Питання для самоконтролю

1.Поняття та види судових рішень

2.Вимоги щодо судового рішення

3.Зміст судового рішення

Питання для самостійного вивчення

1.Виконання судових рішень

2.Додаткове рішення суду

Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення

Тема 17. Наказне провадження

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2)заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3)заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України.

Заява про видачу судового наказу подається в суд письмовій формі.

У заяві повинно бути зазначено:

1)найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3)вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються4

4)вартість майна у разі його витребування;

5)перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1)заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК України;

2)із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

Питання для самоконтролю

1.Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

2.Зміст заяви про видачу судового наказу

Питання для самостійного вивчення

1.Зміст судового наказу

2.Скасування судового наказу

Тема 18. Окреме провадження

Окреме провадження є одним із трьох видів провадження в цивільних справах у суді першої інстанції. У порядку окремого провадження розглядаються справи:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітньої особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньої чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5)встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Це справи, в яких відсутній будь-який матеріально-правовий спір. Однак у результаті розгляду таких справ зацікавленим особам створюються умови для здійснення ними їхніх особистих чи майнових прав.

Справи окремого провадження порушуються за заявами зацікавлених осіб. У цих справах відсутні позивач і відповідач. Проте, крім заявника, в них можуть брати участь й інші зацікавлені особи, органи державного управління, підприємства, установи, організації.

Якщо між заявником і зацікавленими особами виникає спір про право, підвідомчий судовим органам, то суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює зацікавленим особам, що вони мають право пред'явити позов на загальних підставах.

Справи окремого провадження суди розглядають за загальними правилами цивільного судочинства. Особливістю розгляду цих справ є те, що в них не можна заявляти зустрічні позови, залучати третіх осіб, укладати мирову угоду тощо.

Особливостям розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи присвячена гл. 2 ЦПК України.

Ініціаторами порушення цих справ можуть бути члени сім'ї, профспілки та інші громадські організації, прокурор, органи опіки та піклування, а у випадку визнання громадянина недієздатним – і лікувально-психіатричний заклад.

Учасниками процесу за цими справами є заявник, зацікавлені особи і обов'язково – представник органу опіки і піклування.

У справах про визнання громадянина недієздатним обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Питання про виклик до суду, в зал судового засідання такого громадянина вирішує суд у кожному окремому випадку в залежності від стану здоров'я самого громадянина.

Рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним направляється органам опіки та піклування для призначення піклувальника, а рішення суду про визнання громадянина недієздатним направляється органам опіки і піклування для призначення опікуна.

Особливостям розгляду справ про визнання громадянина без­вісно відсутнім або оголошення його померлим присвячена гл. 4 ЦПК України.

Підстави визнання громадянина безвісно відсутнім визначені ст. 43 ЦК України, а оголошення його померлим – ст. 46 ЦК України. Заявниками можуть бути повнолітні діти, подружжя, інші зацікавлені особи, прокурор. Заява подається за місцем проживання заявника.

У порядку підготовки справи до слухання суддя визначає коло осіб, які можуть дати відомості про відсутню особу, направляє запити за останнім місцем проживання й місцем роботи цієї особи, через органи опіки та піклування приймає заходи щодо призначення опікуна для охорони майна цієї особи.

Якщо суд визнає громадянина безвісно відсутнім, копія рішення видається заявникові. Якщо суд оголошує громадянина померлим, копія рішення направляється органам РАГС для реєстрації смерті і до нотаріальної контори для прийняття заходів щодо охорони спадкового майна.

Особливості розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, визначено гл. 6 ЦПК України.

Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтво, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї роботи, зазначеному свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Зміст заяви про встановлення фактів, які мають юридичне значення, визначено ст. 258 ЦПК України.

У заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2)причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначнних документів.

За даною темою рекомендується додатково вивчити наступні постанови Пленуму Верховного Суду України:

1) “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” (постанова Пленуму від 28 березня 1972 р. № 3);

2) “Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану” (постанова Пленуму від 7 липня 1995 р. № 12);

3) “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” (постанова Пленуму від 31 березня 1995 р. № 5 зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 травня 1998 р. № 15);

4) “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні” (постанова Пленуму від 31 січня 1992 р. № 2 зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 25 грудня 1993 р. № 13, від 13 січня 1995 р. № 2, від 1 листопада 1996 р. № 12).