9. Кількісна оцінка валютного ризику.

В основі кількісної оцінки вл.ризиків лежить визначення вал.позиції. Вал.позиція – це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан вал.позиції є гол.чинником виникнення вал.ризику. Виділяють закриту вал.позицію (коли збігаються вимоги та зобов’язання, виражені в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій) та відкриту. Коли вимоги перевищують зобов’язання, виникає довга валютна позиція. Коли зобов’язання перевищують вимоги, виникає коротка вал.позиція або негативна. Для розрахунку вал.ризику визначають ще заг.вал.позицію як суму абсолютних значень довгих і коротких вал.позицій по кожній валюті в гривневому еквіваленті. З метою конроля і зменшення вал.ризику в д-сті банків НБУ установив норматив ризику заг.відкритої (довгої/короткої) вал.позиції банку (Н13), у тому числі ризик заг.довгої відкритої позиції (Н13-1) і ризик заг.короткої відкритої позиції (Н13-2). Так норматив ризику заг.відкритої (довгої/короткої) вал.позиції банку (Н13) визначається як відношення заг.відкритої вал.позиції за всіма іноземними валютами у гривн.еквіваленті до регулятивного капіталу. Нормативне його значення має бути не більше 35% , для Н13-1 значення не більше 30%, для Н13-2 – 5%.

9. Аналіз впливу валютного ризику на діяльність банку.

З метою конроля і зменшення вал.ризику, пов’язаного з проведенням операцій на вал.ринку, що може привести до значних втрат банків НБУ установив норматив ризику заг.відкритої (довгої/короткої) вал.позиції банку (Н13), у тому числі ризик заг.довгої відкритої позиції (Н13-1) і ризик заг.короткої відкритої позиції (Н13-2). Так норматив ризику заг.відкритої (довгої/короткої) вал.позиції банку (Н13) визначається як відношення заг.відкритої вал.позиції за всіма іноземними валютами у гривн.еквіваленті до регулятивного капіталу. Нормативне його значення має бути не більше 35% , для Н13-1 значення не більше 30%, для Н13-2 – 5%.

Стан вал.позиції визначається у розрізі заг.розміру довгої і короткої вал.позиції щоденно, а нормативи, що знах.у Формі 611 формуються щомісячно. Аналіз вал.позиції з врахуванням потенційно можливої зміни курсу дуже важливий, тому що зміна курсу валют при відкр.вал.позиції впливає на фін.рез-т банку. Так, підвищення курсу іноземн.валюти у разі довг.відк.позиції веде до збільш.фін.(нереалізованого) результату, зниження курсу іноземн.валюти веде до зменшення фін.рез-ту. Якщо банку має коротку відк.позицію, то у разі підвищ.курсу його доходи зменшаться, а при зниженні. Навпаки, - підвищаться. Також у процесі аналізу виявляються ті складові вал.позиції, що містять у собі можливість отримання для банку як додаткових прибутків, так і збитків.Ці компоненти необхідно згрупувати в однорідні групи і оцінити їх вплив на прибуток.

11.Методи управління і хеджування валютними ризиками на основі аналізу.

До методів усунення і управління вал.ризиками відносять фін.операції, які дають змогу або уникнути ризику, спричиненого зміною вал.курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових операцій. Процес зменшення ризку можл.втрат наз. хеджування. Можливі методи хеджування є такі:

Короткострокові: форвардні, опціонні, ф’ючерсні угоди та операції своп. Довгострокові: реструктуризація заборгованості в ін.валюті, паралельні позики та самострахування.

Сутність форвардних, опціонних і ф’ючерсних угод полягає у тому, що усі ці угоди передбачають укладання угоди з наперед установленим курсом. Так. Форвардний контракт – це обов’язковий до виконання контракт між банком і його клієнтом на купівлю чи продаж певної кількості вказаної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладання контракту для виконання у майбутньому періоді, вказаному у контракті. Ф’ючерсний контракт – контракт на купівлю чи продаж певної к-ті валюти на будь-яку дату у майб.Опціонний контракт являє собою контракт, відпвідно до якого банк , купуючи опціон, купує право на купівлю чи продаж валюти за встановленим курсом на деякий момент у майбутньому. Валютний своп- операція, що поєднує купівлю або продаж валюти на умовах СПОТ з одночасним продажем чи придбанням на умовах ФОРВАРД.

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в ін.валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту. Паралельні позики – взаємне кредитування банками, кі містяться у різн.країнах, один одного у нац.валюті на однакові строки. Самострахування- віднесення до ціни банк.продукту величини можливого збитку від зміни вал.курсу і використ.для формування страхового фонду. Існує ще один метод – структурне балансування. Суть полягає у підтриманні певної структури активів і пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв’язку з несприятливими змінами вал.курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за інш.позиціями балансу.

12.Аналіз ризику ліквідності.

Ризик ліквідності – це ймовірність виникнення певних труднощів при залученні коштів для виконнання зобов’язань, пов’язаних із фін.інструментами. Виділяють: балансовий ризик (утрата збалансованості між активами і пасивами банку), ризик ліквідності ринку (неможливість швидко продати фін.актив за ціною, близькою до його справжньої вартості). Це проявляється у випадку, коли банку для підтримання ліквідності необхідно терміново продати цінні папери, але без втрати це зробити неможливо.

Сутність прблеми банк.ліквідності полягає у тому, що дефіцит лікв.коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центр.банку, штрафів і що саме небезпечне – до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності подоржує дилему «ліквідність-прибутковість», тому що найліквідніші активи не дають доходів. Основними к-тами, на яких базується аналіз ризику ліквідності є нормативи миттєвої, поточної і короткострокової ліквідності. Банк вивчається на дотримання цих к-тів і визначається тенденція дотримання банком цих к-тів, що є дуже важливим для визначення потенційного і наявного ризику ліквідності. Також вивчається структура і якість активів, і визначаються пасиви з позиції ліквідності.

13. Аналіз схильності банку до процентного ризику.

Процентний ризик – ризик зміни чистої % маржі внаслідок зміни рівня проц.ставок. Якщо середній рівень ставок за активами зростає швидше ніж за зобов’язаннями – чиста проц.маржа збільшується; якщо повільніше – зменшується.

Осн. методом аналізу і управління проц.ризиком є ГЕП менеджмент, він базується на поділі всіх активів і зобов’язань на чутливі до зміни % ставки і нечутливі до таких змін. ГЕП визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов’язань у грош.виразі. Якщо активи, чутливі до зміни % ставки перевищ. чутливі зобов’язання- ГЕП має додатнє значення, у противному випадку – від’ємне. Якщо чутливі активи дорівнюють зобов’язанням, ГЕП нульовий. У цьому випадку маржа банку буде стабільною і не залежитиме від зміни проц.ставок на ринку, відповідно, проц.ризик буде мінімальним, але разом з тим підвищити прибуток внаслідок сприятливих коливань ринкового процента стає також неможливим. Також при аналізі схильності банку до проц.ризику визначають індекс проц.ризику:

Індекс проц.ризику = Кумулятивн.ГЕП/ Працюючі активи*100

Кумул.ГЕП вирах. Як алгебраїчна сума ГЕП у кожн.з періодів.

Індекс проц.ризику показує, яка частина активів (якщо ГЕП>0) чи пасивів (якщо ГЕП<0) наражається на ризик зміни проц.ставки, може змінити свою вартість і вплинути на розмір банк.прибутку. За рахунок установлен. граничн.розміру індексу проц.ризику банк може обмежити рівень проц.ризику до прийнятних розмірів.