Семінар–консультація Методика самостійної роботи при вивченні курсу

“Історія України: проблеми державності”

План

1. Предмет, завдання, історіографія та джерельна база дисципліни

2. Семінар – важлива форма в системі навчального процесу

3. Зв’язок викладання історії України з профілем ВНЗ. Екологічна

компонента

4. Оцінювання знань і визначення рейтингу за кредитно-модульної системи

Література

Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? // Літ. Україна. – 1991. – 10 січ.

Брайчевський М. Конспект історії України // Старожитності. – 1991. – № 2–5.

Грушевський М. Звичайна схема “руської” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства // Пам’ятки України. – 1991. – № 3.

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.

Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України: події, факти, дати. – К., 1993.

Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. З історії української державності. – Л., 1992.

Методичні поради

1. Предмет, завдання, історіографія та джерельна база дисципліни

Перше семінарське заняття за формою має методичний характер і потребує ознайомлення з формами та методами вивчення цієї дисципліни, її історіографії та джерел.

Під час розгляду першого питання теми з’ясуйте предмет навчального курсу, мету і завдання дисципліни “Історія України: проблеми державності”, розгляньте й охарактеризуйте навчальну літературу та джерела, яку вивчатимете у процесі підготовки до семінарських занять.

Зазначимо, що після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 р. у стислі терміни масовими тиражами були перевидані всеосяжні, узагальнювальні праці українських істориків минулого – М. Аркаса, М.Грушевського, М. Костомарова, М. Куліша, Д.Дорошенка, О. Єфименко, І.Крип’якевича, вчених діаспори – А.Жуковського, Н. Полонської-Василенко, О.Субтельного.

За 1991–2010 рр. з’явилася плеяда вітчизняних істориків, котрі з позиції історизму й об’єктивізму підготували низку навчальних посібників, монографій і статей. З-поміж них – О.Бойко, В.Білоцерківський, В.Борисенко, В.Верстюк, О Гуржій, І.Курас, Г.Касьянов, С.Кульчицький, М.Кугутяк, В.Литвин, П.Панченко, О.Реєнт, В.Солдатенко, Ю.Шаповал, В.Шевчук, Л.Шкляр, М. Тараненко, В.Ткаченко та ін.

За роки незалежності України створилася ґрунтовна школа львівських істориків: Я.Грицак, С.Гелей, В.Голубко, Я.Дашкевич, Л.Зашкільняк, О.Зайцев, Ю.Зайцев, Я.Ісаєвич, С.Качараба, К.Кондратюк, В.Кондратюк, М.Кріль, М.Крикун, М.Литвин, С.Макарчук, Я.Малик, В.Плисюк, О.Сухий, Ю.Сливка, В.Трофимович та ін.

Глибше засвоїти курс історії України Вам допоможе 15-томне видання “Україна крізь віки” (К. 1998, 1999), підготовлене авторським колективом НАН України, та Український історичний журнал.

Розширений список літератури подано до всіх тем семінарських занять.

2. Семінар – важлива форма в системі навчального процесу

Семінар як форма навчального процесу має мету і завдання, посідає чільне місце в системі навчання і виховання.

Семінар – це колективна форма занять, де під керівництвом викладача студенти через обмін думок, товариську дискусію поглиблюють, узагальнюють знання, здобуті на лекціях і в процесі самостійної роботи, вчаться об’єктивно оцінювати явища громадсько-політичного життя, формувати власні погляди, набувати навички мовлення перед аудиторією.

Розкриваючи місце і роль семінару як однієї з форм навчального процесу у ВНЗ, чітко уявіть характер і способи взаємозв’язку між лекцією та семінаром, семінаром і самостійною роботою. Йдеться про те, що семінар не має дублювати, повторювати лекцію, хоча й необхідно зберігати основні положення лекції.

Зауважимо: особливістю вивчення цієї дисципліни є те, що Ви, студіюючи історію України на першому курсі, уперше ознайомлюєтесь зі семінарською формою навчання. Допомогти Вам засвоїти методику підготовки семінарських занять можуть методичні розробки з усіх тем семінарських занять.

Плани семінарських занять з історії України складені відповідно до навчальної програми, охоплюючи найважливіші теми курсу. В них з наукових позицій, сучасних оцінок об’єктивно висвітлено основні етапи історичного розвитку українського народу як етносу, нації, а також боротьба за державність і незалежність України.

Семінарські заняття проводимо за різними формами: питання-відповідь з їх обговоренням; дискусія; прес-конференція; доповідний (реферативний) семінар; фіксований виступ; тестування.

Досвід засвідчує, що у плані двогодинного заняття пропонується для розгляду три питання, а як виняток – чотири.

Рекомендуємо необхідну основну та додаткову літературу, а також прийоми опановування та методи роботи над першоджерелами (літописами, хроніками, стародруками), архівними матеріалами.

В процесі підготовки до семінарських занять Ви маєте опрацювати найважливішу літературу і документи теми. На семінарському занятті зазвичай розглядаємо три-чотири питання, в окремих випадках практикуємо також обговорення фіксованих виступів (найчастіше – з екологізації), підготовлених заздалегідь. Ви повинні виявити вміння самостійно аналізувати й узагальнювати праці, рекомендовані до тем, додаткові матеріали і на цій основі об’єктивно висвітлювати історичні події, доходити логічних, аргументованих висновків. Викладач усіляко підтримує Вашу ініціативу, активність, вміння пов’язувати історичні події минулого зі сучасністю. Під час семінарських занять контролюємо успішність.

У процесі підготовки семінарських занять і фіксованих виступів не варто обмежуватися списком рекомендованих джерел і літератури, а розширювати бібліографію кожної теми, звертаючись за консультацією до викладачів кафедри, бібліотечних працівників.

Викладачі кафедри опублікували багато методрозробок з курсу історії України, корисних і необхідних Вам, студентам. Немаловажне значення має вміння конспектувати першоджерела та літературу. У зв’язку з цим постає питання: які книги (підручники) і в якому порядку читати? Отже, насамперед потрібно правильно вибрати книгу (підручник).

З чого розпочинати роботу над книгою? Умовно її можна розподілити на кілька етапів. Перший – загальне ознайомлення з твором. З’ясуйте історичні обставини, за яких праця написана. Цю інформацію можна отримати з підручників, конспектів лекцій. Доцільно уважно прочитати повну назву твору, підзаголовок, епіграф, переглянути зміст, щоби з’ясувати структуру. Радимо також прочитати вступ і заключення (висновки), оскільки в них можуть бути подані пояснення чи доповнення, котрі допоможуть краще зрозуміти зміст твору. Важливо звернути увагу на науковий апарат, примітки тощо.

Другий етап – опрацювання тексту. Якщо книга складається з кількох розділів, бажано її читати за розділами, глибоко обдумуючи зміст кожного з них. Ознайомлюватись з книгою потрібно уважно, не допускаючи пропусків або читання уривками, бо це не дає змоги засвоїти її цілісність. Вивчати працю рекомендуємо з олівцем, роблячи помітки (якщо вона з вашої особистої бібліотеки), окремі виписки.

Вся підготовча робота передує третьому, основному етапові – конспектуванню, короткому викладу прочитаного. Дехто зі студентів не дооцінює значення конспектів, ставиться до них формально, складаючи без певної системи або плану, хоча, безперечно, конспектування підвищує якість роботи над книгою, активізує процес засвоєння і запам’ятовування, сприяє глибшому вивченню матеріалу.

Як потрібно конспектувати першоджерела? Ви повинні конспектувати першоджерела, передаючи лише провідні ідеї, основний зміст праці та його головні ідеї в послідовності, викладеній автором. В окремих випадках доцільно складати історичні схеми, хронологічні таблиці тощо. Конспектувати необхідно в спеціальному зошиті, а на сторінках залишати поля для поміток і посилань.

Певне значення мають також вимоги до мовностилістичного оформлення конспекту: складіть його грамотно, в іншому випадку Ви будете погано орієнтуватися в ньому. Перед конспектуванням тексту напишіть прізвище й ініціали автора, повну назву твору, місце і рік видання та ін.

Чи завжди доцільно конспектувати весь твір? Літературу обов’язково варто прочитати й обдумати. Рекомендуємо розгорнуто конспектувати лише ту частину книги, де викладені основні теоретичні положення, головний зміст. У конспекті занотуйте прочитаний матеріал своїми словами. Причому радимо інколи виписувати уривки тексту. Цитати беруть у лапки, а пропуски позначають крапками (…). Не допускається механічне переписування тексту книги, адже процес конспектування – активний чинник мислення. Не радимо також переписувати чужий конспект, адже це не дасть жодної користі. Конспект – плід самостійної роботи. Він сприяє розвитку творчих навичок, допомагає активно працювати на семінарі, глибше опановувати навчальний матеріал.