

Рішення на введення режимів радіаційного захисту приймають:

для населення: - НЦЗ міста, району, сільської ради;

для робітників та службовців: - НЦЗ об’єкту.

Якщо на території населеного пункту або ОГД різні рівні радіації, то режим вибирається по найбільшому рівні.

При наявності на ОГД ЗС з різними К_посл режим захисту визначається по тому, яке має найменший К_посл , або окремо для кожної захисної споруди.

При рівнях радіації, коли захист не може бути забезпечений введенням режиму, проводиться евакуація. Рішення на евакуацію приймає старший начальник.

Таким чином, при завчасному розроблені та впровадженні режимів радіаційного захисту робітників та службовців об’єктів, а також населення, зменшить, або повністю виключить ураження людей.