15. Гегель: об'єктивний ідеалізм та діалектичний метод.

а) Гегель Георг (1770-1831) - найвидатніший представник класи­чної німецької філософії.. Центральне поняття філософії Гегеля — поняття абсолютної ідеї. Логіка Гегелем визначається як науково-теоретична "самосвідомість" абсолютної ідеї — поняття, яке означає універсум в його повноті і не може бути визначено однознач­но. Гегель розглядає логіку як вчення про глибинну сутність всіх речей. Його розуміння логіки не має нічого спільного з традиційним.

Б)Крім питань поняття, судження, умовиводу, Гегель глибоко аналізує основні принципи і закони діалектики, пов'язані з переходом кількісних змін в якісні, єдністю і боротьбою протилежностей, запереченням запере­чення. Він показує, що такі поняття як. буття, ніщо, кількість, якість, міра, необхідність, випадковість, можливість знаходяться в постійних змі­нах, тісно пов'язані між собою і виражають різні ступені пізнання.

Філософія природи розглядає, наступний етап розвитку аб­солютної ідеї. Філософія духа — третя частина філософської системи Геге­ля. Філософія духа складається з вчення про суб'єктивний дух, вчення про об'єктивний дух.

Ідеалізм-протилежний матеріалізму філ. напрямок ,намаг. довести, що дух, свідомість, мислення є первинним, а буття, природа - вторинним.

16.Л.Фейєрбах

а) Людвіг Фейєрбах (1804-1872) був першим філософом, котрий здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії. Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що мислення не може існувати поза лю­диною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення вторинне, похідне від матерії. Характеризуючи природу, Фейєрбах, перш за все, вказує на її матеріальний характер. Природа тілесна, матеріальна, почуттєво дана. Матерія вічна, не має по­чатку і кінця, тобто нескінченна, ніким не створена. Причина природи знаходиться в самій природі. Формами існування матерії є простір і час. Необхідність, причинність і закономірність - цілком природні сили.

б) Людина, за Фейєрбахом, — природна іс­тота, вона є частиною природи, вищим ступенем її саморозвитку; якраз через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе. Згідно Фейєрбаху, духовне начало в лю­дині не може бути відділене від тілесного, дух і тіло — це дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Фейєрбах підкреслює біологічну природу людини він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне. В сферу досліджень філософа не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духо­вна, ні виробнича діяльність. Таким чином, людина виступає як позаісторична і позасуспільна істота. Антропологія Фейєрбаха ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину.

в) Філ.антропологія - аналіз загальних питань буття людини

17.. Філософія марксизму: .

а) Філософія, створена німецькими мислителями Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе багато досягнень європейської філософської думки, стала однією з багатьох спроб теоретичного відображення глибинних змін в усіх сферах західно­європейського суспільства. Марксистська гуманістична концепція людини, її сутність і спосіб існування, подолання її відчуження була викладена у роботі - «Економічно-філософські рукописи 1844 р.», а матеріалістична концепція суспільства і відповідний їй катего­ріальний апарат - «Німецька ідеологія»

б) Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. Природне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина - істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосо­вуються до природних умов, і саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою лю­дини виступає праця — процес, «в якому людина своєю власною діяльніс­тю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і при­родою».

Але відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди можуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. Те, в які саме відносини вступають люди заради відтворення власного життя, визначається не свідомістю, не бажанням, а рівнем розвитку ма­теріальних сил і засобів виробництва. Виробничі відносини є ви­значальними в системі суспільних відносин. Люди - суспільно-історичні істоти. Усі їхні специфічні характеристики формуються в ході розвитку предметно-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві-соці­ально-виробничими зв'язками людей.