42. Філософський аналіз суспільства: об'єктивне і суб'єктивне в суспільних процесах, специфіка суспільних законів.

Суспільство — це така система форм, зв'язків та відношень, котру людина створює через свою діяльність разом з іншими людьми. Суспільні форми, зв'язки, відношення (тобто, суспільство) ство­рюють самі люди. Воно є продуктом взаємодії людей. Це аксіома. Але в той же час суспільство являє собою реальність особливого роду, котра, по-перше, відмінна від природної реальності, а по-друге, від реальності, втіленої в життєдіяльності людей. Більш того, дослідження соціальної реальності дозволяє говорити про закономірності суспільно-історичиого розвитку. Суспільст­во є системним утворенням, котре містить різні рівні організації. На рівні елементів суспільства ми маємо справу з окремими людьми, з їх духов­ним світом, з різними формами діяльності, а також продуктами цієї дія­льності. Коли ж мова йде про системні властивості, як результаті взає­модії людей, то ми маємо справу з колективом, соціальною групою, сус­пільством в цілому.

Отже, суспільство - це системне утворення, спільна життєдіяльність людей. Соціальне - це системна характеристика суспільства.

Визнаючи існування науки про суспільство, можна визначити спе­цифіку суспільних законів.

Суть проблеми суспільної закономірності зводиться до питання чи існують закони розвитку та функціонування, чи такі закони відсутні. На питання, чи можлива наука про суспільство та людину іс­нує досить переконлива відповідь, що, так, існує. Так звана, свобода волі людини не являється перешкодою для вченого. Немає таких таємниць суспільства, чи людини, котрі не могла б вивчати наука. Саме наука за­безпечує проникнення людської думки в розуміння таких сфер реальнос­ті, котрі недоступні повсякденній свідомості.

Нині, ледь чи не усі корінні проблеми устрою життєдіяльності сус­пільства обмірковуються на основі науки.

Закономірності, встановлені філософським аналізом суспільства це закони -тенденції, що пророкують спрямованість суспільних змін і дають загальне бачення суспільного про­цесу.

43. Предмет та специфіка етики

Этика относится к классу гуманитарных дисциплин, объектом которых является человек. Специфический аспект, в котором человеческая жизнь рассматривается этикой, - это общение, понимаемое не как один из атрибутов человеческой жизни, а как ее фундаментальная предпосылка и основа. Этика рассматривает. общение не только как "роскошь", но и как насущную необходимость, как важнейшую потребность людей, как способ человеческого существования и жизнедеятельности. Этика - это особое гуманитарное учение, предметом которого является мораль ( нравственность), а центральной проблемой - Добро и Зло. Специфика этики состоит и в том, что, с одной стороны, она осмысливает, обобщает и систематизирует, то есть отражает в виде этических доктрин и моральных кодексов те принципы, ценности и нормы поведения, которые формируются объективно, в процессе социальной практики. С другой стороны, будучи учением о морали, она является одновременно частью самой морали.

Авторитарна та гуманістична етика

В авторитарной этике авторитет определяет, в чем благо человека, и он же устанавливает законы и нормы поведения; в гуманистической этике человек сам и творец норм, и их исполнитель, он их создает, он их регулирует и он их соблюдает. Авторитарную этику можно отличить от гуманистической по двум критериям – формальному и материальному. Формально авторитарная этика отрицает у человека способность знать, что хорошо, а что плохо; здесь норму всегда устанавливает авторитет, стоящий над индивидом. Такая система основывается не на разуме и знании, а на благоговейном страхе перед авторитетом и субъективном чувстве слабости и зависимости; на отказе от решений, предоставляющем авторитету право принимать их, руководствуясь своей магической властью; его решения не могут и не должны подвергаться сомнению. Материально, или в смысле содержания, авторитарная этика отвечает на вопрос, что хорошо, а что плохо, исходя в первую очередь из интересов авторитета, а не интересов субъекта; она – эксплуататорская, хотя субъект может извлекать из нее значительные психические или материальные выгоды. Гуманистическую этику, хотя она и противоположна авторитарной, можно также охарактеризовать по формальному и материальному критериям. Формально она основывается на принципе, что только сам человек может определить критерий добродетели и греха, а не трансцендентный ему авторитет. Материально она основывается на принципе, что "благо" – то, что хорошо для человека, а "зло" – то, что человеку вредит; единственный критерий этической оценки – благополучие человека.