Питання для самоконтролю

1. Що таке мовна норма?

2. Схарактеризуйте типи мовних норм.

3. Наведіть приклади поширених лексичних помилок.

5. Що таке терміни?

6. Як утворюються нові терміни?

7. Назвіть характерні ознаки термінів.

8. Що таке синоніми?

9. Яку роль відіграють синоніми у діловому мовленні?

10. Що таке професіоналізми? Наведіть приклади.

11. Що таке стандартизованість мови і чим вона характеризується?

12. Що таке канцеляризми? Наведіть приклади.

13. Що таке типізовані словосполучення? Наведіть приклади.

14. Як ви розумієте поняття „книжні слова”?

15. У яких випадках не рекомендується вживати іншомовні слова в ділових паперах?

16. Наведіть приклади іншомовних слів, які найчастіше вживаються в ділових паперах у сфері економіки і фінансів?

17. Що таке граматична норма?

18. Які типові порушення словозміни прикметників спостерігаються у діловодстві?

19. Особливості відмінювання кількісних числівників.

20. Що таке синтаксична норма? До чого призводять порушення синтаксичної норми у діловому стилі?

21. Що є важливою ознакою синтаксису ділових паперів?

22. Схарактеризуйте відомі вам порушення в побудові словосполучень.

23. Схарактеризуйте типові порушення в побудові речень. У яких випадках можлива ненормативність спільного додатка до однорідних присудків?

24. Які помилки можливі в складному реченні, де використовуються подвійні сполучники.

Тема ііі. Стилі сучасної української мови

_________________________________________________________

1. Поняття мовного стилю.

2. Науковий стиль.

3. Публіцистичний стиль.

4. Розмовний стиль.

5. Стиль художньої літератури.

6. Конфесійний стиль.

7. Характеристика офіційно-ділового стилю.

_________________________________________________________

1. Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреб, вдаються до різних мовних засобів. Вибір мовних засобів залежить від мети й завдань спілкування, суспільної сфери спілкування, його змісту та форми (усної, писемної, діалогічної, монологічної), умов спілкування.

Літературна мова поділяється на стилі: слово "стиль", що походить від лат. stilis – "палична для письма", тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і Середньовіччя, – багатозначне і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та в інших науках.

Функціональний стиль мови – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів: лексики, фразеології, граматики.

Кожен стиль має: а) сферу поширення (коло мовців), б) призна-чення, в) систему мовних засобів, г) стилістичні норми, д) підстилі,

е) жанри реалізації.

Виділяють п'ять функціональних стилів сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний. У мовній практиці набуває ваги також конфесійний стиль. У межах кожного стилю сформувалися підстилі, що сприяють доцільнішому й точнішому відображенню конкретних проявів мовної діяльності.

2. Науковий стиль – обслуговує ділянки наукових знань, сферу науки: його функція – вироблення й осмислення об'єктивних знань про дійсність. Мовні засоби творення спрямовані на виконання трьох основних завдань: інформування, пізнання, вплив. Для сфери наукового спілкування характерне найбільш точне, логічне однозначне вираження думки. Найголовнішою формою мислення в галузі науки є поняття, а мовне втілення динаміки мислення виражається в судженнях і висновках, що чергуються в строгій логічній послідовності. Думка строго аргументована, особливо акцентується хід логічних міркувань. Аналіз і синтез взаємозв’язані, оскільки перший є необхідною умовою існування другого, а основне призначення науки – виявляти закономірності.

Варто розрізняти, з одного боку, характер і хід мислення саме в процесі наукового пізнання і, з іншого, - втілення результатів мислення в наукових творах. У текстах з’являються додаткові, на відміну від дослідницького етапу, завдання “оформлення” думки (спосіб доведення, рівень полемічності, опис чи роздум, ступінь популяризації). У зв’язку з цим етапи внутрішнього й зовнішнього мовлення не тотожні за мовним втіленням. Тому варто пам’ятати, що остаточна кристалізація мислення (наукових положень) здійснюється саме в зовнішньому, а не у внутрішньому мовленні.

Найважливішими рисами наукового стилю, що випливають із абстрактності (понятійності) та строгої логічності мислення є узагальнений характер і підкреслена логічність викладу. Типовими для наукового мовлення є змістова точність (однозначність), відсутність образності, прихована емоційність, об’єктивність викладу, певна сухість і строгість, що не виключають своєрідної експресивності. Особливості прояву цих рис можуть змінюватися залежно від жанру, теми, форми й ситуації спілкування, авторської індивідуальності та інших чинників.

Основні стильові риси наукового мовлення виражаються через абстрактний і узагальнений характер наукового тексту. Це проявляється перш за все в тому, що майже кожне слово виступає тут як позначення загального поняття чи абстрактного предмета, напр.: Логістика- наука управління матеріальними потоками від первинного джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, що пов’язані із товарорухом, і віднесеними до них потоками інформації. Характерно, що конкретна лексика виступає для позначення загальних понять, напр., До сфери транспорту входить велика кількість видів послуг, пов’язаних із розподілом товарів між виробником і споживачами. Сучасний склад промислового підприємства – це складна інженерна споруда, що має велику кількість взаємопов’язаних елементів. Абстрактно-узагальнений характер мовлення підкреслюється за допомогою спеціальних лексичних одиниць (звичайно, регулярно, завжди, кожний, всякий) і граматичних засобів: неозначено-особових речень, пасивних конструкцій, напр., (Виділяють такі контактні групи... Виконується конкретизація напрямів удосконалення).

Підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-популярний, навчально-науковий, науково-технічний. Вони реалізуються через такі жанри: стаття, монографія, дисертація, лекція, автореферат, курсова робота. Відзначаються ясністю, логічністю, однозначністю, об'єктивністю, докладністю.

Основні риси і жанрова різноманітність зумовлюють підбір таких мовних одиниць: книжна лексика, складносурядні і складнопідрядні речення, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, вставні структури.

Визначальна риса наукового тексту –- поділ на абзаци, рубрики, відсутність відкрито вираженої емоційності, тенденції до стандартності мовного оформлення, висока частотність використання термінології, монологічний характер письмових текстів.

Зразки наукових текстів

Суто науковий: Страхування – система особливих перерозподільних відносин, що виникають між учасниками страхового фонду у зв’язку з його утворенням за рахунок цільових грошових внесків і використанням на відшкодування збитку суб’єкта господарювання і надання допомоги громадянам (чи їх родинам) у разі страхових випадків у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерті і т. ін.). розрізняють: майнове страхування, об’єктом якого виступають різні матеріальні цінності; особисте страхування, основою якого є події в житті фізичних осіб; страхування відповідальності, предметом якого служать можливі зобов’язання страхувальника з відшкодування збитків (шкоди) третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об’єктом вважається ризик неотримання прибутку чи утворення збитку. (Гриньова В.Н., Коюда В.О. «Тлумачний словник економічних термінів»)

Економічний зміст фінансового менеджменту клієнта - оптимізація фінансових потоків клієнта з урахуванням особливостей його діяльності (ринок, його сегмент, зв’язки з постачальниками і покупцями, оборотність коштів, зміна сум вільних залишків на рахунок, коливання обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості, можливостей вивільнення коштів для інвестування; якість менеджменту і ступеня готовності клієнта приймати і використовувати пропоновані банківські продукти і послуги; оцінка потреб клієнта в банківських продуктах і послугах на основі вивчення конкретних проектів господарської діяльності клієнта з позиції можливої участі в них банку) з метою забезпечення стійкої диверсифікованої ресурсної бази банку, що забезпечує ефективність його фінансових вкладень на основі збалансованої структури портфеля активів і пасивів банку. (Гриньова В.Н., Коюда В.О. «Тлумачний словник економічних термінів»)

Науково-публіцистичний: Перехід до ринкових відносин, пріоритетність питань якості продукції та забезпечення її конкурентоспроможності змінили вимоги до робітника підприємства, підвищили значення творчого ставлення до праці й високої професійності. Якщо раніше головна увага приділялася розвитку та вдосконаленню технічного прогресу, впровадженню прогресивних технологій, модифікації організаційних структур, то сьогодні на перше місце висувається особа працівника, іншими словами, саме особистості визначають сутність і ефективність економіки. Для її розвитку необхідно сформувати сприятливе середовище, в якому буде реалізовано трудовий потенціал та індивідуальні можливості людини, яка отримує задоволення від виконаної роботи й суспільного визнання своїх досягнень. («Економіка розвитку» ХДЕУ, 2003).

Науково-популярний: Що вивчає економіка

Кожна розсудлива людина, будь-яка сім'я, країна, людське суспільство в цілому щодня вирішують одну з найважливіших проблем - створення сприятливих умов для свого життєзабезпечення й подальшого розвитку. Для цього необхідно підтримувати необхідний рівень споживання матеріальних благ, задовольняти духовні потреби людей. Однак природа все це в готовому вигляді не дає. Людина повинна трудитися, створювати необхідні блага, пристосовуючи ресурси природи до своїх потреб. Чим краще, продуктивніше трудиться людина, чим раціональніше використовує вона наявні ресурси, тим повніше задовольняються її потреби. Слід також зазначити, що в процесі виробничої або господарської діяльності людина в тій або іншій формі неминуче вступає в стосунки з іншими людьми, і виробництво за своєю суттю є не індивідуальним, а суспільним, породжуючи складну систему господарських зв'язків.

Економічна теорія як навчальна дисципліна вивчає найбільш фундаментальні закони господарського життя суспільства й охоплює досить велику й різноманітну за своїм змістом галузь знань, що зумовило виділення її окремих розділів, що вивчають різні рівні господарського життя (мікро- і макроекономіка, світова економіка). На основі загальної економічної теорії утворилася сукупність конкретних економічних наук, що відбивають окремі сторони господарської діяльності (менеджмент, облік, фінанси, інвестування й ін.), особливості галузевих економік (економіка промисловості, сільського господарства, транспорту й ін.), раціонального використання ресурсів (наприклад економіка праці). (Основы экономических знаний (для абитуриентов) ИНЖЕК, 2003)

Науково-навчальний: Концепція розвитку економічної освіти є методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування суспільства знань і соціально орієнтованої економіки і визначає методи розв’язання нагальних проблем у сфері економічної освіти шляхом усвідомлення її цілей, завдань, змісту і технологій.

Головними компонентами економічної освіти є її зміст і організаційно-освітні технології її забезпечення. Вони мають свої особливості в різних складових економічної освіти – загальноекономічній та професійно-економічній.

Особливості змісту професійно-економічної освіти зумовлюються вимогами до її кінцевого результату – формування духовно багатої творчої особистості, для якої професійні знання, вміння, навички і їх постійне оновлення становлять основу самореалізації в економічній сфері суспільства.

Зміст економічної освіти складає комплекс соціально-економічних знань, умінь і навичок, якими повинна володіти людина для забезпечення надійного функціонування та розвит ку економічного базису суспільства. («Економіка розвитку», ХДЕУ, 2003)

2. Публіцистичний стиль. Публіцистика обслуговує сферу суспільних стосунків (політику, ідеологію, економіку, культуру), тому відзначається широким діапазоном. Основні функції – інформаційно-пропагандистська та агітаційна – спрямовані на вирішення актуальних суспільно-політичних проблем, пропаганду певних думок та ідей.

Через цей стиль здійснюється вплив на свідомість людини, на її переконання формується певна суспільна думка. З огляду на таке призначення публіцистичного стилю визначальною його рисою є поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням. У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають різне співвідношення, однак здебільшого вони повинні бути взаємно зрівноважені.

Публіцистичний стиль почав формуватися наприкінці ХVІ – ХVІІ ст. Джерела його витікають з наукового і художнього стилів, тому текст передбачає два компоненти – інформативний та оцінний. Цей стиль відзначається підвищеною емоційністю та докладністю, переконливістю, визначальні риси його логічність і образність.

Характерна риса публіцистичного стилю – орієнтація на усне мовлення, елементи якого надають експресивних відтінків висловленому, сприяють зацікавленню читача чи слухача. Широко використовується діалогічна форма мовлення, авторські монологи, цьому стилеві притаманні чіткі політичні оцінки.

Мовні засоби: вживання елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів; суспільно-політичної, соціально-економічної термінології, зокрема, і в переносному значенні, іншомовної лексики, відповідних фразеологізмів, перифраз, багато інновацій. Цьому стилю властивий неускладнений синтаксис, питальні, окличні та спонукальні речення. Стиль реалізується в таких жанрах: фейлетон, стаття, репортаж, інтерв'ю, повідомлення, агітаційні виступи.

За жанровою різноманітністю, мовними особливостями та способом передачі інформації публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв’ю і т. ін.); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси й т. ін.); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії); а також можна виділити політико-агітаційний, ораторський, рекламний підстилі.

Зразок публіцистичного стилю

Ювілей Василя Симоненка

Минулої післяріздвяної суботи Біївці стали свідками того, як диплом Лауреата премії імені їхнього славного земляка отримав поет з Криму – Сергій СУРМАЧ. Це відбулося під час святкування 70-річчя від дня народження Василя Симоненка. На святкування прибуло чимало гостей з Києва, Черкас, Полтави, Харкова… Усі вони разом з місцевими селянами відвідали відреставровану хату поета, тут на порозі вишневої колиски лунали теплі, щирі слова про нього, теплі спогади про славного витязя української поезії.

Хіба можна було, скажімо, небентежитись, слухаючи народного депутата України, поета, академіка Бориса Олійника.

- Сьогодні ми всі стали свідками великих зрушень в Україні, - каже Борис Ілліч, - події на майдані, то ніби прорив України у світ і недаремно нині наша держава на устах всього людства.

Але майдан починався не з минулої осені, а з таких, як Василь Симоненко. Це не лише поет, це явище у нашій історії.

Один за одним запрошується до слова однокурсник Василя Симоненка, журналіст «Сільських вістей» Володимир Біленко, відомий перекладач, товариш поета Анатолій Перепадя, лауреат національної премії ім. Шевченка, професор Михайло Наєнко, лауреати премії

ім. Василя Симоненка Юрій Смолянський та Олекса Лищенко з Черкас.

Приймаючи відзнаку – диплом лауреата премії ім. Василя Симоненка, Сергій Сурмач схвильовано каже: «Я невимовно радий, що в рік 70-річчя мого улюбленого поета заслужив такої шани. Сприймаю це як аванс, як обов’язок і надалі писати чесно, відверто, патріотично».

Отже, вітаймо ще одного лауреата Симоненківської премії.

3. Розмовний стиль. Обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім'ї, на виробництві. Має два різновиди: розмовно-побутовий і розмовно-офіційний підстилі.

Особливості: непідготовленість, невимушеність; риси: емоційність, економія мовних засобів, їх надлишковість, стандартизація й індивідуалізація мови, прив'язаність до ситуації.

Мовні засоби: загальновживана (нейтральна й емоційна), лексика, слова без значення, оцінні; використання займенників, дієслів, вигуків простих неускладнених речень, усічені структури; тексти мають діалогічний характер, багатство інтонацій.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматикою, а звичаєм – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. У даний час спостерігаються вплив інших стилів на розмовний і, навпаки. Однак використовувати одиниці інших стилів у розмовному варто обережно, щоб не викликати непорозумінь.

Сфера вживання – побутові стосунки, неофіційне спілкування у професійному середовищі.

Зразок розмовного стилю

Богдан відчиняє двері інститутської канцелярії, де справді Маргарита Іванівна проворними пальцями розстрілює тишу.

– О, це ви, Богдане? – радісно дивується Маргарита Іванівна, та посмішка відразу ж згасає на її напіврозквітлих, як пуп’янок, устах, – Богдане, ви хворі?

• Ні, здоровий, – невпевнено відповідає студент.

• А що ж з вами?! І де ваші очі?

• Очі? На місці.

Маргарита Іванівна – це худе, добре оленятко, що чомусь прибилося до канцелярських лісів, підводиться з стільця, і її довгі ноженята, і струнка постать, здається, розганяють тіні низького зимового дня.

– В глибини позападали ваші очі. Але в які глибини? Знову ночі за книгами чи ходите вантажити на вокзал?

– Ні, я здорожився. Саме в заметіль вирвався додому, насилу дочапав.

Маргарита Іванівна безнадійно похитала отією голівкою, біля якої, мов бджоли, гуділи студенти.

• Навіжений, як і всі, хто пише вірші. Ви, напевне, застудились?

• Наче ні.

– Та хіба ви скажете? – вона приклала руку до його чола. – Температури наче нема, а нерозсудливість аж шелестить. Я вам завтра сушеної суниці й липового цвіту принесу. Сама сушила.

• Тоді я зразу одужаю.

• Боже! – сплеснула руками дівчина і засміялася. – Навіть наш Богдан спромігся на комплімент. Який прогрес! За це я вам завтра принесу подвійну порцію суниць і цвіту. (Михайло Стельмах «Дума про тебе»)

4. Художній стиль. Стиль літературної мови, що застосовується в художній літературі. Відрізняється від інших стилів тим, що в ньому відсутня регламентація використання мовних засобів, можуть входити елементи будь-якого стилю: просторічна, жаргонна і діалектна лексика, експресивна, емоційна, оціночна і нейтральна, що пов'язано із основною функцією мови художнього твору – зображальною. Таким чином, у художньому стилі мовні засоби служать специфічній меті – побудові художнього образу. Тут вживаються такі засоби художньої образності, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія, використовуються речення усіх видів складності, різноманітність інтонаційних відтінків на рівні монологу, діалогу, полілогу.

Його призначення пов’язане з виконанням естетичної функції – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу.

Специфіка мови художніх творів полягає в різко виявленій індивідуальності, неповторності мови кожного письменника, в широкому використанні елементів різного стилістичного забарвлення. Тому характерною його рисою є незамкнутість.

Стиль художньої літератури має такі підстилі і жанри: епічний (роман, повість, оповідання), ліричний (ода, гімн, поема, послання), драматичний (комедія, трагедія, драма).

Зразки художнього стилю

У місячній повені і в марищі тіней утопилися ліси. Передосінній сум тече по тихих стовбурах і затікає жовтизною у листя, міддю в жолуддя, огнем у горобину. І гіркістю горобини, і вогкістю грибовищ, і терпкістю хвої, і бродінням опалого листу пахне тепер лісова земля, що в доброму напівсні вибиває з-під кореня то боровика, то красноголовця, то рижика, то бабку – хай побавляться дрібнята під місяцем, бо під сонцем люди не дадуть.

Затопленим лісом іде, поспішає Богдан і не знає, де б’ється його серце – чи і грудях, чи попереду в деревах. Дурило воно його раніше, дурить і тепер. Іноді здавалось, що хтось іде попереду – виразно чулась жіноча хода – чи не Яринина? Він кидався у тіні, у місячні стовпи, а кроки стихали чи озивалися збоку. То, напевне, були кроки осені, чи луни, чи печалі його. (Михайло Стельмах «Дума про тебе»)

Леся Українка

ТИША МОРСЬКА

В час гарячий полудневий Виглядало у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна світла Та злотистої блакиті, Певне, тут не чули зроду, Що бува негода в світі! Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плеском на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, – В’ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти! Попливла б я на схід сонця, А від сходу до заходу, Тим шляхом, що проложило Ясне сонце через воду. Не страшні для мене вітри, Ні підводнії каміння, – Я про них би й згадала В краю вічного проміння.

5. Конфесійний стиль. Функціональний стиль сучасної української літературної мови, що діє в сфері релігії та церкви й обслуговує релігійні потреби суспільства. Конфесійний стиль склався в українській мові в ХVІ – ХVІІ ст., але пізніше службу в українських церквах було заборонено проводити українською мовою (з 1686). У середині ХІХ ст. конфесійний стиль набуває піднесення у зв'язку з появою перекладів українською мовою Євангелія та Біблії.

Сфера використання: проповіді, молитовники, служебники, переклади.

Підстилі: публіцистичний, науковий, художній.

Характерні мовні засоби: церковна термінологічна лексика, слова-символи, непрямий порядок слів у реченні і словосполученні, наявність метафор, алегорій, що сприяє небуденності, піднесеності.

Важливо відзначити, що стилі мають багато спільного, взаємодіють між собою. Дотримання стилістичних норм ґрунтується на мовному чутті. Їх порушення спричинюють незнання стилістичних ресурсів, невміння їх використовувати.

Зразок конфесійного стилю

1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.

2. З Богом було воно споконвіку.

3. З ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

4. У ньому було життя, і життя було – світло людей.

5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

6. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Іоан.

7. Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували.

8. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.

Євангеліє від Іоанна, 1,1-8

6. Офіційно-діловий стиль (ОДС) слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. За визначенням А.П. Коваль, "ОДС – це стиль, який задовольняє потребу суспільства в документальному оформленні актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також окремими громадянами в офіційній сфері спілкування" [1, с.10]. Цей стиль властивий офіційним документам. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ – ХІІ століть (Мстиславова грамота), в українсько-молдавських документах, українських грамотах ХІV – ХV ст., українських літописах.

"Офіційний" – походить від лат. oficialis – що означає "служба". Має три значення в сучасній українській літературній мові: 1. Який запроваджується, регулюється урядом, урядовою установою або службовою особою; урядовий, службовий; 2. Витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей; 3. Позбавлений невимушеності; стриманий діловий, формальний або сухий (В. Яременко. Новий тлумачний словник української мови. – т. 3).

ОДС застосовують для написання інструкцій або пояснення методів у роботі. Офіційні документи регламентують життя суспільства та державних стосунків через кодекси, постанови уряду, закони та інші документи.

ОДС має три підстилі:

1) адміністративно-канцелярський – обслуговує професійно-виробничу сферу, визначається детальною регламентацією та найбільшою жанровою різноманітністю. Втілюється в таких жанрах: довідка, заява, паспорт.

2) законодавчий – обслуговує сферу законотворчості. Реалізується в таких жанрах , як конституція, закон, указ.

3) дипломатичний – обслуговує сферу міждержавних стосунків. Реалізується в жанрах – нота, заява, ультиматум.

ОДС обслуговує сферу ділових стосунків і може існувати у двох формах: усній і письмовій. Усна форма стилю не має чіткої градації за підстилями, тут можна виділити лише такі жанри, як нарада, переговори, телефонна розмова, бесіда, різні види публічних виступів.

Функції стилю. Виконуючи загальну комунікативну функцію, цей стиль реалізує і свою основну функцію – інформаційно-настановчу. Широта сфери обслуговування цього стилю – від офіційних міжособистісних стосунків – до міжнародних. Тематична неоднорідність і жанрова різноманітність дозволяють виділяти в цьому стилі різновиди: юридичний (законодавчий), адміністративно-канцелярський, дипломатичний.

Кожен із цих підстилів по-своєму реалізує основну функцію ОДС. Наприклад, автобіографія має лише інформативну функцію, наказ – настановчо-інформативну, розпорядження – настановчу.

Особливості письмової форми ділового стилю.

1. Відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Відсутність мовної ситуації.

2. Не завжди відома кількість співрозмовників та якісний склад аудиторії (за віком, професією, освітою).

3. Письмова форма є вторинною щодо усної, спирається на усну форму як своє джерело.

4. У письмовому мовленні наявна закріпленість текстів за формою існування наприклад: (паспорт існує тільки у писемній формі).

5. Монологічний характер письмових текстів. Потенційно необмежена кількість копій.

6. Наявність графічних знаків, властивих тільки письмовій формі (букви, цифри, позначки, схеми, діаграми).

7. Спілкування в письмовій формі не пряме, а опосередковане – через папір. Це зумовлює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшення, сувора регламентація засобів і структури тексту, традиційність, консерватизм.

Ці особливості письмової форми зумовлюють певні вимоги до письмових текстів ОДС, його норми і основні риси.

1. Стислість і уніфікованість. Ця риса стилю виявляється в широкому використанні кліше – усталених словесних формул, закріплених за певними ситуаціями спілкування. Якщо в інших функціональних стилях кліше є, як правило, стилістичним недоліком, помилкою, то тут сприймається як звичайний, обов'язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

Кліше – це мовні одиниці (словосполучення, чи слово з прийменником), яким властиві постійний склад компонентів та їх порядок, звичність звучання, відтворюваність готових блоків: встановити контроль, у зв'язку з, надати допомогу та ін.

Вирізняють такі види кліше:

- прості, що складаються з двох слів: мати на увазі; вживати заходів, за власним бажанням, обіймати посаду та ін..

- ускладнені, що мають більше двох слів: брати участь у заходах; що в подальшому йменується; на Ваш запит від … повідомляємо та ін..

- складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків; прошу надати матеріальну допомогу.

Помилки у використанні кліше: більша половина, переважна більшість, зняти з займаної посади.