28.Категорії діалектики: необхідність та випадковість

а)Необх. та випадковість -філ. категорії для познач. 2-х протилежн. Форм зв’язку між явищами дійсності. Необх. відображає внутр. закономірність у зв’язках між явищами, тобто необх. -те, що неодмінно має статися у данних умовах і певним чином, це сталий, істотний зв’язок явищ, процесів, об’єктів дійсності. Необх. випливає із сутності речей, відображує типове, загальне, внутрішнє.

Випадковість-такий тип звязку тих чи інш. Явищ з оточуючим світом, котрий обумовлений зовн. Причинами, це те, що може статися і не статися, відбутись так чи інакше. Ця категорія відображує поверхові, нестійкі звязки, виявляє одиничне, що є несуттєвим для данного явища

б)В ході розвитку філ. думки форм. різні погляди на співвіднош. цих категорій. Переважала абсолютизація необхідності і заперечення випадковості.(Демокрит,Спіноза) Випадк. викл. із наукових теорій, ввважалась другорядним чинником, котрий не має принципового значення. Із запереч. випадковості випливало, що все в світі - необхідне. Ця точка зору призводить до фаталізму-уявлення про панування в світі тільки необхідності. такий погляд зближ. з релігійним світоглядом. Тільки на початку 19ст. Гегелем, потім Марксом булла проаналізована діалектика необх. і випадк., яка полягає в тому, що випадковість виступа формою прояву необх., як її доповнення. Подібно до того, як сутність проявл. через явище, необх. проявл. себе через випадкове. Якби історія розвитку людей булла позбавлена випадк., то все було б фатально зумовлено. Але це не означає, що в історії править випадок і свавілля. В процесі розвитку випадк. може перетвор. на необх. Так випадковий вплив на організм викл.мутацію, Але нові ознаки закріпл. -зміна виду-форм. необх. якостей організму.

29. Категорії діалектики

Одиничне, особливе та загальне – це співвідносні категорії, які виражають взаємний перехід процесів та явищ буття. Одиничне-це категорія, яка виражає відмежованість об’єктів один від одного у часі та просторі, з притаманними їм властивостями, що складають їх неповторну кількісну та якісну визначеність. Однак, розмаїття в світі – це лише одна сторона проблеми. Буття у світі представляє собою якраз так розмаїття одиничних явищ, яким притаманні особливі та загальні характеристики. Вже елементарна практика свідчить, що у світі існують ознаки ряду об’єктів, які дозволяють об’єднувати їх в певні класи. Тому, загальне, -це, те що властиве явищам одного класу. В кожному одному міститься загальне як його сутність. Одиничне та загальне існують у єдності. Така єдність може бути у різних формах. Саме те, що відрізняє одне явище від іншого в межах одного класу, хар. категорією особливе.

30. Категорії "зміст" і "форма": зміст та взаємодія.

Буття в світі проявляється в тому, що кожний об'єкт в ньому яки­мось чином оформлений, структурно організований, змістовний.

Зміст та форма несуть інформацію про внутрішню та зовнішню характеристику об'єкту. Зміст — це насамперед сукупність елементів, зв'язків, відношень, що утворюють даний предмет, явище, процес Під формою слід розуміти організацію змісту, спосіб зв'язку частин, елементів, які складають да­ний предмет, явище, а також спосіб їх існування. Зміст та форма існують в єдності та в стані взаємної обумовленос­ті. Це означає, що зміст потребує своєї форми, але форма - це не якийсь додаток до змісту, а перш за все — спосіб його існування та прояву.

За Аристотелем в цій єдності матерії та форми перша відповідає за потенційне буття, друга - за можливе буття, а разом вони забезпечують реальне буття. Аристотель визначає пріоритет форми над матерією, стверджує, що формою усіх форм є бог як основа світу, його першо-двигун.

Ф.Бекон висуває ідею про пріоритет змісту над формою, про їх взаємозв'язок. І.Кант обґрунтовує тезу про те, що форма є засобом упорядкування змісту, забезпечення його синтезу. Гегель йде далі, розглядаючи зв'язок форми та змісту як взаємовідношен­ня протилежностей, їх взаємоперетворення.

Наступний розвиток філософії зробив чільний внесок у вирішен­ня питання про співвідношення цих категорій. Передусім, відокремлюють­ся внутрішня та зовнішня форми. Внутрішня форма змісту розглядається як спосіб зв'язку елементів цілого. Зовнішня форма — байдужна до змісту, але тільки до певної межі, порушення якої відграничує можливості прояв­лення змісту. В умовах нормальної єдності зміст зумовлює форму, а зміна змісту веде за собою й зміну форми. Існує відносна незалежність та само­стійність форми по відношенню до змісту.

31. Зміст категорій «можливість» та «дійсність»

Категорія «дійсність» вживається у широкому та вузькому сенсі. В самому широкому «дійсність» – це реальність буття світу , в менш широкому – реальність структурно організованого буття в світі; у вузькому сенсі - це реальність одиничного буття , на відміну від тих можливостей , котрі воно містить в собі потенційно.

Можливість та дійсність - філос. категорії, що висловлюють осн. східці розвитку предметів і явищ; можливість - тенденція розвитку предмету; дійсність - об'єктивно існуючий предмет як результат реалізації деякої можливості. Розрізняють абстрактну, або формальну (для здійснення якої немає всіх необхідних умов), і реальну (що володіє для своєї реалізації всіма необхідними умовами) можливості.

Зв’язок:

"Можливість" і "дійсність", як і інші категорії діалектики, виводяться з принципу руху й розвитку матеріального світу, оскільки в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність. Отже, категорії "можливість" і "дійсність" є відображенням у нашій свідомості цих сторін об'єктивного процесу. У перетворенні можливості в дійсність важливу роль відіграють умови. Саме вони й спричиняють можливість, тобто роблять те чи інше явище можливим або неможливим.