Питання для самоконтролю

1. Поняття судового представництва

2. Підстави та види судового представництва

3. Повноваження представника в суді

Питання для самостійного вивчення

1.Поняття законних представників

2.Призначення або заміна законного представника

Тема 9. Підвідомчість і підсудність цивільних справ

Цивільно-правові спори, крім суду, розв'язують й інші органи. Тому перед тим, як звернутися за захистом порушеного чи оспорюваного права, необхідно визначити підвідомчість спору, тобто встановити, який орган уповноважений законом на його вирішення.

Правильно визначити підвідомчість спору – це означає встано­вити, чи мають право суд чи інші органи розглядати даний спір. Для цього в кожному конкретному випадку слід установити дві обставини: хто спорить (суб'єкт спору) і про що спорять (зміст спору).

Таким чином, коло справ, розгляд яких законом віднесено до компетенції суду, називають судовою підвідомчістю.

Відповідно до змісту ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Спори між організаціями загальним судам не підвідомчі. Вони розглядаються господарськими судами.

Справи у спорах, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, називаються позовними. Це справи, наприклад, про витребування майна із незаконного володіння та інші майнові справи, про розірвання шлюбу, про поновлення на роботі, справи, що випливають зі спадкових прав, та інші. Характерною рисою всіх позовних справ є спір про право між зацікавленими сторонами.

Аналіз справ судової й адміністративної підвідомчості свідчить про те, що принципом їх розмежування є положення про те, що коли спірні правовідносини виникли з договору і його укладання відбулося на диспозитивній основі, то такі спори розглядає суд; якщо вони виникли внаслідок виконання владних функцій – адміністративні суди.

У літературі та судовій практиці розрізняють три види судової підвідомчості: імперативну, умовну, альтернативну.

Імперативна судова підвідомчість має місце тоді, коли закон визначає категорично, що дана справа підлягає розгляду в суді і тільки в суді.

Умовна судова підвідомчість визначається в літературі як така, що має місце тоді, коли справа підлягає вирішенню в суді тільки після виконання певних умов у вигляді обов'язку досудового врегулювання конфлікту. Наприклад, досудового порядку врегулювання спору в КТС у трудових справах, чи обов'язку попереднього звернення до виборчих органів у справах за скаргами на помилки у списках виборців.

Слід мати на увазі, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Альтернативна підвідомчість має місце в тих випадках, коли закон визнає за можливе для сторін спору обрати будь-який юрисдикційний орган з декількох можливих.

Установивши, що справа підлягає розгляду в суді, позивач має з'ясувати, до якого саме суду йому слід подати позовну заяву, тобто визначити підсудність.

Підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи, а також усередині цих ланок.

Розрізняють два види підсудності: родову і територіальну.

Родова підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи.

Переважну більшість цивільних справ, підвідомчих судовим органам, розглядають по суті міські суди, які є основною ланкою судової системи. Ці суди розглядають справи виключно по першій інстанції.

Визначивши родову підсудність цивільної справи, особа, яка подає позов до суду, повинна вирішити питання про територіальну підсудність.

Територіальна підсудність – це розмежування компетенції між однорідними судами за територією їхньої діяльності (наприклад, між Кіровським та Петровським судами м. Донецька).

За загальним правилом позови подаються до суду за місцем проживання відповідача.

На практиці буває і так, що позов слід заявити до кількох відповідачів, які проживають у різних місцях. У такому разі позов можна подати до суду за місцем проживання одного з відповідачів за вибором позивача. У ряді випадків позивач має право визначити територіальну підсудність на свій розсуд. Така підсудність називається альтернативною. Коло таких випадків передбачене законом – ст. 113 ЦПК України. Наприклад, позови про стягнення коштів на утримання (аліментів), позови робітників і службовців, що випливають із трудових відносин (наприклад, позови про поновлення на роботі).

Ст. 110 ЦПК України передбачає особливий випадок альтерна­тивної підсудності цивільних справ, позови за якими можуть бути заявлені не лише за місцем проживання відповідача, а й за місцем виконання договору. Це стосується позовів, що випливають із договорів, де зазначене місце виконання, або виконати які через їхні особливості можна тільки в певному місці.

Якщо місце розгляду спору визначається угодою сторін, така підсудність називається договірною. Однак сторони своєю угодою не мають права змінювати виключну підсудність.

Згідно зі ст. 114 ЦПК України виключна підсудність полягає в тому, що місце розв'язання спору заздалегідь визначене законом. Так, позови про право на будівлю, про виключення майна з опису, а також про порядок користування земельними ділянками розглядають суди за місцем знаходження будівлі, описаного майна, земельної ділянки.

Порушена в суді справа з дотриманням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Але інколи, внаслідок причин суб'єктивного й об'єктивного характеру настає необхідність передачі справи до іншого суду.

Під час вивчення порядку передачі справ з одного суду до іншого слід звернути особливу увагу на визначені законом умови, коли можлива така передача, і на недопустимість суперечок між судами про підсудність (ст.ст. 116, 117 ЦПК України).

Суд, передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.