20.Філософія Григорія Сковороди: вчення про "дві натури" та "три світи".

а) Григорій Савович Сковорода займає особливе місце не тільки в українській філософії, а й у новоєвропейській. Григорій Сковорода створює оригінальну для свого часу концепцію, творить синтетичну філософію. І хоча Сковорода практично залишився невідомим для європейської філософії, залишається, на жаль, і зараз, — його по праву можна вважати попередником європейського інтуїтивізму та екзистенціалізму.

Центральною ідеєю філософії Сковороди є його вчення про три світи: "макрокосм, або Всесвіт; мікрокосм, або людину; і третій світ — "символічної" реальності, як єднальної ланки між світом великим і ма­лим. Найбільш досконалим зразком такої символічної реальності, у якій ідеально відбивається характер взаємозв'язку мікрокосму та макрокосму і є, на думку Сковороди, Біблія. У свою чергу, кожний з цих світів склада­ється з "двох натур" - тієї, що осягається почуттями ("тварь", тварний світ) і невидимої (Бог). Саме у виявленні цієї невидимої "натури" за до­помогою видимої і полягає головна проблема людського існування. А саме - у виявленні "внутрішньої", "сердечної"", "єдиної" людини.

б) Філософія Г. Сковороди є дійсно "народною філософією", розкривається характер україн­ського духу як цілісний феномен у нерозривній єдності його позитивних та негативних сторін. Вона демонструє самоцінність людського життя, повагу до особистості її право на автономність та самовизначення у світі.

21. Філософія життя:

Осн.предст.та головні ідеї «філос..життя»:

«Філософія життя» – напрямок, що склався в останній третині XІX –початку XX ст. головним чином у Німеччині і Франції. Основні представники: Ф.Ніцше (1844-1900), В.Дільтей (1833-1911), А.Бергсон (1859-1941), О.Шпенглер (1880-1936). Джерелами “філософії життя” стали традиції німецького романтизму, який виступив проти раціоналізму Просвітництва та філософія А.Шопергауера. Теоретики цього напрямку звернулися до життя як первинної реальності: у Ніцше вона виступає у формі «волі до влади», у Бергсона – як космічний «життєвий порив», у Дільтея – як потік переживань. В усіх трактуваннях життя являє собою цілісний процес творчого становлення, розвитку, що протистоїть усім механічним, неорганічним утворенням, усьому визначеному, застиглому і «сталому». Науковому раціональному пізнанню “філософія життя” протиставляє позаінтелектуальні, інтуїтивні, образно-символічні способи осягнення ірраціональної у своїй основі життєвої реальності: інтуїцію, переживання, розуміння. Найбільш адекватним засобом збагнення і вираження життя розглядається мистецтво, інтуїтивно-несвідоме вираження життя в міфі.

Етичні погляді Ф.Ніцше

Ідеї Шопенгауера далі розвинув Фрідріх Ніцше в своїх роботах «По той бік добра і зла», “Так говорив Заратустра”, «Антихрист», «Воля до влади», “Воля до влади”. Звертаючись до генези людського суспільства і культури, Ніцше виділяє інтелект і фантазію як головні властивості фізично слабкого «зоологічного виду» - тобто людини, за допомогою яких він вирішує практичні задачі виживання. За Ніцше, загальноприйнята мораль підриває «волю до влади», яка є основою права сильного, котрий стоїть вище всіх моральних, релігійних і інших нормативних установлень. В основі “моралі панів» повинні бути наступні принципи: єдина безумовна цінність – «життя»; люди нерівні – у них різні життєві сили і «воля до влади»; сильна людина вільна від моральних зобов’язань, не зв’язана ніякими нормами. Усім цим вимогам, за Ніцше, задовольняє суб’єкт моралі панів - надлюдина («білява бестія»).