4. Основні нормативи, що регулюють достатність капіталу.

До групи нормативів, що регулюють капітальну базу банків, включено три нормативи: Н1, Н2 та Н3.

Через норматив мінімального розміру регулятивного капіталу Н1 центральний банк реалізує вимоги до обсягу банківського капіталу на момент створення банку, а далі — протягом усього періоду їх функціонування.

Регулятивний капітал (РК) = (ОК) + (ДК) – (КВ).

До складу основного капіталу включають фактично сплачений зареєстрований статутний капітал та розкриті резерви: емісійний дохід; реінвестовані дивіденди; кошти резервного фонду; прибутки минулих років.

Додатковий капітал, на відміну від основного, має менш постійний характер і до його складу включають: резерви під стандартну заборгованість за кредитними операціями інших банків та клієнтів; результати переоцінки основних засобів; прибуток поточного року; субординований капітал.

У розрахунок величини регулятивного капіталу додатковий капітал включається у розмірі, що не перевищує основного капіталу, а субординований капітал — у розмірі, що не перевищує половини основного капіталу.

Підрахована вартість регулятивного капіталу зменшується на кошти, вкладені в балансову вартість таких активів: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітовані банками у торговому портфелі банку та портфелі на продаж; інвестиції в дочірні та асоційовані компанії; істотна участь у статутному капіталі інших установ; кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Мінімальний розмір статутного капіталу з 2006 року – 10 млн. євро.

Норматив адекватності регулятивного Н2 капіталу відображає платоспроможність банку, яка залежить від якості його активів, які поділяють на 5 груп: k1 = 0; k2 = 0,1; k3 = 0,2; k4 = 0,5; віднесені до п’ятої групи, вважаються високоризикованими і коригуються з коефіцієнтом k5 = 1,0.

Н2=РК/(Ар-Рфакт)*100%

де Ар — активи та певні позабалансові зобов’язання банку, зважені за ступенем ризику за шкалою НБУ; Рфакт — фактично створені резерви за активними операціями.

Ар = А1 * k1 + А2 * k2 + А3 * k3 + А4 * k4 + А5 *k5,

Для діючих банків Н2 на рівні не менше 10 %;

Норматив адекватності основного капіталу Н3 розраховується за формулою:

НЗ=ОК/ЗА*100%, має бути не меншим 9 %.

де ОК — основний капітал; ЗА — загальна сума активів банку за балансом

5. Аналіз динаміки змін розміру статутного капіталу та факторів і причин.

Аналіз власного капіталу банку являє собою складне, комплексне завдання, під час розв’язання якого слід враховувати не лише загальний фінансовий стан банку та його діяльність, а й проаналізувати кон’юнктуру ринку банківських операцій і послуг, економічний стан учасників (акціонерів) банку та його клієнтів. Тому, щоб дати більш-менш реалістичну оцінку стану власного капіталу конкретного банку, у про­цесі його аналізу слід дотримуватись, зокрема, таких основних положень.

1. На стан та перспективи формування власного капіталу банку суттєво впливає зовнішнє середовище, в якому він функціонує, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни. 2. Доцільно враховувати стратегію і тактику конкретного банку, яких він дотримується, здійснюючи банківські операції і надаючи послуги. Зокрема, великим банкам, за інших рівних умов, легше у разі необхідності залучити додаткові ресурси, ніж середнім та малим банкам, що вимагає від останніх більш зваженого підходу до формування власного капіталу. 3. Необхідно враховувати вид банку, класифікованого, зокрема, за такими ознаками: форма власності; коло виконуваних операцій; організаційно-правова форма діяльності; сектор ринку, де функціонує банк. 4. В аналізі слід керуватися вимогами чинного законодавства, зокрема нормами, що регулюють формування статутного капіталу, резервного капіталу та інших фондів і резервів, а також враховувати порядок оподаткування прибутку юридичних осіб та доходів фізичних осіб. 5. Необхідно використовувати економічні нормативи, які застосовують при регулюванні діяльності банків органи банківського регулювання та нагляду. 6. Слід враховувати функціональне призначення власного капіталу. Незначна питома вага власного капіталу у сукупному капіталі пов’язана насамперед із тим, що банки у ринковій економіці є фінансовими посередниками. 7. Важливо під час аналізу власного капіталу визначити вартість окремих його складових елементів, а потім порівняти із вартістю залученого та позиченого капіталу. 8. У процесі аналізу власного капіталу банку виходячи з його цілей, слід використовувати методи всіх видів фінансового аналізу. Зокрема, вивчення власного капіталу слід починати з аналізу складових його елементів, порівняти їх із показником сукупного власного капіталу за їх питомою вагою. Кількісний аналіз структури власного капіталу банку слід здійснювати у динаміці, щоб відстежувати зміну в його структурі за період, що аналізується, та визначити тенденції розвитку. Важливо порівняти структуру власного капіталу конкретного бан­ку з аналогічними показниками інших банків або із середньобанківськими. 9. Здійснюючи аналіз власного капіталу банку, потрібно чітко розуміти його суть, а також враховувати класифікацію власного капіталу за різними ознаками. 10. Аналізуючи власний капітал, потрібно враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % регулятивного капіталу банку.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, його частки в загальній сумі власного капіталу комерційного банку, у валюті балансу, в зобов’язаннях банку. Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу