15. Історичне значення “нового курсу” ф. Рузвельта і його використання в наш час.

“Новий курс” Ф. Рузвельта відіграв, важливу позитивну роль в розвитку економіки США. Він заклав основи сучасного американського капіталізму, на 10-ти річчя вперед визначив напрямки його зростання. Крім того, на практиці показав можливість і доцільність державного регулювання. Він показав, що вихід з кризи значно прискорюється, якщо здійснюється цілеспрямовано: на основі адекватних ситуацій, що склалися в державних антикризових програмах, їх неухильного використання за допомогою самої держави. В зв’язку з тим, він являє не тільки історичний інтерес. Актуальним є всебічне і глибоке вивчення та творче використання цього досвіду.

Основою політики Ф. Рузвельта, що отримала назву «Нового курсу», стала ідея активного державного регулювання, спрямованого на зміни розподільного механізму американської економіки і забезпечення соціального захисту «забутого американця у підніжжя економічної піраміди» В області трудових відносин діяльність прихильників «Нового курсу» зводилася до вирішення трьох основних проблем: безробіття, державному регулюванню умов праці, а також реформування колективно-договірного процесу, зокрема, розширення прав профспілкових організацій. Закон Вагнера з'явився основою трудового законодавства у США. Ще однією надзвичайно важливою реформою в соціальній сфері під час адміністрації Ф. Рузвельта стало прийняття першого в історії Сполучених Штатів федерального закону про соціальне страхування, За висловом вітчизняного дослідника С. А. Червоної, «... американці дуже довгий період своєї історії перебували в полоні ілюзій про можливості невтручання держави в економічні процеси в цілому і в сферу праці та зайнятості зокрема. За свою модель «держави над сутичкою» вони у 1930-і рр.. заплатили нищівним економічною кризою і багаторічної найглибшої депресією, які поставили американське суспільство на межу катастрофи. Дізнавшись на собі багатомільйонну безробіття, масову убогість, сваволю підприємців, американці з середини 1930-х рр.. почали закладати законодавчі основи державно-правового регулювання трудових відносин ^»9. Навколо економічної політики "нового курсу" розгорнулася запекла боротьба вже в 1934 р. Проти неї виступали і праві сили, які вважали "новий курс" надмірно радикальним, і ліві, які вважали його недостатньо рішучим. Права опозиція "новим курсом" особливо сильна була серед представників корпоративного капіталу, тяготившихся державними втручанням у соціальні відносини, особливо в частині, що стосується умов праці робітників та ін Крайнім проявом цих опозиційних настроїв стала вимога відмови від будь-яких реформ. Підтримував опозицію і Верховний суд США, який з позицій невтручання держави в сферу приватного підприємництва оголосив у травні 1935 р . про неконституційність Нерів, а потім у 1936 р . - ААА разом з ще 9 законами. Ці рішення Верховного суду стосувалися не тільки конституційності конкретних законів, вони поставили на порядок денний більш широку, історично важливу проблему - про межі втручання держави в економіку з метою її врегулювання, в тому числі і не в останню чергу за рахунок проведення соціальних програм. Тим часом його реформи були рівносильні революції, а революції, як відомо, не робляться за законом. Рузвельт нерідко діяв без достатньої законної бази або підводив її заднім числом, він тиснув на Конгрес, вміло використовуючи надзвичайний характер ситуації і свою особисту популярність. У самих США сьогодні ставлення до фігури Рузвельта неоднозначно, це і зрозуміло, оскільки питання про роль держави в економіці і суспільстві до цих пір є предметом партійних протистоянь. Критики Рузвельта вказують на той факт, що протягом 1930-х років вирішальної перемоги над депресією домогтися не вдалося; після пожвавлення економіки в перший президентський термін пішов спад 1937 року, потім такий же важкий вихід з нього. Дійсно, реформ Рузвельта виявилося недостатньо для відродження економіки. Частково це можна пояснити тим, що все робилося вперше, були і помилки, і поступки тиску "справа", в результаті чого одні заходи суперечили іншим. Проте всі основні відповіді, які Рузвельт давав на кричущі проблеми свого часу, "прижилися", проведені ним закони діють досі, а механізми державного регулювання економіки і соціальної сфери увійшли в плоть і кров системи. З часу Рузвельта профспілки повністю інтегровані в капіталістичну економіку, трудове законодавство збільшилося, фермери живуть на субсидіях, а чимала частина міського населення на посібниках, зростає соціальне забезпечення, фінансові установи обкладені найжорстокішим регулюванням і т. д. Вже й забулося, що всього цього колись то не було. Сьогодні ніхто не думає серйозно боротися з цією спадщиною Рузвельта, і суперечки йдуть на іншому полі. Реформи Рузвельта самі по собі не дали Америці процвітання, але є всі підстави стверджувати, що вони врятували Америку, відвели її від фатальної межі, за якою міг наслідувати хаос, дезінтеграція. Якщо уявити собі, що в 1930-і роки в США залишалася б у влади пасивна і недалека адміністрація Герберта Гувера, то сумнівно, щоб Америка взагалі могла пережити те десятиліття в колишній якості.