5. Досократівський період ант ф.

а)Досократівська антична філ-я включає:

1) іонійську філософію - Мілетська школа,Геракліт;2)італійську - піфагорійці, олеати, Емпедокл;3)філ-ю давньогрецьких атомістів - Левкіпп, Демокрит:1)Фалес - був засн-ом Мілетської школи. Началом всього він вважав во­ду. Душа, на його думку, складається з ефірної речовини;світ є "одушевленим і повним богів"(божество у нього є "те, що не має ні початку, ні кінця").

Анаксімандр (учень Фалеса) началом всього живого вважав апейрон("безмежне").

Анаксімен –потатком всього вважав повітря в його різноманітн станах(згущення або розрідження)

Геракліт вважав основою всього є вогонь, який править світом судить його;

2) а) піфагорійська школа. Піфагор і його послідовники твердили про число як начало всього сутнього.

б) елейська школа. гол представн -Параменід і Зенон. П: ”буття і думка є одне і те ж”, висунув ідеї незмінності, нерухом буття.

б) 3 )Давньогрецьк атоміст Демокрит - йому належ розробка концепції евдемоністичної етики(єдиним вищим людськ благом є щастя. Умова щастя-виховання мудрості +почуття міри.

6. Філософські погляди Сократа

а) Головний інтерес у своїх ф-ких пошуках Сократ зосередив на питанні, що таке людина та її свідомість. Опорним принципом філософського пізн-я Сократ вважав самопізнання, яке нібито починається з тези "Я знаю, що нічого не знаю".

Сократ приділяв багато уваги з'ясуванню понять "справедливість", "добро". Філ-ю він на­самперед сприймав як пошук критеріїв добра та зла. Зло, аморальні вчинки він розглядав як результат незнання істи­ни і ототожнював їх з помилкою. А помилок ніхто не робить добровільно, вважав він. Сократ твердив, що людина, яка знає добро не діятиме погано.

За Сократом: "раб" той, хто не знає прекра­сного, доброго, справедливого. Сократ прагне осмислити сутність моральних й естетичних по­нять, заперечуючи їх незмінність. Він підкреслює відносний характер понять "благо" ,"мудрість" ,"прекрасне"

б) Філо­софію Сократа, таким чином, можна визначити як етичний раціоналізм. Головне призначенням філософії, на його думку,—бути джерелом мора­льного удосконалення, засобом формування доброчинної людини і відпо­відно - доброчинної держави.

7.Вчення Платона.

а) Платон - один із видатніших мислителів класичн періоду в історії античн ф-ії.

Вчення про буття: реальність ділиться на світ ідей і світ речей. Кож предмет має свою ідею, еталон до якого він виготовлений. Ідеї виступають причинами руху та існування речей, їх ідеальними зразками - парадигмами. Матеріальн світ-вторинний. Матерія - щось невизначене, що не має самостійн існув-я, що псує ідеї, є лиш можливістю, а не дійсністю. Ідеї -еталони-це етичні принципи.

Ідеї Платона утворюють систему на зразок піраміди, на вершині якої знаходиться ідея "блага" або "ідея ідей", котра є причиною ідей, а ті-причиною речей. Світ ідей та світ речей П характе­ризує через протилежні визначення: істинне буття - несправжнє буття;віч­не-тимчасове;незмінні-мінливі;безтілесні-тілесні;неподільне-подільне.

б) П глибоко вірив у переселення душ. Це переконання формує кон­цепцію "природжених ідей", котра відіграє важл роль при поясненні процесу пізнання. Сутністю процесу пізнання П вважав спогад. На його думку, душа при цьо­му згадує те, що вона до свого втілення в цьому тілі споглядала, знаходя­чись у світі ідей.