2. Формування багатопартійної системи

Розглядаючи цей матеріал, варто констатувати, що проголошення незалежності України і заборона Компартії відкрили новий, посткомуністичний етап формування багатопартійності в Україні. Треба наголосити: перехід від однопартійності до багатопартійності є одним з головних напрямів політичної трансформації суспільства від тоталітаризму до демократії. Кількість політичних партій бурхливо зростала: якщо на початку 1993 р. їх налічувалося 18, то через рік — 30, у 2000 р. – понад 100, а до 2002 р. перевищило 120. Студент має чітко визначити: незважаючи на їхню кількість, реальним впливом користувалися 8-10 партій. Цікавим доповненням було б судження студента про взаємозв’язок кількості політичних партій і рівня демократизму в раїні.

Доцільно пояснити причини зростання авторитету лівих партій, що виявився в збільшенні їх чисельності й відносному успіхові на парламентських виборах 1994 і 1998 рр.

Продовжуючи відповідь, необхідно охарактеризувати партії України, класифікувавши їх за напрямами політичного спрямування: комуністичний і соціалістичний; соціал-демократична течія, центристи, націонал-демократи, націонал-радикали.

Новим явищем став принципово інший поділ між партіями - “олігархічні” й “неолігархічні”, пропрезидентські й антипрезидентські, причому ідеологічно близькі партії нерідко опинялися на різних “барикадах”, а ідейні опоненти — в одному таборі.

Новим явищем у політичному житті України стала поява партій харизматичних лідерів (“партія під лідера”). Студент повинен назвати такі партії.

Залучення до партійного будівництва працівників недержавного сектору, їх прагнення до реалізації власних інтересів через партії призвело до утворення і трансформації “партій-холдингів” (“клієнтельських” або “кланово-олігархічних” партій).

Відтак варто показати тенденцію до розколів і дедалі більшого дроблення серед правих і центристських партій, зокрема визначити причини розколу в Народному русі України та наслідки цього розколу.

Важливо зауважити: вибори 1998 і 2002 рр., за змішаною виборчою системою (частина народних депутатів обиралася за партійними списками), новий закон про політичні партії, прийнятий 2001 р., сприяли зміцненню ролі партій у суспільстві. Однак вони все ще не стали найважливішим сегментом політичної системи України, поступаючись іншим двом сегментам – олігархічному (фінансово-політичні угруповання, “клани” і под.) й адміністративному (наприклад “партія влади”, для якої партійна приналежність немає особливого значення). Тому політичне життя України визначалося не стільки відкритою конкуренцією політичних партій, скільки закулісною боротьбою й оборудками “олігархів” і “партії влади”.

3. Політична боротьба в Україні 1996 - 2004 рр.

Розглядаючи питання, бажано наголосити, що з середини 90-х років в Україні спостерігається зростаючий вплив на державну політику нової фінансової олігархії. В українському політичному лексиконі міцно утвердилося поняття “олігархи”. Студенту має пояснити значення терміна.

На передній план у владних структурах, зокрема в оточенні Президента, висунулись нові представники великого бізнесу: В. Медведчук, Г. Суркіс, В. Пінчук, Р. Ахметов, О. Волков, В. Рабинович та інші. Ці люди зосередили

владу не лише над промисловими підприємствами, енергетикою, банками, а й засобами масової інформації, політичними партіями, громадськими організаціями. Олігархи почали активно впливати на парламентські та президентські вибори, формування уряду та призначення на важливі державні посади.

Розкриваючи це питання, потрібно уяснити, що в березні 1998 р. вперше відбулися чергові парламентські вибори, за змішаною мажоритарно-пропорційною системою: половина депутатів (225) обиралася за партійними списками, половина – за мажоритарною системою. Аналізуючи виборчий процес і результати виборів, варто наголосити: з 30 політичних партій і блоків, котрі взяли участь у виборах, лише 8 подолали 4% бар’єр: КПУ (25% голосів), НРУ (9%), блок СПУ і Селянської партії України (9%), а також Партія зелених України, Народно-демократична партія, партія “Громада”, Прогресивна соціалістична партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана). Відтак необхідно з’ясувати причину, за якої “ліві” не отримали більшості в парламенті: “лівих” і “правих” у парламенті виявилось приблизно одинаково, і це призвело до тривалого виборчого процесу (майже 2 місяці) нового Голови Верховної Ради. Нарешті 7 липня Головою ВРУ було обрано О. Ткаченка (Селянська партія).

Далі варто зупинитись на чергових президентських виборах 1999 р., зазначивши, що у виборчому процесі за посаду глави держави боролись 15 кандидатів, з – поміж яких серйозні шанси на вихід у другий тур мали тільки п’ятеро: Л. Кучма, Н. Вітренко, Є. Марчук, О. Мороз і П. Симоненко. Потрібно розповісти про результати президентських виборів 31 жовтня 1999 р., показати своє бачення причин того, що найбільшу кількість голосів у першому турі набрали діючий Президент і лідер Комуністичної партії. Аналізуючи ситуацію в країні перед другим туром виборів, необхідно акцентувати на тому, що Україна знову постала перед вибором майбутнього: повернутися назад, у минуле ( це було пов’язане з перемогою П.Симоненком, або продовжити курс ринкових реформ і віддати голоси Л.Кучмі. Підсумовуючи результати другого туру президентських виборів треба мати на увазі: мобілізація потужних адміністративних, інформаційних та фінансових ресурсів, вдала виборча стратегія президентської команди та розпорошеність опозиції забезпечили Л. Кучмі перемогу – 56 % проти 37 % у П. Симоненка.

Бажано розповісти про призначення 23 грудня 1999 р. Прем’єр-міністром України голови Національного банку В. Ющенка: його кандидатуру підтримали більшість правих та центристських фракцій і навіть частина соціалістів.

Логічним продовженням розкриття питання буде розповідь про зміну співвідношення сил у Верховній Раді та створення парламентської більшості у складі 237 депутатів і про події у Верховній Раді, які отримали назву “Оксамитова парламентська революція”. Як можна оцінити той факт, що лише 21 січня 2000 р. парламентська більшість вирішила замінити радянську символіку на фасаді Верховної Ради Державним гербом України?

Наступною важливою подією в суспільно-політичному житті країни став референдум 16 квітня. Студент має проаналізувати причини проведення референдуму, визначивши, чи була це справді “народна ініціатива”, чи її добре організували “згори” політичні сили, котрі забезпечили обрання Л. Кучми на другий термін. Розповідаючи про референдум, треба зауважити: на всенародне голосування мали бути винесені шість питань: про недовіру Верховній Раді; надання Президентові додаткових повноважень щодо розпуску парламенту; обмеження депутатської недоторканності; зменшення кількості народних депутатів до 300; формування двопалатного парламенту і прийняття Конституції Всеукраїнським референдумом. У чому насправді полягав задум організаторів референдуму, виносячи такі питання? Чому, врешті-решт, на референдум винесли чотири питання із шести запланованих? Проаналізуйте результати референдуму. Які його наслідки ?

Необхіднорозповісти про зникнення 16 вересня 2000 р. у Києві опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе і початок “касетного скандалу”.

Розглядаючи ці події, треба зазначити, що саме “касетний скандал” став поштовхом до формування радикальної опозиції, головними вимогами якоїбули негайна відставка Л. Кучми і проведення позачергових президентських виборів. Опозиційні сили в грудні 2000 р. утворили рух “Україна без Кучми”, в лютому 2001 р. – Форум національного порятунку( ФНП), комітет “За правду”, який став безпрецедентним в історії України прикладом об’єднання “ лівих” і

“правих” політиків. Третій осередок опозиції очолили колишні лідери студентського руху початку 90-х – О. Доній, М. Іващишин та ін. Незабаром усі три осередки домовились уважати ФНП своїм координаційним центром.

Комуністи не приєдналися до опозиційного руху, натомість розпочали власну кампанію під гаслом “Україна без Кучми та Ющенка”.

Кульмінацією акцій опозиції стали демонстрації 9 березня – день народження Т. Шевченка - під стінами Адміністрації Президента. Варто розповісти про ці події у своєму виступі.

Необхідно зазначити, що під тиском акцій протесту влада змушена була йти на поступки. Які це були поступки?

Відтак доцільно наголосити, що після березня активність опозиції відчутно зменшилася, процедура імпічменту Президента не вдалася і в другій половині 2001 р. опозиція зосередилася на парламентських виборах.

Продовженням відповіді буде розповідь про урядову кризу, її причини та шляхи подолання.

Важливо зауважити, що спроба прийняття 2001 р. нового Закону “Про вибори народних депутатів України”, який передбачав перехід до суто пропорційної виборчої системи (голосування за партійними списками), не вдалася, і в жовтні 2002 р. вибори відбувалися за змішаною системою: 225 депутатів обирали в одномандатних округах, інших 225 – за партійними списками. Значним нововведенням стало формування виборчих комісій політичними партіями – учасниками виборчого процесу, що мало запобігти можливим фальсифікаціям.

У виборчих перегонах взяли участь 33 політичні партії і блоки, котрі чітко поділилися на чотири табори. Головною силою пропрезидентського табору став блок “За єдину Україну”, сформований п’ятьма партіями: АПУ, НДП, ПППУ, Партією регіонів та “Трудовою Україною”.

Десять політичних партій, в тому числі НРУ, УНР, ПРП і “Солідарність” (заснована 2001 р. під проводом підприємця і народного депутата

П. Порошенка), утворили блок В. Ющенка “Наша Україна”.

Основними силами некомуністичної опозиції стали СПУ О. Мороза та блок Юлії Тимошенко (БЮТ), до якого ввійшли чотири партії: “Батьківщина”, “Собор”, УСДП , УРП. Ю. Тимошенко вдалося залучити до свого блоку відомих політиків Л. Лук’яненка, А. Матвієнка, Г. Омельченка, В. Онопенка, С.Головатого, С. Хмару. Економічні програми соціалістів і прибічників Ю.Тимошенко вирізнилися, але спільними були головні політичні вимоги — відставка Л. Кучми, перехід до парламентської республіки тощо. Охарактеризуйте ці питання.

Опозиційність до режиму декларувала КПУ під проводом П.Симоненка. Далі студентові потрібно розповісти про перебіг виборчої кампанії та підсумки виборів, зазначивши, що лише шість блоків і партій подолали чотирьохвідсотковий бар’єр:“Наша Україна” – 23,6% голосів; КПУ — 20%; “За єдину Україну” – 11,8%; БЮТ – 7,2%; СПУ – 6,9%; СДПУ(о) – 6,3%.

Потрібно пояснити, завдяки чому блок “За єдину Україну” спромігся отримати найбільшу кількість мандатів, хоч на виборах за партійними списками посів лише третє місце.

Треба наголосити на тому факті, що, як і на попередніх виборах, жодна політична сила не отримала абсолютної більшості в парламенті. Зберігався величезний розрив у політичних симпатіях різних регіонів - західні, північні й центральні області проголосували за “Нашу Україну”, а на півдні та сході найбільшу підтримку мала КПУ. Винятками стали Донеччина, де завдяки зусиллям місцевого губернатора В. Януковича переміг блок “За єдину Україну” і Полтавщина - тут успішно виступила СПУ.

Однак вибори зафіксували й серйозні зрушення у політичних настроях. Уперше комуністи не набрали відносної більшості, поступившись лідерством блокові національно-демократичного спрямування.

Важливо зауважити, що 24 серпня 2002 р. у промові з нагоди 11-ї річниці Незалежності Президент Л.Кучма виступив з ініціативою політичної реформи в Україні. В чому її суть? Студент має висловити свій погляд на цю проблему.

Далі необхідно розповісти про боротьбу опозиції, акцію під назвою “Повстань, Україно!” з метою усунення від влади Президента Л.Кучми.

Однак Л. Кучмі та його прибічникам вдалося втримати контроль над ситуацією і навіть зміцнити позиції.

З'ясуйте поняття: “касетний скандал”; громадянське суспільство; парламентська фракція.

Проблемні запитання:

1. Які ідейно-теоритичні засади партій лівого спрямування? Свій погляд постарайтесь прокоментувати.

2. Що об’єднувало опозиційні сили в акції “Повстань, Україно!”?

3. Як Л. Кучмі та його прибічникам Удалося втримати контроль над ситуацією і навіть зміцнити позиції?

Домашнє завдання до теми 17 – п. 1-3,4, 6 названої методрозробки (див. примітку).

С е м і н а р 18

“Помаранчева” революція і розвиток України